З першого дня повномасштабного вторгнення російських військ в Україну ГО «Первинна профспілкова організація ТНМУ» розпочала волонтерську діяльність при університеті.
– Наш волонтерський центр збирає допомогу в кількох напрямках: фінанси, медикаменти, санітарно-гігієнічні засоби, продукти харчування, одяг. Розбираємо отриманий гуманітарний вантаж від закордонних та українських доброчинців, сортуємо його, формуємо й надсилаємо, кому що потрібно. Найбільші замовлення відправляли у госпіталі Києва, Харкова, Сум, Чернігова, Дніпра. Інтенсивно допомагаємо, звичайно ж, Збройним силам України. Створена вебсторінка нашого волонтерського центру, де прозоро подаємо всю інформацію: хто що надіслав і скільки кому відправили. Будь-яка допомога дуже важлива, – наголошує ректор ТНМУ Михайло Корда. – Ми просимо всіх допомагати нашому центру або ж будь-якому іншому. Якщо кожен по краплинці бодай чимось долучиться до загальної справи, то це обов’язково в результаті приведе до нашої Перемоги.
Вичерпна інформація про роботу волонтерського центру – в окремому розділі на сторінці Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського https://vc.tdmu.edu.ua/ Ведуть його українською та англійською мовами. Адже, як зауважує заступниця ректора закладу вищої освіти з міжнародних зв’язків Наталія Лісничук, окрім допомоги від наших співвітчизників, величезна підтримка надходить і від закордонних партнерів.
– Дуже приємно зазначити, що допомагають навіть люди з-за кордону, які просто зайшли на наш сайт, а можливо, хтось і вперше дізнався про нас. Тобто ми попередньо не мали з ними жодних освітніх чи наукових проєктів, та коли вони побачили сайт і переконалися в тому, що це юридично зареєстрована особа, де дуже прозора система звітування, в них одразу ж з’явилася довіра, – каже Наталія Євгенівна, яка у волонтерському центрі відповідає за контроль і видачу всіх вантажів.
Справді, якщо зайти на вебсторінку волонтерського центру нашого вишу, можна побачити, як чітко та зрозуміло тут усе зазначено. У кожному напрямку допомоги – лікарські засоби, засоби медичного призначення, одяг і засоби гігієни, продукти харчування, фінанси – зазначено, скільки, чого та звідки отримано й відправлено. Взяти хоча б розділ «Фінанси». Бачимо, скільки власних коштів університет вклав з перших днів у нашу перемогу. Перший переказ на 1,5 мільйона гривень від ТНМУ для фонду «Карітас Тернопіль» був надісланий уже 25 лютого, бо ж треба було терміново реагувати. Потім закуповували ліки для онкоцентру в Харкові, для територіальної оборони Тернополя, перераховували кошти на потреби ЗСУ й багато іншого. Фіксують навіть поштові витрати на відправлення гуманітарної допомоги чи на пакувальні матеріали, адже деякі люди, вимушено переміщені особи, крім паспорта, не мають нічого. І якщо волонтери хочуть дати продукти чи одяг, людина навіть не має куди їх покласти, тож доброчинці повинні були подбати й про пакети та закупити їх. Фіксують усе, до кожної копієчки, до найменшої квитанції. Всі квитанції чітко обліковують та оприлюднюють на сайті.
Допомога у волонтерський центр ТНМУ надходить з різних джерел. Але найчастіше – завдяки бажанням та особистим зв’язкам викладачів і студентів, каже Наталія Лісничук. – Багато наших студентів ТНМУ, які є громадянами Польщі, влаштовують там акції та збирають допомогу. Днями отримали від одного нашого студента 400 кілограмів засобів медичного призначення, зібраними з його власної ініціативи. Ще перед тим наші польські студенти-випускники організували великий перформанс у своєму місті, на який просто відгукнулися небайдужі їхні співвітчизники. Звертаються також наші випускники з інших країн, які змогли доправити гуманітарний вантаж до кордонів Польщі, куди університет спрямовує власний транспорт і забирає матеріальну допомогу.
Ще одні польські студенти мають попередню домовленість з університетською клінікою медичного університету у Вроцлаві, яка зможе надати нам перев’язувальні матеріали медичного призначення та медикаменти. Цього нині надзвичайно потребують військові госпіталі, а також потрібно для комплектації індивідуальних аптечок. Тож наш університет замовляє пошиття індивідуальних аптечок, і з тих лікарських засобів, що надходять, наші викладачі формують аптечки світового зразка, які волонтери відправляють Збройним силам України.
Особисті контакти теж відіграють значну роль. Так, уже два величезні вантажі наш волонтерський центр отримав від Interna-tional Assistance Head-quarters for Ukrainians, української ресторації «Prosperity» (Лондон), волонтерів і небайдужих громадян Великобританії. Загалом понад 22 тонни продуктів харчування, одягу, засобів особистої гігієни та чотири тонни ліків і засобів медичного призначення. І все це завдяки професорці ТНМУ Дарії Попович та її давній подрузі Галині Косинській, яка свого часу заснувала український ресторан у Лондоні. Нині її заклад став своєрідним гуманітарним штабом. Сюди все необхідне приносять українці, які там проживають, а також небайдужі британці.
– Хочу ще раз наголосити, що університет взяв на себе повну відповідальність за те, що вся отримана допомога буде доправлена тим, кому це зараз найпотрібніше, а за кожен грам, за кожен цент, пенні та злотий ми звітуємо на нашому сайті у відкритому для людей доступі, – мовить Наталія Лісничук. – Завдяки цьому нам довіряють. Ось підійшов до мене наш студент. З вигляду його знаю, але прізвище пригадати не можу, адже в нас понад сім тисяч юнаків і дівчат навчаються. З’ясую це після Перемоги, і ми обов’язково назвемо всіх наших доброчинців. Він привів своїх друзів, які не є нашими студентами. Це молоді хлопці-тернополяни, які бусом доїжджають до певних пунктів практично біля окупованих місць і завозять туди допомогу. Дуже відважні хлопці! У них є друзі за кордоном, які хотіли б перерахувати кошти, тож вони прийшли до нас з пропозицією: «Ми бачимо роботу вашого центру, знаємо ваш університет, наш друг у вас навчається, бачимо прозорість, повне висвітлення, звіт за кожну баночку та упаковку, чи можна, щоб наші друзі перераховували кошти на ваші рахунки, а ви закуповуватимете все, що потрібно для ЗСУ та для людей у тих регіонах, які нині найбільше страждають від війни?». Звичайно, можна! Треба! Мені було дуже приємно, що нам довіряють. Адже це величезний вияв підтримки. Коли люди так об’єднуються – це просто неймовірно!
Як благодійники, так і ті, хто потребує допомоги, звертаються у волонтерський центр ТНМУ передусім завдяки його сайту.
– Левову частку гуманітарної допомоги відправляємо для потреб Збройних сил України та військових госпіталів, в зони активних бойових дій, де гуманітарна катастрофа. Часто до нас звертаються самі командири військових частин, – зауважує Наталія Лісничук. – Нещодавно офіційний лист надіслали з Київської міської військової адміністрації з проханням допомоги для потреб Збройних сил України та територіальної оборони столиці. Відвантажили туди майже дві тонни всього необхідного. Підтримали ми й фонд «Допомога дітям Донбасу», куди надіслали дитяче харчування, одяг. А ось надійшов запит від сільського голови Вчорайшинської сільської громади, що на Житомирщині, щоб надати можливу допомогу для біженців з Київщини – їхнє село прийняло 1200 осіб, з яких 400 дітей.
Щодня до волонтерського центру ТНМУ звертаються майже 200 тимчасово переміщених осіб, які зупинилися в Тернополі. Приходять, розповідають, звідки вони, що передусім потрібно. Часто потрібно все… Скажімо, прийшла до університетських волонтерів жінка – у домашніх флісових штанах і короткій курточці. Розповідає, що вийшла зранку гуляти із собачкою й тієї ж миті почали бомбити. Її негайно посадили в авто й вивезли в безпечне місце. Волонтери підібрали їй одяг, взуття, дали все необхідне.
Таких історій – не злічити. Все це вражає до сліз. Волонтери стараються впродовж дня при людях сліз не пускати. Навпаки, намагаються психологічно підтримати, розсмішити, трошечки додати оптимізму, підтримати.
Є різні люди. Хтось, трапляється, і крутить носом, забагає чогось особливого, але таких одиниці. Загалом велич людської душі, що проявляється в таких складних обставинах, вражає. Наталію Лісничук дуже розчулив один випадок. Зрозуміло, що в центрі не завжди є певної хвилини цілковито все. Що надійшло – те і можуть запропонувати. І ось якось саме отримали зубні пасти й щітки. «Пропоную одній жінці, щоб взяла собі із запасом, це ж потрібно щодня й забагато не буває. Вона ж у відповідь: «У нас ще пів тюбика пасти є, зубні щітки теж. Не треба, дайте краще тим, хто приїхав без нічого». Уявляєте: пів тюбика залишилося, а людина більше не бере! Було й таке, що матуся з 10-місячною дитинкою на руках відмовлялася: «Не давайте мені стільки, ви дали аж чотири баночки дитячого харчування, хай зараз буде ще комусь, а я потім знайду». Такі випадки направду вражають», – мовить Наталія Лісничук.
– Активно допомагаємо також людям, які зупинилися в наших університетських гуртожитках, – додає керівниця Центру виховної роботи ТНМУ Марта Руденко. – Багато з них поселяються, щоб переночувати або ж на день-два, а потім їдуть далі. Наші викладачі організували випічку смаколиків для них. Дехто залишається на довше. Станом на 20 березня, як зазначив директор студмістечка Юрій Балабан, було поселено 334 особи. Ми виставляємо на сайті також кількість вільних місць. Люди, які стали тимчасово переміщеними особами, прибули до Тернополя, зареєструвалися в міській раді, отримали статус і скерування на поселення, можуть звертатися та певний період проживати в комфортних, чистих, теплих кімнатах наших гуртожитків.
Як організовують роботу? Кожен робить усе, що необхідно в конкретний момент. У перші дні збиралося аж надто багато людей, тепер – за потребою, чітко та злагоджено. Як це відбувається на практиці? «У мене як керівниці Центру виховної роботи є група у Viber «Виховна робота ТНМУ». У цій групі – представник кожної з 56 кафедр університету, – зазначає Марта Руденко. – І ось, скажімо, якщо є робота, де ми не можемо залучити студентів, я даю запит у групі, а мені відповідають, скільки людей та з якої кафедри можуть прийти. Друга велика група – «Волонтери ТНМУ», до якої належать студенти. Є потреба – запитую, хто може прийти та допомогти. Тепер, коли розпочалися заняття, студенти дещо менше залучені, але після обіду все одно приходять. Жодного разу не було, щоб покликали й ніхто не прийшов. Зрештою, і до війни такого ніколи не було. Наші студенти завжди активні, прагнуть щось робити, долучатися до громадської роботи. Хто вміє, має сертифікати – проводить курси домедичної допомоги, інші плетуть маскувальні сітки для військових, волонтерять усіма можливими способами».
До речі, клініцисти нашого університету, працівники клінічних кафедр, вузькі спеціалісти в онлайн-режимі надають консультації всім військовим і бійцям територіальної оборони, а також тимчасово переміщеним особам, яким потрібна медична допомога. На сайті можна знайти фахівця певного напрямку, його ім’я та телефон, зателефонувати й проконсультуватися з лікарем, якщо є проблема зі здоров’ям. Працівники стоматологічного факультету також надають безкоштовну стоматологічну допомогу дорослим і дітям, які через війну змушені були покинути власні домівки. Якщо є потреба, можна зателефонувати (інформація на сайті) та домовитися про візит.
– Часто надають наші фахівці також консультації матусям з дітьми. До слова, у Збаразькій лікарні саме в ніч, коли тривала найдовша п’ятигодинна тривога, під звуки сирени народилася красунечка-дівчинка. Ми вже зібрали її перший посаг, – усміхається Наталія Лісничук. – Кілька днів тому його доправили. Зізнаюся, коли щовечора ми з колегами вкотре перескладаємо пачки, підраховуємо, ведемо облік, підбиваємо підсумки, що за день отримали й відправили, тієї миті усвідомлюємо, що робимо саме те, що найбільше зараз потрібно. Ніщо не перевершить відчуття, коли підходять люди та дякують, кажуть, що не чекали аж такого приязного ставлення й добрих слів. Але, як ми можемо інакше? Коли бачимо, що людина сюди прийшла із сумним обличчям, стараємося бодай трішки зігріти її душу. І коли вона усміхнулася та вийшла з волонтерського центру, розуміючи, що не залишилася на самоті, що їй тут допоможуть і підтримають – це наше найбільше досягнення. Жодні звання та наукові ступені не зрівняються з відчуттям, коли мама з дитинкою підходить і каже: «Можна вас обійняти, дякую вам!» Важкі часи відкривають людям справжні цінності. Нині це відчуває кожен.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлини Миколи ВАСИЛЕЧКА