Жива вода дає життя всьому живому в світі,
Якщо живе жива вода, тоді земля у цвіті…
Л. Забашта
22 березня – Всесвітній день водних ресурсів. Його запровадила Генеральна Асамблея ООН 1992 року. Заходи, які приурочують цій даті, мають завдання привернути увагу до проблем якості питної води, необхідності охорони водних ресурсів та їх раціонального використання. Розроблена спеціальна Програма дій на ХХІ століття, метою якої є забезпечення кожного мешканця нашої планети чистою питною водою. Щороку цей день присвячений певній темі. Цьогоріч він відбувається під гаслом «Нікого не залишивши позаду (Права людини та біженці)». Резолюція ООН рекомендує всім державам цього дня проводити заходи, присвячені підвищенню інформованості громадськості щодо важливості збереження та освоєння водних ресурсів. Щороку ці заходи здійснюють шляхом публікації й поширення агітаційної інформації, організації конференцій, «круглих столів», семінарів і виставок.
Чи існує проблема водних ресурсів в Україні? За запасами водних ресурсів з розрахунку на одиницю площі або на одного жителя Україна займає одне з останніх місць серед країн Європи. Відставання нашої держави від розвинутих країн світу за середньою тривалістю життя певною мірою пов’язано зі споживанням недоброякісної питної води. За даними ВООЗ, Україна посідає 146 місце за середньою тривалістю життя у світі (65,98 р.) та, за даними ЮНЕСКО, – 95 місце серед 122 країн світу за рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води. Нині понад 70 відсотків від загальної кількості поверхневих джерел водопостачання, з яких споживає воду 4/5 населення країни, за своєю якістю належить до забруднених і дуже забруднених. Усе це призводить до споживання води, якість якої не завжди відповідає гігієнічним нормативам та є однією з причин поширення багатьох інфекційних та неінфекційних захворювань.
Українці, промисловість і сільське господарство з кожним роком дедалі більше й більше потерпають від нестачі якісної води. Враховуючи традиційні та гідрохімічні характеристики, інтегральний показник екологічної небезпеки, регіони України можна диференціювати за рівнем ризику для питного водопостачання:
– регіони з найвищим ризиком екологічної небезпеки, високою мінералізацією, значною кількістю забруднюючих речовин у питній воді та воді джерел водопостачання. До них належать Київська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська та Запорізька області.
– регіони з високим рівнем екологічної небезпеки, високою мінералізацією, високим або помірним рівнем забруднення питної води та води джерел водопостачання. До них належать Львівська, Івано-Франківська, Полтавська, Харківська та Одеська області.
– відносно благополучні регіони або такі, що характеризуються незначними відхиленнями й на них можна вплинути сучасними технічними та технологічними засобами. До них можна віднести Рівненську, Черкаську, Кіровоградську, Миколаївську, Херсонську області, АР Крим.
Однією з причин низької якості питної води є незадовільний стан поверхневих і підземних джерел централізованого та нецентралізованого водопостачання населення. Моніторинг властивостей поверхневих водойм свідчить про те, що, незважаючи на значний спад промислового виробництва за останні роки та зменшення в зв’язку з цим скидів у водойми стічних вод, є тенденція до погіршення її якості.
Велике значення у розв’язанні водної проблеми, поряд з великими, мають середні й малі річки. Вони є основним джерелом живлення великих річок водою середньої мінералізації, мають велике значення як джерело господарсько-питного та народно- господарського водопостачання й вимагають збереження від виснаження. Вони мають і велике економічне значення, адже тут розміщується значна кількість населених пунктів, промислових об’єктів, сільськогосподарських угідь. Середні, а особливо малі річки, дуже чутливі до господарської діяльності, осушення, інтенсивного відбору підземних вод та іншої діяльності, яка потребує забору з річок значної кількості води, що особливо гостро позначається на водному режимі територій та призводить до зменшення підземного живлення річок, аж до повного зникнення річкового стоку протягом цілого року в певні періоди.
Антропогенний вплив на малі річки обумовлений господарською діяльністю, яку здійснюють як у межах водозбірних басейнів, так і на самих водотоках. Дренажні води, що скидаються з меліоративних систем, здебільшого неочищені, викликають «цвітіння» малих річок у літній період і погіршують якість води. Надмірний скид стічних вод та інші види забруднень погіршують якість води в середніх і малих річках через недостатність води для їх розведення, як одного з основних процесів самоочищення води у водоймі.
У тому ж стані і водні ресурси Тернопільської області. На території краю протікає 1401 річка загальною довжиною 6066 км, є 26 водосховищ загальною площею водного дзеркала 3579 га з об’ємом води 81,2 млн.м3 і 886 ставків загальною площею водного дзеркала 5627 га з об’ємом води 58,8 млн. м3. Незважаючи на це, область на водні ресурси небагата і за водозабезпеченістю займає 15 місце в Україні.
Сучасний стан поверхневих водойм Тернопілля характеризується антропогенним тиском суб’єктів господарювання. Щорічно впродовж останніх 20-ти років у поверхневі водойми області скидають майже 2,5 млн.м3 забруднених стічних вод. Кількість зворотних вод без очищення стабільно зберігає велику частку від цих вод – від 1/3 2005 року до 1/4 2016 року. Переважно забруднені стоки скидають підприємства комунальної сфери. В режимі повної біологічної очистки працюють лише очисні споруди КП «Тернопільводоканал». Інші підприємства комунальної сфери відводять недостатньо очищені стоки. Стоки ж таких міст, як Бережани, Борщів, Зборів та частину стоків Заліщик, Бучача, Монастириська відводять без очистки. Основними забруднювачами водних об’єктів є підприємства житлово-комунального господарства, через каналізаційні мережі яких скидають майже 80 відсотків забруднених зворотних вод. Головною причиною цього є значна зношеність каналізаційних мереж, насосних станцій, очисних споруд, несвоєчасне проведення поточних і капітальних ремонтів, припинення експлуатації обладнання у зв’язку з високою енергоємністю, низька кваліфікація обслуговуючого персоналу, недостатня увага міських і селищних голів, об’єднаних територіальних громад до питань забезпечення належного функціонування згаданих об’єктів.
Таким чином, проблема збереження водних ресурсів для майбутніх поколінь є проблемою не лише державного та світового рівня, але й кожної людини персонально. Тому хочеться, особливо у Всесвітній день водних ресурсів, нагадати всім про відповідальне ставлення до води, збереження екології та навколишнього середовища.
Олена ЛОТОЦЬКА,
доцент кафедри загальної гігієни та екології ТДМУ,
Володимир КОНДРАТЮК,
професор