Наші студенти – в територіальній обороні
ТНМУ в умовах воєнного стану працює в різних напрямках. Хтось активно волонтерить, хтось надає медичну чи психологічну допомогу внутрішньо переміщеним особам, хтось – приєднується до військової оборони нашої держави. Зокрема, кілька студентів медичного факультету вже з перших днів повномасштабного вторгнення російський військ в Україну вступили до Сил територіальної оборони (ТрО), на які покладається функція протидії ворожим угрупованням у тилах і на блокпостах та оборони стратегічних об’єктів, доріг і державних адміністрацій. Показово, що наші хлопці, які служать в ТрО, – уродженці різних областей України, та без зайвих роздумів стали єдиним щитом на захист спільної домівки. Зізнаються – по-іншому просто не могли.
«Медична академія» поцікавилася у них:
- Де вас застала звістка про те, що росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну? Пригадуєте вашу першу думку, реакцію тієї хвилини?
- Коли саме й чому вирішили піти в тероборону?
- Чому обрали саме тероборону?
- Як на ваше рішення відреагували рідні та друзі?
- Що для вас є найважчим у роботі ТрО?
- Як змінюються люди, коли потрапляють в ТрО? І кому, на вашу думку, не варто доєднуватися до оборони?
- У нас зараз «розвелося», особливо у соцмережах, безліч військових експертів. Що їм хотіли б сказати?
- Як найефективніше нині допомогти армії?
- Що ви найперше зробите, коли Україна переможе?
«Коли Україна переможе, поїду відпочивати в наш Крим»
Остап Строгуш. Він – із смт. Дубляни, що на Львівщині. Навчається на третьому курсі медичного факультету. Медицину обрав за покликом серця.
- Звістка про війну застала в Тернополі в квартирі, яку орендую. На першу думку спало, що це все неправда, що інформація з телеграм-каналу неправильна.
- Негайно хотів долучитися до будь-якої військової оборони.
- У ЗСУ людей мого віку не брали, відповідали, що зараз багато добровольців, взяли номер телефону й сказали, що зателефонують, коли буде потрібно.
- Спочатку занепокоїлися, але згодом прийняли це та заспокоїлися.
- Та не сказав би, що є щось важке. Людей вистачає, зміни вчасні, інколи бувало холодно перебувати на блокпостах, коли були морози й дощі. Люди, чим могли, тим активно допомагали: привозили дрова, їжу, воду.
- Поки що не помічав якихось кардинальних змін, адже люди перебувають на своїй території, у своєму місті, зі знайомими людьми, ночують у теплому ліжку, зі своєю сім’єю, принаймні в нас. Мабуть, усе ж стають більш відповідальними, сміливими.
- Таким людям, на мою думку, без сенсу щось говорити, роз’яснювати, ці «експерти» завжди будуть залишатися диванними.
- Кожен з нас може в міру своїх можливостей допомогти армії через громадські та доброчинні організації, стати волонтером або донором.
- Поїду відпочивати в наш Крим!
«Найефективніша допомога зараз – виконання своїх обов’язків»
Максим (за його бажанням прізвище та фото не подаємо) – родом з Рівненщини. Медицина подобалася з дитинства, тому закінчивши Рівненський медичний коледж, вирішив вступати до нашого університету. Нині – студент другого курсу медичного факультету.
- Звістка про те, що росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну застала мене в Тернополі. Це був телефонний дзвінок від батьків. Першу думку важко висловити словами. Реакція, мабуть, була, як і в більшості українців: повідомити про це близьких, друзів і також заспокоїти їх.
- Приїхавши додому, з перших днів зрозумів, що не можу сидіти склавши руки! Саме тоді ми з друзями, допомагаючи звести оборонні споруди в нашій місцевості, вирішили вступити в ТрО.
- Обрав ТрО, аби захистити людей та території від надзвичайних станів у своїй місцевості, а також брати участь в підготовці громадян до супротиву. Чому ж тоді не ЗСУ? Напевно, тому, що в кожному регіоні, як знаємо, є резервісти, які пішли добровольцями в перші дні війни. Передусім ті, які проходили військову службу в частинах чи були учасниками Антитерористичної операції на сході України.
- Мої рідні поставилися з розумінням. Друзі відреагували позитивно та разом зі мною вступили до місцевого угруповання ТрО.
- Важкого в цьому практично немає. Вас усьому навчають (поводження зі зброєю, стрільба, захист місцевості).
- Люди, які потрапили в ТрО, змінюються, адже вони стають більш підготовленими, пересвідчуються, що забезпечення спокійного перебування громадян – це не так уже й просто. Насамперед приходить усвідомлення, яка ж важка робота в хлопців на передовій. Не варто доєднуватися людям зі слабким характером та які роблять це лише для того, щоб хизуватися, що «я в ТрО». Зауважу, це не дає жодних переваг.
- У наш час кожен вважає себе експертом, адже не аналізує інформацію, яка надходить з різних джерел. Так, сприймати все нелегко, адже інформаційна війна триває також, але ми повинні розуміти, що Президент має достовірну інформацію, радників і в змозі вирішити, які накази віддавати, та робить усе для збереження нашого життя та території України.
- Найефективніша допомога зараз – виконання своїх обов’язків: студентам – навчатися, викладачам – навчати, підприємцям – вести бізнес, тобто виконувати повсякденну роботу для забезпечення безперебійної роботи всіх сфер для підтримки України. У вільний час займатися волонтерством.
- Зустрінуся з рідними, друзями. Давно хотів поїхати на море, тому обов’язково вирушу в мандрівку!
«Діяти, а не сидіти на місці та сумувати»
Тернополянин Олег Герасимович – студент четвертого курсу медичного факультету. Міркуючи про майбутню спеціальність ще до війни, планував зупинитися на судмедекспертизі. Тепер думає пов’язати себе з військовою медициною.
- Добре пригадую той день і ніколи його не забуду. У четвер я прокинувся через сирену, шо лунала неподалік мого будинку. Спочатку подумав, що це сон, що не неможливо… Не розумів, що сталося, а за кілька хвилин уже все дізнався в новинах у Телеграмі. Перші дні не міг їсти через потужний стрес, напевно, як і всі.
- Я з першого дня вирішив, що потрібно йти в тероборону. Кожна людина сама вирішує для себе, де в даний час вона буде більш потрібна.
- Тому що навчання можна поєднувати з теробороною, й хотілося допомогти, не припиняючи його.
- Рідні підтримали мене. Друзі спочатку були шоковані та відмовляли, бо хвилюються за мене.
- Такого немає. Є команда – й її виконуєш.
- Люди ті ж, що й були. Просто стають більш відповідальними, пильними, адже чітко знають, що роблять і для чого. Кому не варто? Людям, які не розуміють, навіщо вони туди йдуть, безвідповідальним. Усе залежить від людини, скажімо, якщо хтось більше принесе користі як волонтер, не потрібно йти в тероборону.
- Експертам нічого не хочу сказати, тому що експертом може стати кожен, кому хочеться поговорити, пофілософствувати. Проблема в іншому: наші люди вибирають собі свого улюбленця й тільки його моніторять. Тут треба підходити з аналітичної точки зору: слухати, фільтрувати, аналізувати.
- Діяти, а не сидіти на місці та сумувати. Піди з друзями та допоможи волонтерам, відправ грошовий переказ для ЗСУ, монітор закордонні сайти за необхідним обладнанням для наших хлопців, можливо, хтось має родичів за кордоном, варто просити їх, щоб відправили посилку з гуманітаркою.
Наш університет також бере участь у допомозі. Дуже приємно бачити, як викладачі й студенти разом волонтерять, розумієш, що ми об’єднуємося, допомагаємо, робимо свій внесок до нашої Перемоги. Пишаюся нашими людьми, що в такий час не розгубилися, а згуртувалися. Дуже багато наших студентів допомагали й допомагають ліпити вареники для військових, плести маскувальні сітки, сортувати ліки. Впевнений, що надалі будемо тільки єднатися, допомагати один одному, адже це наша земля, наша країна й ми її нікому не віддамо!
- Вийду на вулицю та буду всіх вітати.
«Не міг просто сидіти та спостерігати»
Олександр Омельченко (за його бажанням фото не публікуємо) – із м. Славута Хмельницької області. Понад усе йому подобається допомагати людям і викликати в них позитивні емоції. Тому й вирішив пов’язати своє життя з медициною. Студент третього курсу медичного факультету.
- Того ранку я був у гуртожитку. Паніки в той час не відчував. Зателефонував до батьків і сестри, переконався, що в них усе гаразд – і почав збирати речі, щоб їхати додому.
- У ТрО я пішов у своєму місті в перших числах березня. Зробив це, тому що не міг просто сидіти та спостерігати, хотів бути корисним.
- Звичайно, передусім я хотів обрати ЗСУ, але з’ясувалося, що студентів туди не беруть, там потрібні люди з бойовим досвідом. Тож обрав ТрО, адже це та структура, в якій можу принести найбільше користі.
- Майже всі мої друзі теж записалися в ТрО, тому вони мене лише підтримали. Батьки на моє рішення відреагували адекватно й не заперечували.
- Переважно чергування відбуваються вночі, тому важко перелаштуватися на новий режим сну, особливо, коли чергував всю ніч, а зранку потрібно бути на заняттях.
- Наразі нестачі кадрів в цій структурі немає. В ТрО не варто йти людям, які не готові віддавати свій час на цю справу.
- Кожна людина може висловлювати власну думку. І якщо вона тямить у військовій справі, то може пояснювати для інших людей ці речі. Але якщо вона в цьому не обізнана, то не варто витрачати свій та чужий час.
- Вважаю, що кожен має допомагати, як може, головне – не залишатися осторонь.
- Буду дуже щасливий та почну телефонувати до своїх рідних і друзів, щоб поділитися й привітати їх з цією доленосною новиною.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА