Чверть століття присвятила університетській лікарні

З Ольгою Біляшевич в лікарні познайомилися випадково. Вона впродовж 18 років – незмінна диспетчерка станції виїзної консультативної медичної допомоги. Зараз роботу відділення призупинили. Жінка дуже сумує, бо робота – важлива частинка її життя.

Ольга БІЛЯШЕВИЧ

«Я – тернополянка. Те, що пов’язала своє життя з медициною, завдячую мамі. Мабуть, це її нездійсненна мрія, яку хотіла, щоб я втілила. Відверто кажучи, я й сама була не проти медичного фаху. Тому після закінчення школи віднесла документи до медучилища. Там здобула фах медсестри і навіть сім років встигла пропрацювати на цій посаді в поліклінічному відділенні. Більше того, рік трудилася старшою медсестрою поліклінічного відділення тоді ще обласної лікарні», – ділиться думками пані Ольга.

У лютому в Ольги Біляшевич – робочий ювілей – 25 років, як вона переступила поріг університетської лікарні. Кажуть, що коли людина працює за покликанням, то роботою це важко назвати.

«Диспетчеркою я стала випадково. Після посади старшої медсестри, захотіла щось змінити. У станції виїзної консультативної медичної допомоги якраз була вільна вакансія, тож вирішила спробувати й так залишилася на 18 років», – каже медпрацівниця.

Ольга Біляшевич працює по змінах. Коли на роботі, завжди тримає руку на пульсі. В будь-який час можуть зателефонувати з якоїсь районної лікарні з проханням про допомогу.

«Надаємо консультації медикам по всій області. За потреби виїжджаємо на спеціально оснащених реанімобілях у район. Це в критичних ситуаціях, коли пацієнту необхідна спеціалізована допомога, а в райлікарні немає відповідних умов. Відтак наша служба є таким собі зв’язковим елементом між фахівцями медичних закладів міста і районних лікарень», – зазначає Ольга Біляшевич.

За добу до «санавіації» (колишня назва станції екстреної виїзної консультативної медичної допомоги – авт.) надходить десятки дзвінків навіть з найвіддаленіших районів області. Ситуації – різні, серед складних – нещасні випадки та травми під час ДТП, розмаїті кровотечі та хірургічні ургентні випадки.

«У нас є золоте правило 60 хвилин, це оптимальний час, який потрібно витратити, щоб доправити важкохворого до нашої лікарні. Втім, не завжди так виходить, бо самі знаєте, які у нас дороги. Одначе наші водії – висококваліфіковані спеціалісти, які добре знають свою справу і в найкоротші терміни намагаються доїхати до недужих. У нас на станції дуже злагоджена команда. Кожен намагається якнайкраще зробити свою роботу. В медицині – це надважливо», – додає диспетчерка.

Для такої великої області, як наша, до багатьох куточків якої складно дістатися – санавіація потрібна, мов повітря. Цьогоріч їй виповнилося вже понад 50 років. Санавіація до цієї осені жодного разу не припиняла свою роботу. Пані Ольга сподівається, що теперішні труднощі – тимчасові. Незабаром всі працівники вийдуть на роботу, щоб будь-якої хвилини дня та ночі виїхати на допомогу.

Мар’яна СУСІДКО