Упродовж тижня в приміщенні адміністративного корпусу ТНМУ тривала фотовиставка «Чотири грані Донеччини». Відбулася ця мистецька подія за сприяння креативного кластеру «Nа пошті», який люб’язно надав матеріали для заходу. Ідея проведення такої експозиції в містах України належить журналістці сайту «РБК-Україна» й керівниці громадської організації «VATRA» Анастасії Рокитній.
На виставці представлені світлини з фронту, що засвідчують хід сучасної російсько-української повномасштабної війни. У кожного з чотирьох фотомитців – власний напрямок: воєнна кореспондентка Анастасія Рокитна («РБК-Україна») висвітлює «Грань дружби та вірності» на фронті, її колега Віталій Носач («РБК-Україна») – «Грань жорстокості війни», воєнна кореспондентка Христина Луцик (телеканал «Прямий» та Radio Chicago UA) – «Грань буденності на лінії вогню», а бойовий офіцер Володимир Черняк – «Грань: військовий як особистість».
Основна мета виставки «Чотири грані Донеччини» – продемонструвати насамперед українцям, які проживають там, де не так сильно відчутна війна, її наслідки, показати людей, які працюють для Перемоги, та розповісти, що відбувається в регіонах України, які найбільше постраждали від війни.
«Можна багато розказувати, що, де й як у нас робиться, але можна раз побачити – й стає все відразу зрозуміло. Тож завдання цієї виставки передусім інформаційне: донести до людей всю правду про війну, привернути увагу до цих подій та наголосити на ролі військових, – зауважила під час відвідин студентами експозиції «Чотири грані Донеччини» керівниця Центру виховної роботи та культурного розвитку Марта Руденко. Вона повідомила їм, що, власне, й громадську організацію «VATRA» створили саме для того, аби привертати увагу до злочинів росіян і на весь світ демонструвати, що це не фейк і не вигадка. Куди заходять російські танки – там починається велика біда, до того ж – у будь-якому куточку світу. Тож треба, щоб світ про це знав і не забував.
Марта Руденко наголосила, що зараз ми є свідками історії, свідками дуже важкого періоду в нашому житті, але твердо знаємо, що все врешті закінчиться, в нас буде наша Україна, та для цього треба докласти максимум зусиль. І надзвичайно важливий момент – не забувати про ці події, щоб більше ніколи не допустити їх повторення, адже, на жаль, таке в нашій історії вже було не раз.
Ділячись власними враженнями від перегляду виставки, студенти не могли стримувати сліз. Вони зізнаються, що переглядати такі світлини насправді непросто. «Усвідомлюєш, що там так страждають люди, помирають чиїсь батьки, брати, сестри… Більшість з них, як і ми, навіть подумати не могли, що зараз, у сучасному світі, може бути така страшна війна, – мовить Діана Григоришин, яка навчається на другому курсі за спеціальністю «Парамедик». – Коли думаєш про те, що гинуть діти, гинуть наші ровесники, які вже не побачать цієї красивої осені, не зустрінуть весну – охоплює розпач. Гинуть через ракети та обстріли в центрі Європи! Мозок просто відмовляється це сприймати».
«Для мене все це теж дуже важко, – додає її одногрупниця Олександра Бульбенюк. – Важко слухати, важко дивитися. Кожна світлина – наче душа. Я дуже емоційна людина, тому справді, як зауважила Марта Ігорівна Руденко, іноді ловлю себе на тому, що не хочу дивитися фото з війни, надто боляче. Але треба. Треба дивитися, запам’ятовувати. Адже це твориться в мене в країні! Нам, молоді, творити її майбутнє, й щоб нашому поколінню не наробити далі помилок, треба добре зафіксувати все, що відбувається зараз. І зокрема, такі фотовиставки цьому якнайкраще допомагають».
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Надії ОЛІЙНИК