Звісно, шлях у медицину, як і в будь-яку іншу галузь науки, лежить через роки наполегливого навчання та праці, але іноді здається, що справжнім лікарем, лікарем від Бога, можна лише народитися.
Ростислав-Юрій Теофілович Коморовський був саме такою людиною – народженою, аби допомагати іншим, полегшувати біль і страждання, шукати вихід із, здавалося б, найбільш безнадійних ситуацій. Чи не тому обрав для себе хірургію – мабуть, одну з найскладніших і найвідповідальніших ділянок медичного ремесла?
Мені пощастило ознайомитися з унікальним документом – особовою справою Р.-Ю.Т. Коморовського, яку зберігають в архіві Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського – й на основі першоджерел сформувати для себе образ цієї видатної людини, нашого краянина, справжнього Лікаря та Людини з великої літери.
Доброводи, Тернопіль, Львів і знову … Тернопіль
Народився майбутній клініцист і хірург, науковець і педагог 5 січня 1920 року в містечку Сватобожице у Моравії (Чехія, у 1918-1938 роках – Перша Чехословацька Республіка), де його батьки тимчасово перебували внаслідок евакуації під час Першої світової війни. Обоє вони були уродженцями Тернополя. 1920 року повернулися на Тернопільщину. Батько, Теофіл Михайлович, працював фельдшером у селі Гущанки (тепер належить до Скориківської громади Тернопільського району). Мама, Марія Михайлівна, працювала в Гущанках учителькою. Згодом, до речі, сестра, Дарія Теофілівна, також учителювала у цьому селі.
Початкову школу Юрій закінчив у селі Доброводи, середню – в Тернополі. Атестат зрілості отримав 1938 року в другій державній гімназії міста Тернополя. І того ж року вступив до Ягеллонського університету в Кракові (Польща) на перший курс лікувального факультету. 1939 року під час першого приходу совітів на західну Україну продовжив навчання на другому курсі лікувального факультету Львівського медичного інституту (тепер – Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького). 1945 року здобув диплом лікаря і був зарахований аспірантом кафедри топографічної анатомії і оперативної хірургії ЛМІ, у грудні 1948-го став асистентом цієї ж кафедри. В березні 1948 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Хірургічна анатомія шийного відділу грудної протоки».
Кілька років пропрацював у Львові, здобувши звання доцента, а з 22 липня 1957 року був переведений на посаду завідувача кафедри загальної хірургії Тернопільського медичного інституту, який тоді якраз був на стадії створення. На час призначення на цю посаду медик мав у своєму «активі» вже 23 наукові публікації та винахід – прилад для накладення швів на кровоносні судини. Кафедру загальної хірургії Юрій Коморовський очолював до 1965 року, згодом – став завідувачем кафедри шпитальної хірургії.
У службовій характеристиці, яку видав ректор Тернопільського медичного інституту Петро Огій Юрію Коморовському як завідувачу кафедри загальної хірургії інституту 1962 року зазначено, що за час роботи на цій посаді (з серпня 1957 р.) він показав себе як висококваліфікований лікар-хірург, досвідчений і добре підготовлений педагог, здібний науковий працівник. Цитую: «Досконало володіє сучасними методами хірургічних втручань, які завершуються цілком успішно, користується великою довірою, авторитетом, повагою і любов’ю серед хворих».
І, вочевидь, це не порожні слова, адже в особовій справі Р.-Ю. Коморовського знаходжу й лист Ірини Артемчук, мешканки міста Луцька, надісланий на адресу міністерства охорони здоров’я в москву і згодом пересланий Міністерством охорони здоров’я УРСР в Тернопільський медінститут. Цікаво, що на супровідній міністерській записці від 26 квітня 1961 року міститься резолюція тодішнього проректора ТМІ, проф. Арсена Григоровича Мартинюка: «Треба оголосити на Раді інституту».
Так-от, у цьому листі Ірина Артемчук розповідала, що дев’ять років хворіла на кардіоспазм стравоходу й «дуже виснажилась від голоду, тому що не могла їсти до семи діб поспіль, через непрохідність їжі у стравоході. Всі спроби відновити здоров’я залишалися безрезультатними, навіть у Київському онкологічному інституту не змогли надати допомогу». І лише звернення до Юрія Коморовського, який запропонував проведення двоетапної операції, врятувало ситуацію та повернуло пацієнтку до нормального життя. Перше втручання відбулося 11 березня 1960 року, друге – 21 лютого 1961. Жінка висловлювала вдячність не лише хірургові-новатору, а й усьому медичному персоналу першої хірургії Тернопільської клініки при медичному інституті.
Доктор наук і лікар по житті
Ще працюючи у Львівському медичному інституті, Юрій Коморовський проявив інтерес до складних проблем реконструктивної хірургії шлунка та кишківника. Займався розробкою ефективних методів хірургічного лікування хвороб оперованого шлунка —1964 року захистив докторську дисертацію «Резекція шлунка з тонкокишковою пластикою». Продовженням роботи над темою стала фундаментальна монографія «Патологічні синдроми після резекції шлунку», яка побачила світ 1966 року у співавторстві з проф. Олексієм Бусаловим.
Визнанням внеску в науково-практичну розробку реконструктивних втручань на шлунку стала участь Ю. Коморовського в Міжнародному конгресі гастроентерологів у Празі (1968 р.) як доповідача та одного із співголів цього форуму.
Упродовж усього життя Юрій Коморовський наукову діяльність успішно поєднував з медичною практикою, адміністративною роботою. Був талановитим викладачем і блискучим лектором, за що його особливо любили студенти. Прикметно, що ні на мить цей обдарований хірург і клініцист не забував про своє справжнє покликання – роботу з пацієнтами. Віртуозно володів скальпелем, перетворивши ремесло хірурга на справжнє мистецтво.
Знайомлюся із ще одним цікавим документом – звітом завідувача кафедри госпітальної хірургії, проф. Ю.Т. Коморовського про роботу кафедри в 1971-1976 рр. За традиційним для тих часів флером компартійної риторики простежується вагома та плідна праця колективу медиків, який на той час складав 15 осіб. Із них звання професора мав лише завідувач, чотири працівники були доцентами. У звіті наводиться цікава статистика: «За шість місяців 1976 року завідувачем кафедри госпітальної хірургії проконсультовано 167 хворих, з них 68 – в обласній поліклініці, решта 89 – у лікувальних закладах районів області. За цей час завідувачем кафедри виконано 85 операцій. За 1976 рік – опубліковано 4 наукові роботи, очікується доповідь на Всесоюзному пленумі хірургів у місті Кишиневі».
У подальші роки було багато наукових здобутків у сфері медицини – всього не перелічити, визнання держави та наукової спільноти, численні нагороди, плідна праця в колі молодших колег. Під керівництвом Ю. Коморовського виконано 9 докторських і 25 кандидатських дисертацій. Нині в Тернополі успішно існує науково-хірургічна школа, яку започаткував Ю. Коморовський, де учні та послідовники відомого професора й досі гідно продовжують його напрям у медицині.
Зокрема, одним з найбільш відданих і вдячних учнів Коморовського є професор Ігор Якович Дзюбановський, науковий напрям якого охоплює хірургічну гастроентерологію, геріатричну абдомінальну хірургію, мініінвазивні втручання при захворюваннях гепатобіліарної системи, герніологію.
Любив класичну музику та історію
Юрій-Ростислав Коморовський мав широке коло захоплень, цікавився історією, культурою, мистецтвом. Був справжнім поліглотом – окрім української та російської, володів німецькою, англійською, французькою, італійською, польською, чеською мовами. Разом з дружиною Ярославою – знаною тернопільською неврологинею, яка, до слова, торік зустріла свій золотий 100-літній ювілей, ще у «львівські роки» захопилися оперою, відвідували концерти й вистави. Любов до класичної музики, високого мистецтва подружжя пронесло крізь роки.
Цікаво, що внук видатного хірурга, Роман Ростиславович Коморовський, також став знаним фахівцем у царині медицини (зокрема, у сфері кардіології та ультразвукової діагностики.), живе й працює в Тернополі та дуже тепло відгукується про вплив дідуся на формування своєї особистості. Скажімо, Роман Коморовський розповідає про те, як Юрій Теофілович із самого дитинства брав його із собою в лікарню на операції, на обходи післяопераційних хворих – все це назавжди сформувало в душі хлопчика любов до медицини, розуміння особливої місії лікаря у сучасному світі.
Люди, які особисто знали Юрія Теофіловича, згадують його, як надзвичайно приємну, товариську, високоерудовану але водночас і просту людину, доступну у спілкуванні. Наприклад, один з патріархів газети «Вільне життя», журналіст і фотокореспондент Василь Бурма охоче ділиться спогадами про те, як разом з Юрієм Теофіловичем та Ярославою Михайлівною в далеких 1970-х були учасниками морського круїзу по Середземному морю: відвідували цікаві місця, на палубі лайнера «Білорусія» влаштовували ранкові пробіжки, виступали у конкурсі самодіяльності пасажирів. Як зізнається Василь Олександрович, зрівнятися у спортивних досягненнях з активним і завзятим медиком було годі – до того ж він володів ще й відмінним почуттям гумору, на ходу вигадував кумедні пісеньки, примовки. А за всім цим – були роки невпинної праці, життєвого досвіду, крилатих злетів і подоланих перешкод, і неодмінно – віри у краще майбутнє, і нові, світлі обрії для української медицини, науки загалом.
Юрій Теофілович Коморовський відійшов у засвіти 1 травня 2006 року, залишивши нащадкам вагомий науковий доробок: понад 200 наукових і навчально-методичних праць. За своє життя написав дві монографії та зробив чотири важливі винаходи, що назавжди змінили розвиток української медицини. Важливо зазначити, що вчений більше 40 років був незмінним головою Тернопільського наукового товариства хірургів, також перебував у членстві редакційної ради медичного журналу «Клінічна хірургія». Водночас займав посаду заступника головного редактора журналу «Шпитальна хірургія», що виходив у Тернополі. На спомин про постать видаткового науковця, самовідданого лікаря та справжнього навчителя Юрія-Ростислава Коморського 2016 року на фасаді терапевтичного корпусу Тернопільської обласної лікарні, де він свого часу оперував пацієнтів, відкрили пам’ятну дошку. Ім’я ж цього видатного медика та непересічної людини назавжди вкарбувалося в літопис Тернополя, нашого краю, у серця вдячних пацієнтів і просто всіх, хто його знав, любив і шанував.
Уляна ГАЛИЧ