Іванові Франку
Вознісся ти над часом і над нами,
До тебе йдуть із квітами й вінками,
Це ж біля тебе влітку й навесні
Звучатимуть і вірші, і пісні.
Каменярем ти був по плоті і по духу,
Тож недаремно зупинився біля «Руху».
І подолавши відстані і час,
Вже в камені вернувся знов до нас.
Це ж ти зумів народу освітити
Шляхи до правди, волі, до освіти.
Засіяне тобою не пропало,
На благодатний ґрунт воно упало.
Тебе цькували і свої, й не раз
І не злічить завданих образ.
З своїм народом в праці був й в думках,
Росли мозолі на душі й руках.
Слово твоє неначе «тверда криця»,
Воно у творах, наче сніг, іскриться.
Для нас ти став Мойсеєм і пророком,
Те, що створив, не осягнути оком…
Хоча і душі в нас тепер розкуті,
В одну ж громаду ж досі ще не скуті.
Україна
Ти народилася із битв й надій,
Твоя душа духовністю обвита,
Розділили прапор твій
Навпіл барви неба й жита.
Ти винайшла і колесо, і плуг
Й найпершою з усіх спекла хлібину,
Та тебе лихо взяло в круг
Й вітри невдач штовхали в спину.
Була язичницею ти,
Перейняла Христову віру,
До тебе з хлібом йшли свати,
Ти всьому знала ціну й міру.
Ти була знаною в світах,
Всюди гриміла твоя слава,
Та після князя Ярослава
Ти стала, мов підбитий птах.
Героїв, геніїв, святих,
Що ти зродила, – не злічити,
А скільки ж серед них є тих,
Яких ти не зуміла захистити.
Твоя душа для всіх відкрита,
На захід спрямувала хід,
Впродовж віків твоя еліта
Яскравий й там лишала слід.
Знов оповили тебе хмари,
Щоб відвернути їх, – молюсь,
Бо ж розривають тебе чвари,
Як розривали матір-Русь…
Єднаймося ж, як з хатою поріг,
Чи, як в утробі з мамою дитина,
Чи може, як з хурделицею сніг,
Єднайтеся ж, благає Україна!
Валерій Дідух,
доцент ТДМУ