Щира розмова митрополита Бориса Ґудзяка зі спільнотою ТНМУ
Бувають події, які виходять далеко за межі звичайного академічного графіка. Вони не просто заповнюють сторінки університетського літопису, а міняють щось невидиме, але засадниче всередині кожного, хто став їх свідком. 26 січня у Тернопільському національному медичному університеті імені Івана Горбачевського відбулася саме така зустріч – щира, духовна та надзвичайно глибока за своїм інтелектуальним наповненням. Це був день, коли в актовій залі університету панувала особлива тиша – тиша затамованого подиху сотень студентів та викладачів, що прийшли почути слова підтримки від людей, які є справжніми моральними авторитетами сучасності, чий голос звучить однаково впевнено й у соборах, й в аудиторіях Гарварду.
До ТНМУ завітали почесні гості, чия присутність стала справжнім дарунком для всієї громади вишу: архієпископ і митрополит Філадельфійський, президент Українського католицького університету Борис Ґудзяк та єпископ-емерит єпархії Пресвятої Родини в Лондоні Гліб Лончина. Зустріч розпочалася неймовірно емоційно – піднесеним, майже небесним виконанням молитви «Отче наш» у виконанні університетського хору ТНМУ. Цей молитовний спів, наповнений вірою молодого покоління, ніби розсунув стіни зали, налаштовуючи кожного на щиру та гранично відкриту розмову про вічне й земне, про біль війни та світло надії.
В.о. ректора університету, професор Михайло Корда, вітаючи гостей, наголосив на важливості духовної складової в медичній освіті, яка нині проходить випробування вогнем. «Ми раді вітати вас у стінах нашого університету, адже медичний виш – це не лише про професійні навички, новітні технології чи суворі знання. Це насамперед про милосердя й відповідальність. Неможливо ефективно лікувати фізичне тіло, забуваючи про душу пацієнтів. Важливими є зустрічі з духовними лідерами, які своєю мудрістю та життєвим прикладом надихають, підтримують і спрямовують нас», – зазначив Михайло Михайлович, підкреслюючи, що справжній лікар починається з любові до ближнього.
Від Гарвардських аудиторій – до юних сердець
Коли до мікрофона підійшов митрополит Борис Ґудзяк, аудиторія ніби завмерла. Попри свій надзвичайно високий статус та численні міжнародні відзнаки, владика мовив дивовижно простою, «людською» мовою, яка відразу знайшла шлях до кожного серця. Народившись 1960 року в американському місті Сиракузи, він пройшов колосальний інтелектуальний шлях: від Сиракузького університету до Гарварду, де він здобув ступінь доктора церковної історії, від заснування Інституту історії Церкви до багаторічного ректорства в УКУ – кожен етап його життя був присвячений пошуку правди.
«Дорогі студенти, для мене велика приємність бути серед вас. Якщо говорити чесно, мені дуже бракує цього близького контакту зі студентами. Від 18 до 52 років я постійно був у навчанні або в університетах різних країн світу. Тому, якщо хочете мене потішити – приїжджайте до мене у Філадельфію, погостюєте, щось мені розкажете», – усміхаючись, розпочав владика, і цей теплий жарт миттєво зняв бар’єр офіційності, перетворивши зустріч на родинну розмову.
Митрополит Борис є автором понад 50 книг і наукових праць. Його фундаментальне дослідження про Берестейську унію, яке опублікував Гарвардський університет, стало світовою класикою. Він ініціював масштабні «Берестейські читання», що об’єднали вчених з багатьох країн. Проте перед студентами ТНМУ владика постав передусім як син своєї землі, що пам’ятає коріння. Його спогади про батьків, вихідців із Золочівщини, стали однією з найщемливіших частин виступу.
«Мої батьки опинилися у Західній Європі 1944 року як біженці. Тепер я розумію, що це було – жити під бомбами, втратити все, коли в Україні загинуло 7 мільйонів людей. Але батько не здався. У Німеччині він став стоматологом, а у США мусив три роки повторювати навчання, щоб його диплом визнали. Це був великий подвиг терпіння. Батько дуже не хотів, щоб я став священником, мріяв, щоб я був лікарем, бо бачив у цьому особливе Боже покликання. Батьки навчили мене головному – клякати на коліна та молитися щоранку й щовечора. Це найважливіше, що вони передали – віру, яка сильніша за будь-які обставини», – поділився владика. Він розповів, як у дитинстві, доки інші діти відпочивали, він навчався у Пласті та українській школі. Саме це виховання допомогло йому уникнути комплексу меншовартості та відчути Богом дану гідність, за яку нині бореться вся наша країна.
Звертаючись до студентів-медиків, владика наголосив: «Ви – цілющі. Я схиляю голову перед вами за те, що ви у такий складний час залишилися в Україні та стоїте на своєму важливому фронті. Стільки людей сьогодні чекають на ваші розумні голови, ваші великі серця й ваші цілющі руки. Кожен волосок на вашій голові порахований Богом, і ваша професія – це пряма участь у Його щоденних чудах. Не змарнуйте цей час, бо він є вашим часом великого гарту».
Виклики глобальної війни та сила єдності
Друга частина зустрічі пройшла у форматі живого, подекуди напруженого діалогу. Запитання від студентів та викладачів були прямими й стосувалися найболючіших тем: ролі церкви у війні та причин, чому духовні лідери ворога благословляють агресію.
«Знаєте, у найближчому колі Спасителя був зрадник. Те, що людина одягає рясу, не є автоматичною гарантією її праведності. Те, чим займається російська православна церква нині – це єресь. Це велика трагедія російського народу, що їхня церква знелюдніла від правди. Ми наочно бачимо, як легко маніпулювати масами, коли пропаганда замінює віру. Але Українська греко-католицька церква, яку колись хотіли знищити фізично, нині має чимало єпархій по всьому світу. Ми вижили, бо стояли у правді», – зазначив митрополит.
Владика навів приклад субсидіарності – принципу католицької соціальної доктрини, згідно з яким проблеми мають розв’язувати на місцях через особисту відповідальність кожного. «Нині кожна наша парафія в Америці – а їх понад двісті – працює як волонтерський хаб для України. Ми збираємо допомогу, ми лобіюємо інтереси нашої держави в Конгресі. Це і є наша спільна молитва дією».
Окрему увагу митрополит приділив психологічному стану молоді. Він зазначив, що українські студенти нині – мужніші за своїх однолітків у Європі. «Коли я був у Франції, там дивувалися нашим молодим людям: вони вже у 20 років знають, чого хочуть, і готові брати відповідальність. Європейська молодь часто й у 40 років не може знайти себе. Війна – це страшне горнило, але я бажаю, щоб воно не спалювало вас, а лише гартувало для майбутньої відбудови».
Ця зустріч стала частиною великого паломництва владики Бориса. Напередодні він відвідав Зарваницю, де молився з переселенцями, які знайшли там прихисток. Розповіді про те, як Марійський духовний центр став домом для сотень людей, стали живим доказом сили віри. Спілкування з пластунами в оселі Хрестоносців додало візиту духу лицарства та вірності обов’язку.
Завершення зустрічі в ТНМУ було надзвичайно зворушливим. Михайло Корда подарував гостям цінні борщівські вишиванки – символ нашої регіональної ідентичності та незламності. Митрополит Борис, демонструючи дивовижну щирість, відразу ж почав одягати сорочку просто на сцені, що викликало справжній вибух оплесків у залі. Це був жест єднання – великої людини зі своїм народом, інтелектуала світового рівня зі студентською молоддю.
Під фінальні акорди колядок, які виконував хор, присутні ще довго не відпускали гостей. Студенти підходили за благословенням, ставили особисті запитання, прагнучи зберегти у собі часточку того світла, яке приніс владика.
Підсумовуючи зустріч, митрополит поділився глибоким роздумом: «Війна – це найбільше згущення гріха. Спокуса, страх і непевність найбільше люблять вакуум. Не залишайте порожнечі у своїх душах – заповнюйте їх світлом знання та силою молитви. Коли ми дивимося у вічі Ісусові, Він каже: «Мир вам». Цей мир не означає спокій, він означає впевненість у тому, що Бог поруч з вами у кожній операційній, у кожній палаті, у кожному вашому доброму вчинку».
Цей візит назавжди увійде в літопис ТНМУ. Постать Бориса Ґудзяка – лавреата премії Василя Стуса, кавалера Хреста Івана Мазепи та Лицаря Почесного легіону – стала для кожного присутнього живим прикладом того, як бути громадянином світу, залишаючись вірним серцю України. Митрополит нагадав медичній спільноті головне: лікар – це місія, що потребує не лише майстерності рук, а й чистоти душі. За нами – молитва мільйонів, і саме нам будувати майбутнє нашої вільної та зціленої держави.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлини авторки
Шлях і заслуги митрополита Бориса Ґудзяка:
– Біографія: Народився 24 листопада 1960 року у США. Пройшов навчання в провідних університетах світу (Сиракузи, Гарвард, Папські інститути Італії).
– Науковий внесок: Засновник Інституту історії Церкви, автор понад 50 фундаментальних праць. Його працю про Берестейську унію вважають еталоном історичного дослідження.
– Суспільне визнання: Нагороджений орденом «За заслуги» II ступеня (2008), титулом Лицаря ордена Почесного легіону (Франція, 2015), Хрестом Івана Мазепи (Україна, 2023). Лавреат премії Василя Стуса.
– Церковне та громадське служіння: ректор і президент УКУ, архієпископ і митрополит Філадельфійський УГКЦ у США. Член Пласту, Наукового товариства імені Тараса Шевченка та Українського ПЕН.
– Відданість справі: З 2022 року здійснив понад 15 візитів в Україну для підтримки армії, волонтерів і постраждалих від війни.