Наталія Горбань – новопризначена старша медсестра ендокринологічного відділення університетської лікарні. Щоправда, у лікувальному закладі вона працює давно. 13 років трудилася медсестрою у відділенні інтенсивної терапії. Маємо нагоду поспілкуватися з нею.
– Пані Наталю, нове відділення, цілком інша специфіка роботи, не лячно?
– Звичайно я трішки хвилююся, бо новий колектив, велика відповідальність не лише за пацієнтів, а й за працівників. Раніше в мене не було досвіду керівної посади. Проте маю великий досвід у медичній справі, тож, гадаю, впораюся. Відверто кажучи, для мене було несподіванкою моє призначення. Оскільки я тут лише нещодавно, ще не дуже призвичаїлася. Головне зараз для мене – це згуртувати колектив, щоб усе злагоджено працювало. Радію, що зустріли мене доволі тепло, тож разом, гадаю, нам усі труднощі будуть під силу.
– Відділення інтенсивної терапії, де ви раніше працювали, доволі складне. Що взяли для себе й чого навчила вас робота?
– Насамперед навчилася цінувати власне здоров’я. Саме в реанімації дуже тонко відчувається грань між життям і смертю. За 13 років надто багато довелося побачити людського горя, недуг, та найгірше – інколи фатальних ситуацій. Найважче втрачати пацієнтів. До цього неможливо звикнути. Принаймні я так і не навчилася. ДТП, нещасні випадки, спроби самогубства, різке загострення недуги. Чого лише не трапляється й так ледь не кожного чергування. За життя кожного медики борються до останнього. Найбільша винагорода – врятоване життя, щасливі очі рідних та усміхнених пацієнтів. У такі миті розумієш, що працюєш недаремно. Що може бути кращим, аніж приносити користь іншим! Чим більше віддаєш добра, тим більше воно повертається.
У медицині не може бути черствих, невдячних, недобрих. Тут така людина працювати не буде. Медсестра – це насамперед милосердя.
– З пацієнтами завжди непросто, як вдається знаходити підхід?
– Треба бути трішки психологом. Тоді розумієш, що саме потрібно сказати людині цієї хвилини, як підтримати, розрадити.
– Не можу не запитати, чи медична справа була вашою мрією з дитинства?
– Радше вважаю щасливим збігом обставин. Мені завжди подобалася медицина. Проте вагалася, але потім так склалося, що подала документи до Тернопільського медичного коледжу. Якраз наш випуск був останнім. Так, що мені пощастило.
Це велике щастя мати улюблену роботу, реалізовувати себе, розуміти, що завдяки й тобі теж збережене чиєсь життя, воно того варте.
– З якими труднощами доводиться зіштовхуватися медсестрі під час роботи, до чого потрібно бути готовим?
– Передусім – нічні чергування, серйозні фізичні навантаження. Буває, на зміні немає часу й хвилини посидіти. Не завжди також можна зустріти Новий рік чи відсвяткувати Різдво, Великдень удома, з рідними. У відділенні завжди має бути черговий лікар і медсестра. Часто трапляються стресові ситуації, хвилювання за пацієнта. Не всі хворі люди можуть проявляти вдячність й адекватно себе поводити. Випадки трапляються різні.
– Ваша колега розповіла, що ви дуже гарно малюєте?
– Малювати я любила ще з дитинства. Але чи так аж гарно, як розповідають, не знаю. Я дуже критична до себе. Маю на телефоні кілька світлин, зараз вам покажу. Це – копія дитячої книжки. Чоловік попросив намалювати для дітей. Раніше він мав таку в дитинстві, дуже йому подобалася, але вона стара, понівечена, тож попросив мене зробити копію. У вільний час стараюся малювати, щоб швидше закінчити її. Знаєте, дуже захоплює.
А ось дитяча кімната моїх дітей. Я тут стіни розмалювала. Хотіла їх потішити. Таке у мене вийшло (показує фото – авт.).
– Чи не хотілося саме малюванням займатися увесь час? Ви б могли цілком ілюструвати книги.
– Мабуть, забагато самокритики, тому навіть і думки такої не допускала. Малювання для мене – захоплення, яке допомагає зняти стрес, наповнитися позитивними емоціями та, звісно ж, потішити своїх дітей. Їм мої малюнки подобаються.
– Можливо маєте ще якесь захоплення?
– На кожне сімейне свято я обов’язково печу торт. Маю кільканадцять перевірених рецептів. Кожен торт по-своєму складний, по-своєму цікавий. Інколи щось вигадую, пробую сама, пропоную їх на розсуд рідних – сподобається, чи ні. Іноді щось новеньке та цікаве шукаю в Інтернеті. Підростає й моя помічниця – донечка, яка частенько любить мені допомагати. Звісно, вона ще маленька, але вже проявляє неабияку зацікавленість.
Я взагалі люблю готувати. Коли десь мандруємо, стараюся скуштувати місцеві страви, а потім відтворюю на своїй кухні. Ось днями готували банош.
– Ваше життєве кредо?
– Любити життя та людей.
Мар’яна СУСІДКО