Шумаєль Мохаммад Кхан – студент 4 курсу медичного факультету та один з переможців конкурсу «Найкращий студент року». За активну участь у студентському самоврядуванні, організацію низки цікавих проєктів, зокрема «Мед-Градієнт», та онлайн конкурсу «Арт-галерея ТНМУ», участь в ініціативі «Ментор ТНМУ» та популяризацію української мови серед студентів факультету іноземних студентів Шумаєль відзначений грамотою адміністрації нашого вишу. Детальніше про своє навчання й участь в університетських заходах, пріоритети й захоплення, життєві засади та плани на майбутнє юнак розповів в інтерв’ю «Медичній академії».
– Ви чудово опанували українську мову, хоча мешкаєте в Україні не так давно. Звідки приїхали на навчання?
– З Індії. Я народився та виріс в місті Джамшедпур, що розташоване на північному сході країни в штаті Джаркханд. Нині це найбільше за кількістю населення місто в штаті. Там проживають мої батьки й сестра. Тато за фахом – адвокат, мама – викладачка англійської мови, а чотирнадцятирічна сестричка Арфа навчається в 10 класі місцевої школи, яку я закінчив. Щоб здобути загальну середню освіту, в Індії треба навчатися 12 років. Вчився я добре й мої знання дали мені можливість вступити до медичного університету.
– Для навчання ви обрали український виш – ТНМУ ім. Івана Горбачевського. За чиєюсь порадою це зробили?
– Так, за порадою мами. Вона допомогла мені обрати країну. Мамі завжди подобалася Україна, вона багато знає про українські традиції, культуру, про те, що природа тут напрочуд мальовнича, а люди – добрі та гостинні. Тож я отримав масу позитивної інформації й коли прийшов час вирішувати, в якій країні навчатися, – віддав перевагу Україні. Задоволений, що вивчаю медицину в ТНМУ ім. Івана Горбачевського. Люблю свій університет і вважаю його найкращим медичним вищим навчальним закладом України.
– Яке враження справив на вас Тернопіль та як вам вдалося так швидко вивчити українську?
– Тернопіль мені дуже сподобався. Тут затишно й спокійно, багато парків і скверів, чудове озеро, словом, є все для комфортного життя. Дехто вважає: якщо місто невелике, то воно не дуже сучасне. Але це не так. Тернопіль не стоїть на місці, розвивається, а ще тут немає галасу й метушні, притаманної великим мегаполісам. Мені, який виріс у великому місті, до душі неспішний ритм життя в Тернополі, я швидко до нього звик. Тут зручно пересуватися, легко дістатися з однієї частини міста до іншої, затори – невеликі й лише в годину «пік». Мінус: після 9-10 години вечора не скористаєшся послугами громадського транспорту, альтернативою йому є лише таксі. Та найважливіше, що мешкають тут доброзичливі, привітні люди. Приємно, що тернополяни з повагою ставляться до іноземців, які поважають їхню культуру, мову та намагаються спілкуватися українською.
– Ваше знайомство з українською мовою розпочалося вже тут, в Тернополі?
– Так. Раніше я не мав такої нагоди й уперше почув українську, коли приїхав сюди. Це було щось нове для мене. Моєю рідною є мова хінді. Спілкуюся нею вдома з батьками, сестрою, друзями. В школі навчальні дисципліни викладали англійською. Але хінді, англійська та українська – цілком різні. В Тернополі я спочатку просто прислухався до того, як розмовляють люди на вулиці, в крамницях, студенти в університеті, запам’ятовував слова та вчився їх вимовляти. Поступово вивчив літери українського алфавіту й почав читати українською. Чи складно було? Так, але я знав, що досягну мети, якщо буду достатньо наполегливим. Тим більше, що мова мені дуже сподобалася – гарна, мелодійна. Гадав: люди навколо спілкуються українською й я теж зможу. Надихала також підтримка українських студентів-медиків, зокрема Юлії Бандрівської, а також викладачів. Вони мовили: «Ти молодець, у тебе гарно виходить». Хоча на перших порах не все вдавалося й я знав, що припускаюся помилок, але мені казали: «Ти чудово розмовляєш українською». І це ще більше заохочувало вивчити державну мову країни, куди приїхав навчатися й до якої ставлюся з великою повагою. Вважаю, що, живучи в Україні, треба знати українську мову.
– Які слова чи вислови запам’ятали насамперед?
– «Добрий день», «Як справи?»… Хоча не одразу збагнув різницю між займенниками «ти» і «ви», тож казав «ви, вам, вас», звертаючись і до дорослих, і до дітей. Загалом відкриттів у перший рік навчання не бракувало, бо ж інша країна, інший клімат, традиції. Все інше.
– Щодо клімату… Як вам українська зима? Нинішня була і холодною, і сніжною.
– У моєму рідному місті я ніколи не бачив снігу. Джамшедпур розташований у південній частині штату, де клімат – тропічний, тож навіть у найбільш холодні місяці температура плюсова. Хоча Індія – велика країна, є штати, де сніг взимку випадає, але вони далеко від мого штату Джаркханд і я там не бував. Тож, що таке зима, дізнався на 1 курсі. Вранці прокинувся – надворі снігопад. Щоб показати зимовий пейзаж мамі налаштував смартфон і відчинив вікно.
– Якою була реакція?
– Мама попросила зачинити вікно, хвилювалася, що змерзну.
– Індія – багатомовна країна, чи не так?
– У нас 29 штатів і 22 офіційні державні мови. З раннього дитинства кожного громадянина Індії навчають щонайменше трьом мовам – це рідна, англійська й хінді.
– Ви берете активну участь у загальноуніверситетських заходах. Розкажіть про найцікавіші з них.
– Так, мені подобається зорганізовувати різні проєкти, доброчинні акції. Першокурсником долучився до акцій Тернопільської міської організації Товариства Червоного Хреста та заходів, зініційованих Європейською медичною студентською асоціацією (ЕMSA). На 2 курсі став учасником громадської організації «Українська студентська медична асоціація» (UMSA). Проводив заняття з вивчення англійської медичної термінології, допомагаючи українським студентам поглибити знання іноземної. Цьогоріч зорганізували акцію на підтримку онкохворих «Я є і я буду». В ТНМУ навчається багато індійських студентів. Я член університетської Асоціації студентів Індії. Разом ми весело відсвяткували Дівалі – одне з найважливіших свят в індійській культурі, що символізує перемогу добра над злом.
– Вас обрали до складу студентського парламенту ТНМУ. Діяльність парламенту поділена на сектори. В якому ви працюєте?
– Я працюю у секторі дозвілля, інформаційному та секторі роботи з іноземними студентами.
– Назвіть, будь ласка, найгучніші проєкти, в яких ви взяли участь.
– «Студ-міс ТНМУ», різноманітні інтелектуально-пізнавальні квести. Дуже позитивні враження залишила виставка малюнків, які виконали в різних стилях студенти нашого вишу. Охочих взяти в ній участь виявилося багато. Виставка «Fine Art» відбулася в адміністративному корпусі університету. Наступний конкурс буде в онлайн-режимі в зв’язку з пандемією коронавірусу та карантинними обмеженнями. Також я є одним з організаторів навчального проєкту «МедГрадієнт». Головна його засада полягає в тому, що найкращі студенти допомагають своїм колегам у поглибленому вивченні медичних дисциплін, зокрема анатомії, оволодінні базовими клінічними навичками. Навчання відбувається у формі тренінгів, бесід, семінарів, до яких долучаємо як викладачів університету, так і лікарів-практиків. Проєкт підтримала адміністрація ТНМУ, завдяки чому він став загальноуніверситетським. Як учасник ініціативи «Ментор ТНМУ» допомагаю іноземним студентам, які здобувають вищу медичну освіту в ТНМУ, швидше адаптуватися та вивчити українську мову, вирішити якісь побутові питання.
– Мешкаєте в гуртожитку?
– Так, в університетському гуртожитку №1. Умови там цілком комфортні. Комендант гуртожитку Олександра Михайлівна Ровецька дбає про лад і студенти це цінують. Дуже позитивні враження залишили по собі «Літні школи» в навчально-оздоровчому комплексі ТНМУ «Червона калина». Я зустрів там багато нових друзів та отримав незабутні враження від сплаву Дністром та інших цікавих екскурсій. Вдячний керівниці відділу міжнародних зв’язків, доцентці Наталії Євгенівні Лісничук, яка надихнула мене взяти участь у «Літніх школах» і долучитися до захопливих заходів. Хочу також подякувати заступниці декана факультету іноземних студентів, доцентці Олені Володимирівні Покришко за сприяння в роботі над проєктами, за мудрі поради та підтримку.
– Яку лікарську спеціальність хочете здобути?
– Мені подобається хірургія, але яку хірургічну спеціальність обрати, наразі ще не вирішив.
– Вміти відпочивати теж украй важливо. Як проводите вільний час?
– В Індії захоплювався грою в крокет. Ця командна гра з м’ячем та битою в моїй країні дуже популярна. Тут, в Тернополі, перейшов на футбол і волейбол. Окрім спорту, цікавлюся програмуванням. Добре знаюся на комп’ютерах.
– Сумуєте за рідною домівкою?
– Я щодня розмовляю з батьками по скайпу, тож не почуваюся відірваним від дому. Хоча живого спілкування, звичайно, не вистачає. Найбільше нудьгую за маленькою сестричкою, яку дуже люблю. Тато й мама цілком підтримують моє прагнення здобути вищу медичну освіту. Вони кажуть: навчайся старанно та не турбуйся про нас, ми чекаємо на тебе вдома й пишаємося твоїми успіхами.
Лідія ХМІЛЯР