«Моя мама була медсестрою й я змалку бачив, наскільки потрібна її професія та скільком людям вона допомагає. Часто приходив до неї на роботу. Тому знаю «лікарняну кухню» зблизька», – саме так про свій життєвий вибір розповідає лікар-отоларинголог Юрій Решетуха.
Свою професійну стежину він розпочинав з медичного коледжу в Тернополі. Спершу хотів працювати фельдшером на «швидкій». Щойно закінчивши перший курс, вирішив, що вступатиме до медуніверситету.
– Після завершення навчання в коледжі влаштувався на роботу рентген-лаборантом до обласного протитуберкульозного диспансеру, – розповідає Юрій Решетуха. – З особливим теплом згадую той час. Наставником, керівником і вчителем для мене був Володимир Беський. Через пів року я вступив до університету. Проте роботу не залишив. Коли завершувалися заняття, одразу ж їхав до тубдиспансеру.
– Мабуть, вам складно було? Загальновідомо, що навчання в медичному університеті нелегке, а тут ще й робота…
– До труднощів я звик. Мені шкода було залишати роботу назовсім. Бо ж це неабияка практика. Тому став працювати на пів окладу. Трудився в тубдиспансері шість років.
– Робота в тубдиспансері має свою специфіку. Розкажіть про свій досвід.
– Аякже. Туберкульоз не обирає. Хворіють різні верстви населення. Помилково вважати, що туберкульоз зазвичай хвороба в’язнів. Хворіють і з дуже заможних родин. Для декого діагноз «туберкульоз» звучав, як вирок. Тут важливо бути добрим психологом. Саме робота в тубдиспансері допомогла мені кардинально змінити своє бачення щодо пацієнтів. Я навчився з кожним знайти спільну мову, розрадити, щоб людина не впадала у відчай, а також набрався досвіду щодо діагностики патології легень.
– Мимоволі виникає запитання: чому ви обрали отоларингологію, якщо працювали у цілком іншій сфері? Тим більше, що набагато легше братися до нових обов’язків, якщо вже відома специфіка роботи.
– Ще навчаючись і працюючи в тубдиспансері, я ходив на гурток з фтизіатрії. Зокрема, займався в професора Леоніда Грищука, тоді ж просився на операції у фтизіо-хірургічне відділення. Планував своє майбутнє пов’язати саме з цим. На останньому курсі працював в МРТ-кабінеті, ще в третю зміну (сміється – авт.). Проте мені складно було тривалий час проводити за комп’ютером. Якось на одному із занять в мене зав’язалася розмова з професором Іваном Теодоровичем Пятничком щодо вибору фаху. Я пояснював, що хочу працювати в торакальному відділенні, стати хірургом, або рентгенологом. На що він відповів: «Та ні, Юрку, не вигадуй, ти будеш лором». Ми тоді пожартували, я не сприйняв це серйозно. Хоча до шостого курсу ще вагався, яку спеціалізацію оберу.
Уже перед вступом в інтернатуру прийшов до адмінкорпусу й задумався: торакальна хірургія – це справа добра, але розмова з професором щодо подальшої спеціалізації та всі тонкощі роботи вплинули на подальший мій вибір. Отоларингологія більш комплексна, не лише треба лікувати вухо, горло, ніс, а ще є можливість займатися хірургією голови та шиї, що дає можливість працювати в хірургічному напрямку, а також терапевтичному, можна лікувати як дорослих, так і дітей. Дякувати Богу, що так склалося й що тоді я прийняв саме таке рішення. Нині дуже люблю свою спеціальність.
– Які тонкощі вашої професії?
– Якось на конференції професор сказав, що отоларингологія – це професія, яка покращує якість життя. Скажімо, якщо взяти хворих з порушенням носового диханням, погіршенням слуху, захворювання гортаноглотки, які значно погіршують якість життя, а в подальшому призводять до хронізації та грізних ускладнень ЛОР-органів та інших органів і систем. Маємо змогу їм допомогти, усунути ці проблеми та запобігти ускладненням, а також провести невідкладні операції, зокрема, трахеотомію. В мене нещодавно була пацієнтка, молода дівчина, з викривленою перегородкою носа. Ми її прооперували. Наступного дня, коли вона прийшла на огляд, з таким задоволенням сказала: «Не могла подумати, що так можна дихати!». Коли ми не зіштовхуємося з такою проблемою, нам важко зрозуміти. В отоларингології, поруч з проблемами вуха, горла, носа, виявляємо й інші захворювання. Наприклад, оглядаючи, бачимо фарингіт, а насправді можна запідозрити й хворобу шлунка. Є така гастроезофагельна рефлюксна хвороба. Однією з її симптомів може бути постійний біль у горлі, охриплість голосу. Тому й не дивно, що люди купують ліки від горла, а потім приходять до отоларинголога та скаржаться, що препарати не допомагають, а насправді причина в шлунку.
– Перше ургентне чергування пригадуєте?
– Звісно. Це був хворий з опіком гортані. Він випадково випив оцтову есенцію. На щастя, обійшлося без трахеотомії. Взагалі ж під час нічних чергувань доводиться мати справу з усім. Є випадки кровотечі, з ножовими пораненнями та травмами гортані, лицьової ділянки, носа, вуха.
– Бували кумедні випадки?
– Хворий вирішив зайнятися самолікуванням. Аби полікувати гострий риносинусит, в один та другий носовий хід поставив по зубцю часнику й втягував, допоки вони не застрягли. Довелося його рятувати. Були випадки з дітьми: хлопчик позапихав у ніс шкірки від мандарину, а дівчинка – намистини. В усіх випадках все закінчилося успішно.
– Яких ЛОР-недуг побільшало?
– Алергічних ринітів частішає. Напевно, це пов’язано з тим, що в XXI столітті багато синтетики, різних хімічних засобів. Багато й онкологічних хворих. Рак значно «помолодів».
– Яке правило для себе виробили як лікар?
– Незважаючи ні на що, залишатися людиною. Якщо взявся лікувати хворого, треба йому допомогти. А ще у лікарів часто не буває вихідних. Коли є пацієнти після операції, приїжджаєш до лікарні, щоб перевірити їхній стан. Лікар – це стиль життя, це покликання допомагати.
Мар’яна СУСІДКО