В Україні останніми роками з’явилося чимало центрів і клінік, де працюють талановиті офтальмологи й хірурги. Проте, власне, Одесу називають столицею вітчизняної офтальмології, бо саме тут було засновано славетну офтальмологічну школу, відому далеко за межами України – Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова. Сюди звертаються не лише мешканці Одеси та області, люди їдуть звідусіль.
Активна співпраця єднає цей заклад та Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського, зокрема, у спільному проєкті з впровадження кератоксеноімплантата в офтальмологічній практиці. Про те, зокрема, чим живе інститут у нинішні часи, нові наукові досягнення розпитували його директорку – професорку, члена-кореспондента НАМН України, заслуженого лікаря України Наталію Пасєчнікову.
– Наталіє Володимирівно, ви досягли тих висот, про які лише може мріяти лікар-початківець. Як обрали саме офтальмологію?
– Мені здається, що людей, які щойно одягнули білий халат і вже знають, що будуть хірургом, офтальмологом чи невропатологом, насправді дуже мало, бо вибір спеціалізації – це не просте завдання, до того ж не завжди наші бажання співпадають з реаліями життя. В будь-якому випадку в мене так не склалося. Втім, зауважила, що трапляються в нашому житті люди, завдяки яким починаємо цілком інакше мислити. Вони дають впевненість нам у власних силах і віру в те, що всі перепони на нашому шляху – це лише вершина, яку потрібно здолати. Мені в цьому сенсі дуже пощастило, бо ще коли навчалася в школі, таку особистість зустріла. Це була Тетяна Володимирівна Шлопак – одна з улюблених учениць славетного академіка Філатова, яка в той час вже стала професоркою, очолювала кафедру очних хвороб в Івано-Франківську. Вона мені багато розповідала про те, як навчалася в Одесі в Філатова, як працювала під його керівництвом. То була надзвичайна, рідкісного розуму та освіченості жінка. Примітно, що вона не одразу прийшла в медицину й спочатку навіть кілька курсів провчилася на механіко-математичному факультеті й лише згодом вступила до медичного, а потім обрала офтальмологію. Пригадую, якось Тетяна Володимирівна мені сказала: «Немає нічого цікавіше офтальмології». Напевне, ці слова так запали мені в душу, що визначили й мою професійну долю.
– І ви також пішли в офтальмологію.
– Після зустрічі з цією надзвичайною жінкою я замислилася про вибір майбутньої спеціальності. Але, як з’ясувалося згодом, аби стати справжнім офтальмологом, диплома медичного інституту недостатньо. Моє становлення як молодого вченого розтягнулося на роки: спочатку чотири роки працювала лаборантом, потім ще кілька – в поліклініці. Наступною та доволі значимою в моєму фаховому зростанні була робота в очному травматологічному центрі, якому я віддала десь років із сім. Хочу зауважити, що саме праця в травмцентрі дала мені необхідний досвід, це дуже серйозна школа для молодого офтальмолога. Отож, як відаєте, непросто мені далося це входження у спеціальність, та й Тетяна Володимирівна, мій перший вчитель, теж не давала ніколи жодних «поблажок», очевидно, гартувала в такий спосіб мій характер. Ніколи не забуду, як я прийшла до неї дипломованим лікарем, щойно після закінчення інституту, а вона призначила мене медсестрою в операційну. Тоді мені здавалося, що я вічна чергова в операційній: щомісяця дев’ять добових чергувань, особливо нестерпно було влітку. Але настав час, коли всі ці «митарства» завершилися, я розпочала роботу над кандидатською дисертацією й зараз безмежно вдячна своїй наставниці за безцінний досвід та те, що надихала на звершення.
– Що вам запам’яталося найбільше з тих часів? Якою була Тетяна Шлопак?
– Це була легендарна особистість, ікона стилю, як нині кажуть, яка стала не тільки моїм наставником в офтальмології, але й учителем по життю. Для мене дуже значимо те, що не лише я вважала її своїм вчителем, а й вона мене своєю ученицею. В пам’яті зринають особливі моменти, проведені разом з цією дивовижною жінкою, дуже різнобічною, активною. Саме вона навчила мене стрибати в море зі скелі та гри в карти. Тетяна Володимирівна чудово грала на фортепіано та навіть акомпанувала своєму чоловікові, який був оперним співаком. Пам’ятаю, як вони любили разом затягнути «Он был титулярный советник, она – генеральская дочь …», і коли я була поруч, то мене заливав рум’янець, я ніяковіла, бо мій тато був генералом (посміхається – авт.). Узагалі ж Тетяна Володимирівна трималася зі мною дуже суворо та вимогливо. Я вже розповідала, як вона відправила мене, новоспечену лікарку, до операційної мити підлогу, розкладати та подавати хірургові інструменти. Нині мої співробітники дивуються, чому, коли я заходжу до операційної, мені досить одного погляду, щоб зрозуміти, де та що не так. Я знаю, як все повинно бути, бо сама все це пройшла. Пригадалося, як одного разу я не дуже добре виконала її доручення й Тетяна Володимирівна з досадою мовила: «Якщо хочеш, аби все було як треба – зроби сама, а ні – то слугу попроси!». Я тоді добу плакала. І лише через багато років збагнула, що вона хотіла мені сказати. Якщо людина намагається все зробити якнайкраще, отже, вона є господарем по житті й усе в неї буде добре. Коли ж покладається на когось, тобто виконує роботу лише за примусу та формально, як слуга, то що можна очікувати від такого працівника?
– У квітні Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України відзначив своє 85-річчя. Саме тут уперше у світі виконали вдалу лазерну коагуляцію відшарування сітківки ока, саме тут проводять найскладніші оперативні втручання, застосовуючи найновіші технології. Якими досягненнями може похвалитися ваш заклад нині?
– Наш інститут є стратегічно важливою для здоров’я нації установою. За всі 85 років його діяльності величезна кількість фахівців докладала своїх зусиль у розвиток вітчизняної та світової офтальмологічної науки. Наразі тут працюють 112 наукових співробітників, у тому числі 29 докторів наук, 12 професорів, 62 кандидати наук, які представляють українську офтальмологічну науку на всесвітніх міжнародних конгресах, з’їздах, конференціях і симпозіумах. Мене тішить, що вагомі наукові досягнення наших співробітників, визнані як вітчизняними, так і закордонними фахівцями, й це свідчить про лідерство не лише в українській, а й у світовій офтальмології.
З перших днів існування інститут є великим центром підготовки кадрів у галузі наукової та практичної офтальмології. На нашій базі діє кафедра очних хвороб Одеського медичного університету, відбуваються навчання лікарів-інтернів, клінічних ординаторів, очних і заочних аспірантів. Проводимо також тематичне підвищення кваліфікації фахівців за всіма напрямами офтальмології. Працює й спеціалізована вчена рада із захисту докторських і кандидатських дисертацій.
Отож, зрозуміло, що команда фахівців такого рівня робить інститут провідним закладом у сфері лікування офтальмологічної патології. Клініка Інституту Філатова – єдиний в Україні високоспеціалізований офтальмологічний центр, в якому проводять консультації, діагностику та лікування (консервативне й хірургічне) всіх видів очних захворювань із застосуванням інноваційних технологій. Сучасна діагностична база та шість спеціалізованих науково-експериментальних лабораторій інституту дають нам можливість всебічно обстежити пацієнтів, дозволяють вирішувати найскладніші завдання й пропонувати найбільш ефективне лікування. В дев’яти профільних відділеннях одночасно можуть перебувати на стаціонарному лікуванні 475 пацієнтів. На рік хірурги-офтальмологи оперують понад 16 тисяч хворих, а в консультативну поліклініку щорічно звертається за допомогою більше 160 тисяч недужих. І це не дивно, адже позитивні результати лікування маємо в понад 95% випадків. Щодо географії наших відвідувачів, то вона надзвичайно широка. 2/3 наших пацієнтів – це мешканці з різних куточків України, а решта – мешканці Одеси та області, тобто, ми працюємо, по суті, на всю країну. І щороку до нас звертаються по допомогу понад три тисячі громадян з країн близького та далекого зарубіжжя.
– Назва «Інститут Філатова» вже стала відомим українським медичним брендом, бо унікальні операції та власні методики лікування часто випереджають світову офтальмологічну практику…
– Запорукою наших досягнень, на мій погляд, є поєднання наукової діяльності з клінічною практикою та невичерпне прагнення наших фахівців досягти найкращих результатів лікування.
На базі нашого інституту працюють п’ять центрів національного значення, що й допомагає нам «тримати марку», це єдині в Україні офтальмотравматологічний та Центр запальних хвороб ока, Центр дитячої офтальмології України, Центр онкологічних захворювань ока теж єдиний в Україні. А ще єдиний в світі спеціалізований Центр опіків ока.
Кожний з цих підрозділів по-своєму унікальний, скажімо, офтальмотравматологічний у цілодобовому режимі надає кваліфіковану високоспеціалізовану допомогу людям з важкими травмами очей з будь-якого куточку України. У Центрі опіків ока наші фахівці у своїй щоденній практиці використовують високоефективні власні методики лікування травм та опіків очей. Діяльність, досвід і розроблені унікальні технології лікування набули особливого значення в нинішній час російсько-української війни. За консультаціями до наших фахівців часто звертаються колеги з військового госпіталю, куди спрямовують постраждалих в зоні ООС, а у найскладніших випадках пацієнтів переводять на лікування до нашого інституту.
Свої визначні напрацювання має й центр дитячої офтальмології України, зокрема, в лікуванні ретинобластоми (внутрішньоочної злоякісної пухлини, що виникає в дітей у перші роки життя). Наші фахівці використовують унікальний метод введення хіміопрепаратів безпосередньо в око з новоутворенням. Цей метод отримав широке визнання зарубіжних колег, бо дозволяє за своєчасного звернення зберегти дитині не лише життя, але й око та навіть зір. Фахівці дитячого відділення також володіють найбільшим у країнах Східної Європи досвідом видалення вродженої катаракти в грудних малюків.
У нашому Центрі офтальмоонкології застосовують найновіші методики лікування онкологічних захворювань ока, в тому числі унікальний метод використання високочастотного електрозварювання біологічних тканин в офтальмології. Цей метод дозволяє досягти з’єднання м’яких тканин без застосування шовного матеріалу, забезпечити оптимальний гемостаз, усунути ризик розвитку запальних реакцій на шовний матеріал та уникнути процедури зняття швів. У відділенні запальних патологій ока й мікрохірургічного лікування їх наслідків лікують хворих на запальні, дистрофічні, спадкові та судинні захворювання сітківки, судинної оболонки ока й зорового нерва. Поєднання високоінформативних методів діагностики та унікальних власних напрацювань дозволяють встановити причини розвитку запального процесу очей, досягти тривалої ремісії, зберегти й навіть підвищити зір у пацієнтів.
– Не всім відомо, що саме у Філатовському інституті вперше у світі застосували лазер у лікуванні офтальмологічних захворювань. Ви продовжили ці починання та як нині вдосконалюєте цей напрямок?
– Саме в нашому інституті 1963 року вперше у світі виконали вдалу лазерну коагуляцію відшарування сітківки ока людини. Провів цю виняткову операцію Леонід Ліннік, фактично відкривши нову еру у світовій офтальмологічній хірургії. Лікарі отримали унікальний інструмент, що дозволив робити тонкі, точні, ефективні, малотравматичні втручання без розтину очного яблука. Завдяки цій інновації у сотні разів знизилася кількість післяопераційних ускладнень – інфекцій, кровотеч, набряків. Значно скоротився й термін післяопераційної реабілітації: вже наступного дня людина може вийти на роботу або на навчання.
Справу Леоніда Лінника, певна річ, нині продовжують його послідовники, створюючи нові методи діагностики та лікування з використанням стимулювального та терапевтичного впливу лазерів. Серед останніх новацій, які запропонували фахівці інституту, – використання мікроімпульсного лазерного випромінювання. Цей метод дозволяє перейти від мілі- до мікросекундних лазерних імпульсів, щоб максимально знизити температурний вплив на око. У співпраці з фахівцями Інституту металофізики ім. Г.В. Курдюмова НАН України продовжуємо роботу над розробкою діагностичної апаратури, що працюватиме в червоному та інфрачервоному спектрі випромінювання. Один з уже створених приладів дозволяє, не торкаючись ока, без застосування барвників (на які можливий розвиток алергічної реакції) провадити діагностику очного дна. Крім того, в інфрачервоному діапазоні буде змога провести дослідження сітківки, структури судинної оболонки, зорового нерва в пацієнтів з вузькою зіницею, не розширюючи її. Це дуже важливо для хворих, в яких розширити зіницю неможливо або це їм, за тих чи інших причин, протипоказано. Зможемо також обстежити хворих з помутнінням оптичних середовищ (наприклад, за помутніння кришталика, крововиливу у склоподібне тіло, за помутніння рогівки). Невидимі при звичайному світлі структури стають видимими в інфрачервоному. З’являється можливість роздивитися те, що знаходиться під сітківкою. Зокрема, внутрішньоочні пухлини. Ця методика дозволяє провести обстеження пацієнтів з дистрофічними та дегенеративними процесами сітківки без застосування ангіографії, пов’язаної з необхідністю введення контрастної речовини, бо є багато хворих, яким це протипоказано.
– Не можемо пройти осторонь теми коронавірусу. Чи позначилася епідемія на діяльності ваших клінік?
– Звичайно, коронавірус вніс низку обмежень у роботу колективу, але Інститут Філатова ще з початку карантинної епопеї продовжував і продовжує щодня надавати невідкладну (зараз вже й планову) допомогу тим, хто її потребує. До того ж пацієнтів приймають з будь-якої області, з усіх куточків країни.
– Кожен науковець і лікар має професійну заповітну мрію, якщо можна, поділіться своєю.
– Мені й донині не віриться, що я керівниця інституту, який свого часу очолювали такі видатні постаті, як Володимир Петрович Філатов, Надія Олександрівна Пучковська – легенди вітчизняної офтальмології. І я розумію, що зупинятися не можна, потрібно розвиватися та зростати.
Лариса ЛУКАЩУК,
кореспондентка газети «Медична академія»,
Марина МОРОЗОВА,
заступниця директора із загальних питань
ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова НАМН України»