У світі, що вимагає від молодих фахівців чіткого визначення свого шляху, особливо вирізняються ті, хто вміє поєднувати глибокі знання з широкою душею. Анна-Марія Закусіло, студентка 3-го курсу медичного факультету, є яскравим прикладом такої особистості. Вона не лише старанно опановує складну науку про людське тіло, а й активно втілює в життя засади співчуття та допомоги, будучи волонтеркою.
– Анно-Маріє, давайте почнемо із самого початку. Де ви народилися й провели своє дитинство?
– Я народилася та провела своє дитинство у прекрасному селі Романівка, яке належить до Байковецької сільської територіальної громади. Саме там минули найкращі роки мого дитинства – серед природи, сімейного тепла та щирих дитячих радощів. Ці спогади наповнені справжністю та простотою. Я навчилася цінувати людські стосунки, взаємодопомогу.
– Якою дитиною ви були? Можливо, запам’ятався якийсь яскравий епізод чи риса характеру, яка вже тоді проявилася та супроводжує вас досі?
– У дитинстві я була дуже активною та допитливою дитиною. Мене завжди цікавило все нове – любила рух і спілкування. Вже тоді в мені проявилися риси, які залишилися й досі, – упертість та наполегливість. Якщо щось задумала, то обов’язково намагалася цього досягти, навіть якщо було складно. Ці якості допомагають мені й тепер – у навчанні, досягненні цілей та у виборі професії медикині, де важливо не здаватися й доводити справу до кінця.
– Чи були у вашій родині люди, які працювали в медичній сфері або мали стосунок до громадської діяльності?
– У моїй родині ніхто раніше не працював у медичній сфері – я буду першою, хто обрав цей шлях. Можливо, саме тому вибір був таким усвідомленим і самостійним.
Волонтерством зацікавилася завдяки мамі: саме вона власним прикладом показала, що важливо не залишатися осторонь, коли можна допомогти іншим і змінювати світ навколо себе на краще. Вона завжди була для мене прикладом небайдужості, щирості та активної життєвої позиції.
– Які захоплення були у вас в дитинстві та юності? Чи залишилися якісь з них з вами нині?
– З дитинства дуже любила музику та творчість. Моє головне захоплення – спів. Ще з малих років займалася грою на скрипці, брала участь у концертах і святах у школі. Крім цього, з цікавістю відвідувала різні гуртки. Ці заняття навчали мене дисципліні, терпінню та вмінню виражати емоції. Музика залишилася зі мною й донині – вона допомагає мені відпочивати, надихатися, знаходити гармонію навіть після складного дня. Вважаю, що саме творчість зробила мене більш відкритою, чутливою до людей та допомогла сформувати те відчуття краси, яке дуже важливе і в медицині, і в житті.
– Ви зараз на третьому курсі медичного факультету. Чи пам’ятаєте той момент, коли чітко зрозуміли: «Так, це моє покликання?»
– Так, я добре пам’ятаю той момент. Напередодні вступу багато думала, чи зможу витримати всі труднощі медичного навчання. Але бажання допомагати людям і розуміння, що медицина – це не просто професія, а спосіб робити щось важливе щодня, переважили всі сумніви. Це було сильніше за мене. Коли отримала запрошення на навчання, відчула справжню радість і впевненість: це саме те, чим хочу займатися все життя.
– Які предмети чи аспекти навчання на медичному факультеті виявилися для вас найцікавішими, а які, можливо, найскладнішими?
– Найбільше мене захоплюють саме клінічні дисципліни, адже вони дають можливість побачити, як теоретичні знання застосовувати на практиці. Цікаво спостерігати за пацієнтами, розуміти механізми хвороб і вчитися приймати клінічні рішення. Це вже жива медицина, а не просто книжкова.
Найскладнішими, мабуть, були ті предмети, де вимагалося сухе зазубрювання величезного обсягу інформації без можливості одразу побачити її практичне застосування. Але я долаю труднощі завдяки своїй наполегливості та системному підходу до навчання. Намагаюся не просто зубрити, а знаходити логічні зв’язки, візуалізувати матеріал, обговорювати його з одногрупниками. І, звичайно, дуже допомагає мотивація – розуміння, заради чого я все це роблю.
– Чи виправдовує навчання в ТНМУ ваші очікування? Можливо, є щось, що здивувало вас або змінило ваше уявлення про медичну освіту?
– Так, навчання в ТНМУ, безумовно, виправдовує мої очікування, а подекуди навіть перевершує їх. Я прийшла сюди з уявленням, що це буде дуже складно, але водночас цікаво. І це справді так. Здивувало, наскільки глибоко й усебічно підходить університет до підготовки майбутніх лікарів. Це не лише суто медичні знання, а й розвиток особистості, етичних засад. Мене приємно вразила відкритість викладачів, їхня готовність ділитися не лише академічними знаннями, а й власним практичним досвідом, життєвою мудрістю. Здивувала також активна студентська спільнота – стільки можливостей для самореалізації, крім навчання.
– Ви – волонтерка. Розкажіть, будь ласка, з чого все почалося?
– Почалося з бажання допомагати тим, хто цього потребує. Першою ініціативою стало волонтерство з молоддю з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень, які є вихованцями Центру «Мій світ», що діє на базі Центру ментального здоров’я нашого університету. Я проводила з ними заняття, розвивальні ігри та творчі майстерки. Цей досвід дуже надихнув мене, адже я побачила, як маленькі зусилля можуть приносити радість і підтримку тим, хто цього потребує.
– Опишіть, будь ласка, свій типовий «волонтерський» день або найяскравіший спогад, пов’язаний з допомогою іншим.
– Типового «волонтерського» дня, мабуть, не існує, адже кожна ініціатива має свої особливості. Але якщо мовити про роботу з підопічними Центру «Мій світ», то це зазвичай кілька годин, проведених у спілкуванні, творчості та іграх. Ми можемо малювати, ліпити, читати книжки, співати. Найяскравіший спогад – це коли бачила щиру посмішку молоді після заняття, або коли вони вперше змогли виконати якусь нову дію. Ці моменти дарують відчуття задоволення, радості та внутрішньої сили, бо розумієш, що твоя діяльність справді змінює чиєсь життя на краще. Це відчуття, що ти частина чогось більшого.
– Який проєкт чи ініціатива, в якій брали участь, на ваш погляд, мав найбільший вплив або приніс найбільшу користь?
– Кожен проєкт, в якому я брала участь, був по-своєму цінним, але, мабуть, саме волонтерство з молоддю з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень у Центрі «Мій світ» мав і має для мене найбільший вплив. Це не просто проєкт, це – постійна діяльність, що створює довгострокові стосунки та реальні зміни. Користь тут багатогранна: для самої молоді це можливість соціалізації, розвитку нових навичок, отримання позитивних емоцій. По-друге, це величезна підтримка для їхніх родин. По-третє, для мене це неоціненний досвід, що розвиває терпіння, емпатію, вміння знаходити підхід до різних людей, що є критично важливим для лікаря.
– Як саме ваш активістський та волонтерський досвід впливає на ваше розуміння майбутньої професії лікаря?
– Він є невід’ємною частиною моєї підготовки. По-перше, це неймовірно розвиває емпатію. Коли працюєш з людьми, які мають особливі потреби, то вчишся дивитися на світ їхніми очима. Це вчить бачити в пацієнті не просто «випадок», а цілісну особистість. По-друге, це розвиває комунікативні навички: вміння знаходити спільну мову, пояснювати складні речі, слухати та чути. Волонтерство також розвиває лідерські якості – ініціативність, відповідальність, вміння організовувати процес, працювати в команді.
– Поєднувати навчання на медичному факультеті з такою активною діяльністю – це справжній виклик. Як вам вдається знаходити баланс і не вигоряти?
– Мені допомагає чітке планування та самодисципліна, а також підтримка друзів і родини. Щодо «ритуалів» для відновлення енергії – після складного дня мені допомагають маленькі моменти відпочинку. Це може бути прогулянка на свіжому повітрі чи музика. Спів, гра на скрипці або просто прослуховування улюбленої мелодії допомагає мені перемикнутися, перезавантажитися, знайти внутрішню гармонію та відновити сили.
– Які ваші найбільші мрії та амбіції як у професійному, так і в особистому житті? Де бачите себе через 5-10 років?
– У професійному плані мрію стати висококваліфікованою, емпатичною лікаркою, яка справді допомагає людям. Хочу постійно розвиватися, вивчати нові методи лікування. Бачу себе лікаркою, якій довіряють пацієнти.
В особистому житті мрію про гармонію, щасливу родину. Однозначно бачу себе також у продовженні активної громадської діяльності. Сподіваюся, що через 5-10 років зможу поєднувати успішну медичну кар’єру з активним волонтерством. Хочу бути тим світлом, що надихає інших.
– Як вважаєте, що є найважливішим для сучасного молодого лікаря?
– Найважливішим для сучасного молодого лікаря є не лише глибокі знання, а й цілий комплекс особистісних якостей. Насамперед – це емпатія. Далі – це відповідальність. Важлива також постійна жага до знань. Комунікативні навички, стійкість до стресу й здатність швидко приймати рішення. Прагну розвивати у собі всі ці якості: відточувати клінічне мислення, поглиблювати знання, але водночас не забувати про людяність. Хочу бути лікаркою, яка лікує не лише хворобу, а й людину. Цінності, які прагну зберегти, – це чесність, доброта, милосердя, повага до людської гідності й невичерпна віра в добро.
– І насамкінець, який меседж хотіли б надіслати своїм одноліткам, студентам, можливо, тим, хто лише мріє про медицину або громадську діяльність?
– Не бійтеся слідувати своєму покликанню, не бійтеся пробувати нове й виходити за межі зони комфорту. Якщо у вас є іскра в очах, якщо є бажання – допомагати, дійте!
Пам’ятайте, що кожна маленька дія, кожна допомога іншим робить вас сильнішими, розвиває ваш характер і відкриває нові можливості. Вірте у себе, будьте наполегливими, ніколи не здавайтеся перед труднощами. І не забувайте: навіть невелика допомога може змінити чиєсь життя на краще, а маленькі кроки ведуть до великих звершень. І завжди залишайтеся людяними.
– Дякую, Анно-Маріє, за таку щиру, глибоку та надихальну розмову!
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлина з особистого архіву Анни-Марії ЗАКУСІЛО