На початку цього року сесія Тернопільської обласної ради прийняла рішення про об’єднання двох медзакладів – обласного центру СНІД та обласного наркологічного диспансеру. Відтак обласний центр СНІД став структурним підрозділом обласного наркологічного диспансеру. Тривалий час ідея злиття цих двох комунальних установ була предметом дискусії не тільки серед громадськості, а й в депутатському середовищі. Зініціювало такі перетворення управління охорони здоров’я ОДА. Як переконувало керівництво області, процес об’єднання дозволить значно зекономити витрати на утримання закладу. Чи вдалося зреалізувати накреслені плани та зберегти кадровий потенціал з’ясовували в головного лікаря Тернопільського наркологічного диспансеру Василя Галанова.
– Василю Степановичу, п’ять місяців минуло з часу, як Тернопільський обласний Центр СНІД став амбулаторно-полі-клінічним відділенням наркологічного диспансеру…
– Це доволі достатньо, щоб упевнитися в правильності рішення, яке зініціювало управління охорони здоров’я й було прийняте на сесії обласної ради. Процес об’єднання двох закладів відбувся, як показує досвід, «безболісно» і для медиків, і для пацієнтів. Хочу особливо зазначити, що подібні реформації – це проекти не одного дня, тут потрібно врахувати все до дрібниць, зважити та спрогнозувати можливі ризики, щоб не постраждала головна особа власне заради якої все це відбувається.
– Чому вирішили «об’єднати» Центр СНІД саме з наркологічним диспансером?
– Відповідь на це очевидна, адже першими пацієнтами Центру СНІД були ін’єкційні наркозалежні. І саме наркологічний диспансер у 1980-1990 роках займався їх лікуванням. Лише з 1999 року почали створювати службу СНІД, а до цього часу найбільше навантаження лягло на працівників наркологічних установ. Наступна проблема виникла, коли хворі на СНІД матері, ін’єкційно наркозалежні, почали народжувати ВІЛ-позитивних дітей, і ми також долучилися до цієї ділянки роботи. Тому всі негаразди та труднощі у роботі з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД людьми для нас відомі. За всі ці роки ми здобули великий досвід і кадровий потенціал, то й розв’язувати цю проблему стали обопільно. Пригадую, якось зі справами навідався у Центр СНІД, і як не дивно, побачив там «наших» пацієнтів. Тому можна стверджувати: Центр СНІД не просто увійшов в нашу структуру як поліклінічно-амбулаторний підрозділ, а органічно влився. Не сталося й того, чого так боялися громадські організації та пацієнти, які гадали, що доведеться переїздити до нас у наркодиспансер. Вони отримують допомогу там, де й колись, тобто, приміщення Центру СНІД, усі кабінети, лабораторія залишилися на тих же площах. А от перелік надання медичних послуг завдяки впровадженню інтегрованої допомоги значно розширився. Тепер ВІЛ-інфікований пацієнт чи хворий на СНІД може пройти ендоскопічне обстеження та УЗД-діагностику в наших спеціалістів. Раніше у центрі СНІДу не було цих фахівців. Зараз вони виїжджають за графіком і у визначений час приймають хворих. Консультують і суміжні спеціалісти, фахівці наркодиспансеру – невропатолог, терапевт, окуліст, хірург, інфекціоніст.
– Чи вдалося і на чому зекономити кошти від такого реформування?
– Під час обговорення механізму реформування Центру СНІДу було ґрунтовно прораховано фінансову складову, тобто, які кошти нам вдасться зекономити. Як з’ясувалося, що лише на зарплатні головного лікаря маємо економію майже 100 тисяч гривень на рік. Погодьтеся, чимала сума, на яку можна і лабораторними тестами для обстеження хворих на ВІЛ запастися й придбати медичне обладнання. Чималу суму збережемо також під час створення стаціонару вдома, якого нині потребують ВІЛ-інфіковані пацієнти та хворі на СНІД. Подібні підрозділи вже діють в Центрах СНІДу в Луцьку, Миколаєві, Хмельницькому, Києві, Одесі, Херсоні. До слова, й ми нещодавно вже підготували пакет документів для будівельно-реконструктивних робіт відділення денного стаціонару, яке плануємо спорудити на другому поверсі приміщення поліклінічного відділення. Денний стаціонар для лікування хворих на СНІД маємо намір створити без залучення додаткових коштів та набору медичного персоналу. Якщо залучити фахівців наркодиспансеру, а для ефективної роботи стаціонару вдома потрібно п’ять лікарів, стільки ж медсестер, молодший медперсонал, загалом 15 осіб, матимемо річну економію в понад 1 мільйон 157 тисяч гривень. Нині ж ситуація склалася так, що стаціонарні ліжка для ВІЛ-інфікованих створені та функціонують, але розкидані у різних закладах міста. Скажімо, у нашому диспансері є п’ять ліжок, у тубдиспансері – шість, у шкірвендиспансері – ще кілька ліжко-місць. Зрозуміло, це призводить до розпорошеності у наданні стаціонарної допомоги. Коли ж лікування сконцентроване в одному місці, це зручно передусім для пацієнта, який не бігає медичними закладами та не витрачає кошти на переїзди. Необхідності відкриття повноцінного стаціонару наразі немає, всі пацієнти – місцеві жителі, тому це також принесе значну економію. Маємо намір відкрити ще три чи чотири палати денного стаціонару.
Ще одна проблема, яку сподіваюся, розв’яжуть у контексті децентралізації та надання послуг – охоплення скринінговими програмами мешканців регіону щодо виявлення ВІЛ-СНІД. І тут основну роль мають відіграти лікарі-наркологи. У нас доволі розгалужена мережа наркологічних підрозділів у районних лікарнях. Тому зараз працюємо над питанням підготовки наших фахівців, а також інфекціоністів, які в майбутньому виявлятимуть осіб з груп ризику, обстежуючи широкі верстви населення. Наразі є п’ять груп ризику зараження ВІЛ-СНІД і всі ці категорії потенційних пацієнтів маємо змогу охопити обстеженням, лікуванням, тому цілком логічним є те, що увесь цей процес відбуватиметься в одній структурі.
– Реформування медзакладу часто передбачає кадрові зміни. Звільнення працівників відбулося?
– І справді люди переживали, чи не опиняться після об’єднання на вулиці, але всі залишилися на своїх робочих місцях, збережено зарплатню, а також надбавки до заробітної платні та пільги. Ці важливі деталі обговорювали та вирішували на рівні обласної ради. Громадські організації також непокоїло це питання, тому вони неодноразово бували на засіданнях постійної комісії економічного розвитку, з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства, дитинства Тернопільської обласної ради, аби проконтролювати, чи не постраждають від цих змін пацієнти. Були й столичні фахівці з питань ВІЛ-СНІДу, з якими ми зустрічалися під час «круглих столів». У тісному колі обговорювали всі можливі ризики й переваги, але зійшлися на думці, що інтеграційні процеси матимуть позитивний вплив і поліпшать лікування пацієнта, активізуючи доступність спеціалізованої допомоги до хворого. Наша розгалужена мережа наркологічної допомоги забезпечить пацієнта антиретровірусною терапією на місці. Адже навіщо йому їхати до обласного центру, коли є можливість отримувати лікування за місцем проживання. І якщо раніше лікар-інфекціоніст, який є в кожному районному центрі, міг лише дати якусь пораду, то нині він призначатиме та контролюватиме увесь процес лікування. Це входитиме до його функціональних обов’язків – обстеження, виявлення хворого на СНІД, призначення ліків і контроль за тим, як пацієнт дотримується настанов фахівця. Три базисні центри щодо надання антиретровірусної терапії (АРТ) у районах області були створені й раніше, коли функціонував обласний центр СНІД. Нині ж у наших планах за програмою наближення цього виду меддопомоги до краян – «покрити» всю область. Приміром, жінці, яка щойно народила дитину, не так легко дістатися Тернополя, щоб отримати дитяче харчування. Відтепер вона це може зробити на місці, у свого сімейного лікаря. Вважаю, що об’єднання дасть можливість швидше подолати епідемію ВІЛ-СНІДу, позитивні тенденції вже намітилися.
Пряма мова
Володимир БОГАЙЧУК, начальник управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА:
– Основна мета, яку ми переслідували, об’єднуючи ці дві установи – зекономити кошти та скерувати їх на модернізацію й поліпшення надання медичних послуг ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД. Особливо хочу наголосити, що це рішення не було спонтанним, навпаки, ми розробили план дій, аби отримати позитивні результати від об’єднання. Зокрема, базувалися на нових стратегічних підходах у наданні послуг – інтеграції та децентралізації. Наше бачення інтеграційних процесів полягало в тому, щоб наблизити до пацієнта всю необхідну меддопомогу, але зробити це комплексно. Не секрет, що серед ВІЛ-інфікованих є багато осіб з ризикованою поведінкою, які часто наражаються не лише на ВІЛ-інфекцію, але й хворіють на такі захворювання, як туберкульоз, вірусний гепатит В і С, інфекції, які передаються статевим шляхом, є споживачами ін’єкційних наркотиків (СІН) та потребують ЗПТ для профілактики поширення ВІЛ-інфекції. Тому питання інтеграції полягало в тому, щоб ці послуги концентрувалися в одній установі. Відтак пацієнт під час візиту до медичного закладу міг отримати повний спектр необхідної йому меддопомоги, а не звертатися окремо в наркологічний диспансер, Центр СНІДу, на пункт ЗПТ, шкірвендиспансер тощо. Децентралізація має на меті передати частину медичних послуг для ВІЛ-інфікованих осіб на первинний рівень медичної допомоги. Темпи розширення доступу до АРТ, кількість ВІЛ-інфікованих осіб, які потребують постійного пожиттєвого лікування, збільшується. Зрозуміло, що зусиллями лише спеціалізованої поліклінічної служби СНІДу неможливо забезпечити контроль за проведенням АРТ усіх пацієнтів. Тож сподіваємося, що децентралізація сприятиме тому, аби певну ділянку роботи щодо контролю за проведенням АРТ брали на себе лікарі первинної ланки, долучаючи до цього й громадські організації.
Лариса ЛУКАЩУК