Студент 4 курсу Максим Лисюк уміє знайти спільну мову та вибудувати товариські стосунки вже із самого початку спілкування чи не з усіма. Співрозмовників приваблює в ньому чудове почуття гумору та вміння бачити в кожному неповторну особистість. Усе це допомагає Максимові в активній громадській роботі. Він – голова сектора дозвілля студентського парламенту, ментор, ініціатор створення та керівник багатьох спортивних секцій нашого університету. Та передусім – майбутній стоматолог.
– Максиме, чому стоматологія?
– Моя історія досить прозаїчна. В десятому класі почав задумуватися, яку ж професію обрати, перебирав різні спеціальності й зацікавився медициною. Та на лікувальну справу не вдалося вступити на бюджетну форму навчання, тож обрав за контрактом стоматологію. Проте жодного разу не пошкодував, що все склалося саме так.
На літній практиці після 3-ого курсу завдяки моїм наставникам я отримав можливість приймати пацієнтів. Тоді й остаточно зрозумів, що стоматологія – це напрямок, яким я буду рухатися надалі. Ця професія завжди актуальна. Крім того, мені надзвичайно цікаво комунікувати з пацієнтами та допомагати їм.
– Що все ж таки надихнуло на медицину? У вашій родині є лікарі?
– Ні, в моїй родині немає лікарів. Тато – підприємець, мама – бухгалтерка. Безмежно вдячний батькам, що дали право вибирати ту спеціальність, яку захочу, в усьому мене підтримували. Захоплюватися ж медициною почав у старших класах, мені це було надзвичайно цікаво. Дуже добре розумів і любив біологію завдяки моїм вчителям у школі. Тож можна сказати, що саме вчителі дали мені поштовх до медицини.
Узагалі ж навчався я у спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземних мов у Луцьку, де народився та живу. Нині добре володію іноземними мовами – англійською, німецькою та польською. Під час літніх канікул після 10 класу їздив на навчання у Великобританію. Місяць перебував у літній школі в передмісті Лондона, де ми навчалися, займалися спортом, ближче знайомилися з англійською культурою та звичаями. В цій школі було багато іноземців-студентів, зокрема, з Іспанії, Франції, я мав можливість поспілкуватися з багатьма. Це надзвичайно важливий та приємний досвід.
– До вступу в ТНМУ вже були в нашому місті?
– Колись я займався бальними танцями і приїжджав на конкурс до Тернополя. Це єдиний раз, коли був тут до навчання. Ми змагалися в торгівельно-розважальному центрі «Подоляни», тобто Тернополем майже не гуляли. Я був маленький і запам’яталося лише, що «Подоляни» – великі та просторі. Їздили взимку – все довкола біле та гарне (усміхається). Тернопіль узагалі дуже приємне місто, тут своєрідна атмосфера – атмосфера студентства, молодого активного життя. Через те мені сюди хочеться повертатися знову й знову.
– Що вас найбільше вразило в ТНМУ?
– Насамперед – матеріально-технічна база. Університет дуже багато вклав саме у цей напрямок, за що треба віддати належне адміністрації. А ще – надзвичайно велика лояльність викладачів, які надають студентам найкращі умови для практики та вдосконалення власних навичок, знань і становлення їх як фахівців, так й особистостей.
– Ви – голова сектора дозвілля студентського парламенту. Що входить до ваших обов’язків?
– Мої обов’язки полягають у координації проєктів сектора дозвілля. Якщо хтось зі студентства має ідею, бажання й можливість її втілювати, я з радістю підтримаю та допоможу. Сам також організовую багато цікавих проєктів, які вже впроваджені та які ще тільки заплановані.
Скажімо, нещодавно разом з колегами вдалося організувати доброчинний конгрес, що зібрав майже 200 студентів з усіх куточків України. Ми запросили 17 провідних практикуючих лікарів, які провели платні лекції студентам і молодим фахівцям. Зібрані кошти ми з командою організаторів передали на благодійність. Це дуже результативний проєкт, обов’язково розвиватимемо його й надалі.
– Над чим працюєте нині?
– Працюємо над участю наших студентів у спортивно-патріотичних молодіжних змаганнях «Кубок Шухевича». Заснували «Кубок Шухевича» в Тернополі 2011 року. Його проведенням щороку вшановують пам’ять головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича, який загинув 5 березня 1950 року. «Кубок Шухевича» – це змагання між молоддю міста, між представниками молодіжних громадських організацій, студентством. Чудовий захід, який об’єднує та гуртує молодь. Тож зараз готуємо для участі в ньому команду від Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського.
– Нині багато святкових заходів у ТНМУ прикрашає виступ команди чирлідингу. Ви – один з ініціаторів її створення. Втім, не лише її.
– Так, зі своїми однодумцями організували кілька спортивних секцій в університеті. Студенти активно долучаються, й це неймовірно тішить. Зокрема, з моїм двоюрідним братом Володимиром Демидовичем, який також навчається в ТНМУ на третьому курсі медичного факультету, створили секції великого та настільного тенісу. Я треную студентів, які відвідують секцію великого тенісу. Дуже захоплююся також баскетболом. Щопонеділка командою збираємося та займаємося цим видом спорту.
Після того, як затихне карантинна ситуація, й ми повернемося до звичного повноцінного навчання, маємо намір відновити турніри з таких видів спорту, як баскетбол, волейбол, футзал, настільний та великий теніс.
– Пригадуєте, коли почали активно захоплюватися спортом?
– Баскетболом почав захоплюватися в класі дев’ятому. Тоді їздив до Польщі у табір, де збиралися з хлопцями та вихователями та завжди грали у баскетбол. Так відкрив для себе цей вид спорту. Великим тенісом займаюся змалечку, ще з першого класу. Відтоді, власне, й стараюся тримати себе у формі, постійно спортивно розвиватися.
– Як вам вдається поєднувати навчання, великий обсяг громадської роботи та ще й спорт?
– Значну роль у моєму житті відіграє тайм-менеджмент, тобто правильне розподілення часу, визначення моїх можливостей та пріоритетів. Стараюся гармонійно поєднувати навчання й громадську активність, адже від цього залежить мій моральний стан. Все, що роблю, мені подобається. Тож стараюся знаходити для цього час.
– Якщо трапляються непрості моменти, що допомагає?
– Черпаю сили в свого оточення – батьків і друзів. Мої мама та тато – найдорожчі для мене люди, без них я б не був тим, яким є зараз. Маю вірних друзів, які можуть мені щось підказати, допомогти морально.
– Про що мрієте?
– Моя найбільша мрія – створення сім’ї та досягнення цілей, які вона ставитиме. Мрію також про власну стоматологічну клініку. В майбутньому бачу себе активним громадянином, успішним бізнесменом і хорошим лікарем. Своє професійне майбутнє пов’язую лише з рідною країною, адже в Україні нині дуже бурхливо розвивається стоматологія, це надзвичайно перспективна галузь, де можна вповні себе реалізувати.
– Маєте життєве кредо?
– Моє життєве кредо полягає в тому, що немає чогось неможливого. Все те, що відбувається з нами, – завжди на краще. Навіть якщо певна ситуація цієї миті видається невтішною, це загартовує, допомагає нам зростати.
– Що найважливіше дав вам Тернопільський національний медичний університет?
– Насамперед – майбутню освіту. В мене в пріоритеті отримати диплом та якісну фахову освіту. Крім того – соціальний розвиток. У ТНМУ є всі можливості, аби всебічно розвиватися. Студент у нашому університеті може відчути себе насправді потрібним, тут є все для розвитку та реалізації. Найважливіше – не лінуватися та підтримувати хорошу мотивацію.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА