У просторій аудиторії ТНМУ я зустрілася з Ярославом Стравським, доктором ветеринарних наук, доцентом кафедри медичної біології, чия кар’єра охоплює майже три десятиліття наукової та педагогічної роботи. Його шлях від сільського хлопця з Тернопільщини до визнаного вченого, педагога й наставника вражає своєю глибиною та відданістю справі. Нещодавно Ярослав Степанович відзначив своє 60-річчя, тож, користуючись нагодою, запросили ювіляра до нашої «Вітальні», аби поговорити про його внесок у ветеринарну медицину, педагогічний підхід, любов до тварин, про погляди на сучасні виклики в науці, освіті та суспільстві.
Від сільського дитинства до наукових вершин
– Ярославе Степановичу, ваша кар’єра є прикладом наполегливості та відданості. Як почався ваш шлях до ветеринарної медицини?
– Усе почалося в селі Плотича на Тернопільщині, де я народився 60 років тому. Сільське життя нерозривно пов’язане з тваринами – пас корів, доглядав за кролями, допомагав батькові, який був лікарем ветеринарної медицини. Це сформувало мою любов до тварин і бажання їм допомагати. Пригадую, як ще малим бігав за батьком на ферму, спостерігав, як він лікує худобу й мріяв бути таким, як він. У селі тварини – це не просто частина господарства, а справжні партнери, які годують сім’ї та підтримують життя громади.
Після «восьмирічки» у Плотичі продовжив навчання в Тернопільській школі №18. Тоді я твердо вирішив стати лікарем ветеринарної медицини. Моя перша спроба вступити до Львівського зооветеринарного інституту не вдалася – не пройшов за конкурсом. Пригадую кумедний випадок: на іспиті я був категорично не згоден з оцінкою, наполягав, що знаю більше, ніж отримав, і вимагав додаткових питань без підготовки. Моя впертість призвела до того, що мене вигнали з аудиторії, але я не здався. Цей момент навчив мене, що наполегливість – ключ до успіху.
Доля привела мене до Івановського сільськогосподарського інституту в росії. Я вступив без проблем, навчався на «відмінно» й отримував ленінську стипендію. Там я почав займатися наукою – спочатку гістологією, а згодом повільними інфекціями, хоча ця тема була засекреченою. 1990 року, після закінчення інституту з відзнакою, мені пропонували залишитися працювати у всесоюзному науково-дослідному інституті ветеринарної вірусології та мікробіології в росії. Відмовився. Повернувся в Україну, на рідну Тернопільщину, з твердим наміром працювати на благо своєї країни.
– Ваш шлях до науки був сповнений викликів. Як ви прийшли до захисту кандидатської та докторської дисертацій?
– Повернувшись в Україну, працював головним лікарем ветеринарної медицини у колгоспі «Україна». Це був період, коли щодня стикався з реальними проблемами тваринництва – епізоотичними викликами (оздоровлення тварин господарства від лейкозу), хворобами незаразної етіології, питаннями відтворення, профілактики захворювань тварин. Усе це дало практичний досвід, який став основою для наукової діяльності. 1995 року був прийнятий на роботу до Тернопільського відділу Інституту ветеринарної медицини УААН як молодший науковий співробітник. Водночас готував кандидатську дисертацію на тему «Відтворна функція корів у взаємозв’язку з деякими абіотичними та біотичними факторами середовища». Захист відбувся 1997 року у Львівській академії ветеринарної медицини імені С. З. Гжицького.
Мені пощастило працювати під керівництвом академіка Валентина Андрійовича Яблонського, чиї праці з ветеринарного акушерства й гінекології залишаються класикою. Він був не лише блискучим ученим, а й людиною з великим серцем, яка надихала своїм прикладом. На жаль, два роки тому Валентин Андрійович пішов із життя у віці 93 роки, але його спадщина живе в його книгах і в тих, кого він навчав.
Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук захистив 2011 року в Національному університеті біоресурсів і природокористування України, вона була присвячена прогнозуванню, діагностиці, лікуванню та профілактиці субінволюції матки у корів. Ця робота стала результатом багаторічних досліджень, які проводив, очолюючи лабораторію ветеринарного акушерства та гінекології в Тернопільській дослідній станції. Практичне значення роботи було спрямоване на запобігання розвитку акушерської та гінекологічної патології у тварин і підвищення їх продуктивності.
– Ви працювали в різних установах – від дослідних станцій до медичного університету. Який етап вашої кар’єри був найвизначнішим?
– Кожен етап мав своє значення. Робота в Тернопільському відділі Інституту ветеринарної медицини з 1995 року дала мені міцну наукову базу. Я починав молодшим науковим співробітником, потім став науковим, а згодом – старшим науковим співробітником. 2003 року обійняв посаду заступника директора Тернопільської дослідної станції, а 2014-го став її директором. Керування сімома державними науково-дослідними програмами було справжнім викликом. Ми розробляли методи профілактики та лікування акушерсько-гінекологічних захворювань корів, які мали практичне застосування в молочних комплексах. Наприклад, у 2006-2010 роках ми досліджували етіопатогенез маститу в корів, а в 2015-2018 роках вивчали вплив акушерської патології на біотехнологію відтворення. За цю роботу я отримав Почесну відзнаку НААН.
Перехід до Тернопільського національного медичного університету 2019 року став новим етапом. Спочатку я був старшим викладачем, а з 2023 року – доцентом кафедри медичної біології. Викладання медичної біології, генетики та паразитології для студентів медичного, стоматологічного та фармацевтичного факультетів дозволило мені поєднати науку з педагогікою. Приємно, що за опитуваннями студентів вхожу до п’ятірки кращих викладачів університету. Тішить те, що прочитані лекції та проведені практичні заняття знаходять відгук у студентів.
– Ваші наукові дослідження мають значний практичний вплив. Розкажіть детальніше про ваші проєкти.
– Мої дослідження зосереджені на фізіології та патології відтворення тварин, резистентності організму, гуморальній ланці імунної системи та застосуванні нанотехнологічних препаратів.
Брав участь у двох проєктах кафедри медичної біології: один стосувався мезенхіальних стовбурових клітин у терапії асептичних ран, інший – епідеміології іксодових кліщів у Західній Україні. Ці дослідження мають значення не лише для ветеринарії, а й для медицини, адже іксодові кліщі є переносниками зоонозних інфекцій, таких, як хвороба Лайма, що становить загрозу для людей.
Мислення як основа медицини та відповідальність за тварин
– Ви викладаєте медичну біологію, генетику та паразитологію. Які принципи ставите в основу свого викладання?
– Головний принцип – навчити студентів думати. Медицина й ветеринарія – це не просто запам’ятовування фактів, а вміння аналізувати, зіставляти інформацію й знаходити ключ до розв’язання проблеми. Правильний діагноз – це 80 відсотків успіху в лікуванні. У ветеринарії це особливо складно, адже тварина не може розповісти про свої симптоми, а власник часто знає лише поверхневі деталі. Тому порада студентам звертати увагу на дрібниці, які можуть стати підказками для діагнозу.
Мені не подобається, коли студенти покладаються на готові відповіді з інтернету. Сучасні технології – це чудово, але медицина вимагає аналітичного мислення, вміння зібрати анамнез, проаналізувати його та дійти висновків. Я намагаюся прищепити студентам любов до самостійного пошуку рішень. Наприклад, на практичних заняттях намагаюся дати завдання, які змушують їх зіставляти симптоми, лабораторні дані й літературні джерела, щоб дійти до правильного висновку. Це те, що робить їх справжніми фахівцями.
– Ви відповідальні за наукову роботу кафедри. Як надихаєте студентів на дослідження?
– Керую науково-дослідною роботою студентів першого курсу та беру участь у розробці освітньо-наукових програм для PhD. Мета? Показати, що наука – це живий процес, який може змінити світ. Заохочую студентів брати участь у проєктах, як-от вивчення іксодових кліщів чи стовбурових клітин. Наприклад, наші дослідження іксодових кліщів у західній Україні мають велике значення для профілактики зоонозних інфекцій.
Оновлюю навчальні програми, методичні вказівки, створюю презентації для лекцій. Важливо, щоб студенти бачили зв’язок між теорією та практикою. Наша кафедра під керівництвом професорки Лариси Ярославівни Федонюк має високі стандарти. Лариса Ярославівна – надзвичайно вимоглива, але саме завдяки їй у нас дружній та високопрофесійний колектив. Вдячний їй за те, що вона надихає нас усіх працювати на максимум.
– Зараз мати домашнього улюбленця стало модним трендом. Яке ваше ставлення до цього?
– Дуже позитивно ставлюся до домашніх тварин, адже вони приносять радість і створюють атмосферу любові в домі. Наукові дослідження підтверджують, що спілкування з улюбленцями знижує стрес, покращує психологічний стан і навіть сприяє довголіттю. Є занепокоєння, коли тварину заводять лише заради моди, не усвідомлюючи відповідальності. Тварини можуть бути джерелом серйозних інфекцій – лептоспірозу, токсоплазмозу чи сказу. Наприклад, нещодавно на Харківщині через війну лисиці, які є носіями сказу, почали мігрувати до міст, створюючи загрозу для людей і домашніх тварин. Це нагадує, наскільки важливі такі профілактичні заходи, як вакцинація.
Усім відомий вислів: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Любов до тварини – це не лише емоції, а й обов’язок забезпечувати їй належний догляд, щеплення, профілактику паразитарних хвороб. Без цього можна поставити під загрозу здоров’я не лише тварини, а й усієї сім’ї.
– Ви згадали про важливість профілактики. Які конкретні заходи рекомендуєте власникам тварин для забезпечення їхнього здоров’я?
– Профілактика – це основа здоров’я тварин і безпеки людей. Передусім раджу регулярно вакцинувати домашніх улюбленців, особливо проти сказу, який є небезпечним як для тварин, так і для людини. Наприклад, вакцинація від сказу в Україні є обов’язковою для собак і котів, але багато власників нехтують цим. По-друге, необхідно проводити дегельмінтизацію, адже паразитарні захворювання, як-от токсокароз чи ехінококоз, можуть передаватися людям. По-третє, регулярні ветеринарні огляди дозволяють виявити проблеми на ранніх стадіях. Рекомендую стежити за харчуванням тварин, адже незбалансований раціон може призводити до метаболічних порушень. І, звичайно, гігієна – чистота в місці проживання тварини знижує ризик інфекцій.
– У вас є домашні улюбленці?
– У мене були кішка, яка прожила 20 років, і собака, якому було 17. Їхня втрата була важкою, але я не уявляю життя без тварин. Цьогоріч планую взяти нових улюбленців. А ще 30 років тримав кролів – вони не лише приносять радість, а й допомагають впоратися із життєвими труднощами. Тварини вчать нас бути відповідальними й чуйними.
– Ви згадали, що ваша спеціальність стала вашим хобі. Чи є у вас інші захоплення?
– Моя робота справді є моїм головним захопленням. Часто ходжу на виклики до тварин, яких лікую роками, й для мене це не просто робота, а спосіб життя. Власники довіряють фаховій думці, і це надихає. Крім того, люблю читати книги – від класичної літератури до наукових праць. Вивчення віршів напам’ять допомагає тримати розум у тонусі. Слідкую за світовими новинками у ветеринарії та медицині, особливо в галузі нанотехнологій та біотехнологій. Це дозволяє залишатися на передовій науки.
– Ваша сім’я також пов’язана з наукою. Розкажіть про них.
– Дуже пишаюся своїми дітьми. Син Тарас – кандидат медичних наук, працював доцентом кафедри анатомії в нашому університеті, а зараз продовжує кар’єру за кордоном. Він успадкував мою любов до науки й медицини. Донька Марія закінчила Тернопільський національний педагогічний університет та Університет Марії Склодовської-Кюрі в Любліні. Вона працювала у відділі зовнішніх зв’язків нашого медичного університету разом з Наталією Лісничук, а тепер – в медичному університеті у Вроцлаві. Досягнення дітей – це найбільша радість і мотивація.
– Ви маєте багатий досвід міжнародної співпраці. Як ваш досвід у Польщі вплинув на вашу роботу?
–2019 року я проходив стажування на кафедрі репродукції та клініки сільськогосподарських тварин Вроцлавського університету наук про навколишнє середовище та життя. Цей досвід був надзвичайно цінним. Мав змогу ознайомитися з європейськими стандартами ветеринарної практики, сучасними методами діагностики та лікування, а також обмінятися досвідом з польськими колегами. Наприклад, у Польщі активно застосовують нанотехнологічні препарати для підвищення резистентності тварин, що стало для мене джерелом натхнення для власних досліджень.
Крім того, 2023 року пройшов курс за міжнародною програмою «Разом з Нобелівськими лауреатами: цінності, досвід, знання, компетентності і технології для формування успішної особистості та трансформації оточуючого світу». Ця програма допомогла мені переосмислити підходи до педагогіки, зокрема, як мотивувати студентів до інновацій. Міжнародний досвід засвідчив, що наука не має кордонів і співпраця з колегами з інших країн дозволяє знаходити нові рішення для наших локальних проблем.
– Ви є членом редакційних колегій кількох наукових журналів. Як це впливає на вашу роботу?
– Так, є членом редакційних колегій журналів «ScienceRise: Biological Science», «Науковий вісник ветеринарної медицини» та «Ефективне кролівництво і звірівництво». Ця робота дозволяє бути в центрі наукових дискусій, стежити за новітніми дослідженнями та впливати на якість публікацій у галузі. Редагування статей вимагає критичного мислення та глибокого розуміння предмета, що допомагає вдосконалювати власні дослідження. Крім того, це можливість підтримувати молодих учених, допомагаючи їм доопрацьовувати їхні роботи до високого рівня.
– Ви підготували трьох кандидатів та одного доктора наук і зараз теж керуєте дисертаційними роботами. Що для вас означає наставництво?
– Наставництво – це відповідальність і радість. Потрібно передавати знання, а й надихати молодих учених на нові відкриття. Мої аспіранти та докторанти досліджували теми від ветеринарної фармакології до біотехнології відтворення й кожен із них вніс щось нове в науку. Так, наприклад, докторант Роман Сачук працював над проблемами ветеринарної фармакології та акушерства, а нині активно удосконалює та розробляє нові препарати які випускають фірми для потреб тваринництва.
Тут потрібно не боятися помилок, адже вони – це частина шляху до відкриттів.
– Ви багато мовите про відповідальність у ветеринарії. Як ви бачите зв’язок між ветеринарною медициною та здоров’ям людей?
– Ветеринарна медицина має прямий вплив на здоров’я людей, адже ми відповідаємо за безпеку продуктів тваринного походження. Є такий вислів «Медичний лікар лікує людину, а ветеринарний лікар – людство». Цей афоризм часто приписують Сергію Євсеєнку – відомому ветеринарному лікарю та публіцисту. В українському середовищі ця фраза є загальноприйнятою, хоча точно невідомо, чи саме він її висловив у такому вигляді, або це народне формулювання. Якщо ми пропустимо проблему під час ветеринарного контролю, це може призвести до спалахів інфекцій. Наприклад, коли я працював першим заступником начальника Тернопільського обласного управління ветеринарної медицини, ми контролювали ринки, м’ясокомбінати, боролися з лейкозом і туберкульозом худоби. Один пропущений випадок міг би загрожувати здоров’ю тисяч людей.
Нині, коли зоонозні інфекції, як-от сказ чи лептоспіроз, стають дедалі актуальнішими, роль ветеринарів зростає. Війна в Україні, наприклад, спричинила міграцію диких тварин, а за цим і нові виклики. Це вимагає посиленої уваги до вакцинації та профілактики. Ветеринарія й медицина – це дві сторони однієї медалі, адже здоров’я тварин і людей нерозривно пов’язані.
– Який ваш головний внесок у науку?
– Мої дослідження допомогли розробити нові методи профілактики та лікування акушерсько-гінекологічних захворювань у тварин, що має практичне значення для аграрного сектору. Я є автором і співавтором 210 статей, 8 посібників, 16 методичних рекомендацій, 13 патентів України та 9 технічних умов на нові препарати. Є публікації в Scopus і Web of Science. Але найважливіше – це підготовка нового покоління вчених і фахівців.
– Які виклики бачите у сучасній ветеринарії та медицині?
– Одним з найбільших викликів є зростання зоонозних інфекцій через зміни в екосистемах, спричинені війною, кліматичними змінами та глобалізацією. Наприклад, міграція диких тварин чи поширення іксодових кліщів на заході Україні вимагають нових підходів до профілактики. Інший виклик – це антибіотикорезистентність, яка загрожує як ветеринарії, так і медицині. Потрібно розробляти нові препарати, зокрема на основі нанотехнологій, які є більш безпечними та ефективними.
У педагогіці бачу виклик у тому, як навчити студентів критичного мислення в епоху інформаційного перевантаження. Сучасні технології дають доступ до величезного масиву даних, але важливо навчити молодь аналізувати їх, а не просто копіювати відповіді. Вірю, що майбутнє науки – за тими, хто вміє думати творчо та не боїться викликів.
– Що побажали б своїм студентам?
– Знайти себе в житті, дослухатися до досвідчених наставників і не боятися ставити амбітні цілі. Медицина й ветеринарія – це сфери, де успіх залежить від уміння думати, аналізувати та не пасувати перед труднощами. Якщо любите свою справу, постійно розвиваєтеся й берете відповідальність за свої дії, ви обов’язково досягнете успіху й зробите світ кращим. Бажаю кожному студенту знайти своє місце й місію та йти до амбітної мети з упевненістю.
– Дякую за надзвичайно змістовну розмову, Ярославе Степановичу!
– І вам дякую за можливість поділитися своїм досвідом і поглядами!
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО