24 лютого. Ця дата стала точкою відліку, яка перевернула життя кожного українця. Кожен з нас зіткнувся з пеклом війни, багато людей зазнали важких випробувань під обстрілами ворожих куль і снарядів, втрачаючи рідних близьких людей. Те, про що дізнавалися з книг та кінофільмів, прийшло у наше життя. Страх, безнадія, відчай та апатія, стрес і втрата сенсу життя – відчуття, з якими більшість людей не в змозі самостійно впоратися. Щоб допомогти їм пережити ці страшні дні та відновити втрачені орієнтири, сотні фахівців з усієї країни надають психотерапевтичні консультації. Зорганізували такий вид меддопомоги й у нашому університеті. На кафедрі психіатрії, наркології та медичної психології ТНМУ надають безкоштовну допомогу всім, хто її потребує.
Об’єдналися, аби безкоштовно надавати психологічну допомогу
Тетяна ГУСЄВА, керівниця центру психологічного консультування ТНМУ:
– Коли ми тільки-но розпочинали свою роботу, то більшість звернень були пов’язані з пережиттям гострого стресу. Люди перебували в стані шоку, що потребувало не лише психологічної, але й медичної допомоги, бо якщо людина переживає гостру реакцію на стрес, то без фахівця не обійтися, – розповідає. – Щоправда, є категорія людей, які можуть обмежитися самодопомогою. Тому ми записали коротенькі відео консультації, з допомогою яких можна стабілізувати себе, коли переживаєш травмівну подію. Також там є поради, як діяти у випадку, коли хтось перебуває у нестабільно емоційному стані чи наляканий та йому потрібна допомога. Знаючи правила надання першої психологічної допомоги, можна успішно цьому зарадити. На сторінці Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського у Фейсбуку є вся інформація, переглянувши яку, впевнена, люди знайдуть багато життєво необхідних порад. Окрему сторінку на цьому інтернет-ресурсі має й Центр психологічного консультування ТНМУ, де ми також розмістили настанови, якими можна скористатися. Повідомили про це на місцевому телебаченні, де розповіли, які послуги надаємо, як ними скористатися та залишили власні контакти журналістам телеканалу TV-4.
На початку створення нашого проєкту, тобто в перші дні війни, значна кількість запитів була в онлайн-режимі. Люди телефонували й зверталися з різних міст області, були навіть дзвінки з бомбосховища. Але останнім часом виникає більша потреба у спілкуванні офлайн. Для цього використовуємо інтернет-ресурс, але обов’язково з відеозв’язком. Люди приходять також для консультацій «наживо», але за попереднім записом. Надаємо допомогу дорослим, людям поважного віку, а також найменшим пацієнтам. З дітьми працюємо в парі – мама й дитина, бо почасти вони дуже налякані й бояться загубитися чи втратити маму. Багато дітей уже бачили страшне обличчя війни, вони у стресі. Але в цьому випадку багато залежить від батьків: як вони себе поводять за екстремальних подій, так їх будуть наслідувати діти, і не таємниця, якщо мама в істериці чи надто болісно сприймає якусь травмівну ситуацію, так буде реагувати й дитина. Отож відпрацьовуємо найперше ці ситуації з батьками.
Щодо людей похилого віку, то тут теж є свої особливості, адже за їх плечима величезний життєвий досвід, а також повсякденні звички, які в умовах війни доволі непросто змінити. Більшість з них у нових умовах, як ми зауважуємо, втратили сенс свого повсякдення, а то й найближчого майбутнього життя: «Навіщо мені щось робити, коли прийде ворог і в мене все забере, або ж для чого садити город, який і так розбомблять. Я краще нічого не робитиму». Тому ми маємо переформатувати їхнє мислення у зворотньому керунку: чим я можу бути корисним для своїх близьких, що в моїх силах зробити для них, а то й для інших. І люди розуміють, що сидіти склавши руки не вихід: йдуть плести маскувальні сітки для військових, ліпити вареники для наших бійців, сортувати волонтерську допомогу. Для людей поважного віку зараз також непрості часи ще й у тому розумінні, що відбувається ревізія їхнього життя, здобуття нових знань, навичок, переоцінка цінностей. Війна перекроїла все на кардинально інший лад: те, що мало для них значення в мирному житті, знецінилося, а нові пріоритети не так легко вибудувати. Але попри те, що триває війна, можна знайти якісь моменти, які засвідчують, що життя ж не закінчилося, так воно стало аж ніяк не тим, що було, але доки ми живі, повинні щось навіть для себе робити таке, що давало рівновагу в мирному житті. Тобто зробити якусь приємну річ, яка вас стабілізуватиме, скажімо, намалювати картину, пофарбувати нігті чи зробити педикюр – це ті справи, які були частинкою мирного побуту й ті звичні речі, які нас врівноважать. За правилами психології психіка людини стабілізується за 21 день, отож ми цей рубікон вже перейшли й час унормовувати власне життя.
Діяти цілеспрямовано й гідно
Олена ВЕНГЕР, завідувачка кафедри психіатрії, наркології та медичної психології ТНМУ, професорка:
– Ви помітили, які черги стояли до територіального центру комплектування та соціальної підтримки в Тернополі в перші дні війни? Всі чоловіки хотіли швидше потрапити на передову, аби громити ворога. Але зрозуміло, що не в усіх є для цього можливості. Тому ми намагалися пояснити, що проявити свій героїзм можна не лише там, де йдуть активні бойові дії, але й у тилу. Не панікувати, а самоорганізуватися, спланувати власний графік життя, зайнятися волонтерством, піти до самооборони й утримувати наші позиції саме тут. І це буде не гірша допомога нашим військовим, ніж у фронтовій зоні. Тобто кожен наразі повинен бути на своєму місці та робити власну справу цілеспрямовано й гідно. У кожного своя місія в ці непрості для країни часи.
Кафедра психіатрії, наркології та медичної психології ТНМУ також активізувалася й продовжує свою повсякденну діяльність. Наша допомога фронту – це і робота з пацієнтами, і студентами, які також повинні бути ментально здоровими. Зрозуміло, що відсоток людей, які зазнали стресу в часи війни, значно зростає, але це нормальний фізіологічний процес – переживати, відчувати страх, біль. І ми пояснюємо людям, що не потрібно лякатися. Щоправда, коли ці відчуття переростають уже рівень симптомів, то потрібне лікування, яке й проводимо. Надаємо медикаментозну, психотерапевтичну допомогу, тих, хто перебуває в реактивному стані, ушпиталюємо. За реактивних станів часто трапляються суїцидальні спроби, тому важливо вчасно їх діагностувати.
Ще одним напрямком нашої роботи є профілактичні заходи, які скеровані на те, аби навчити людей, як діяти в екстремально складній психологічній ситуації. Вчимо, як вони мають надати допомогу і собі, і тим, хто поруч. Використовуємо для цього інтернет-ресурси, аби охопити більшу аудиторію. Скажімо, на онлайн-платформі «Твій гід у світ медицини» ми організували вебінар «Як вберегти ментальне здоров’я». Наші фахівці розповідали, як діяти за постійного відчуття тривоги, навчали, як унормувати свій психоемоціний стан під час обстрілів, у який спосіб допомогти людям поважного віку впоратися з переживаннями тощо. Вважаю це нашим внеском у скарбничку тієї великої справи, яку нині творять наші співвітчизники заради єдиної мети – здоров’я людей та сподівання мирного неба над Україною.
Лариса ЛУКАЩУК