До 90-річчя від дня народження професора Володимира Кондратюка
14 лютого виповнюється 90 років від дня народження видатної постаті української гігієнічної науки – професора Володимира Андрійовича Кондратюка. Він був одним з тих фундаторів, хто розбудовував кафедру загальної гігієни та екології в Тернополі. Його життєвий шлях – це приклад невтомної праці. Він ніколи не зупинявся на досягнутому, завжди прагнучи зробити довкілля безпечнішим, а життя людей – довшим.
«Був не просто професором, а справжнім Вчителем»
Володимир Андрійович мав рідкісний дар – привертати до себе людей. Його двері завжди були відчинені для колег і друзів, для маститих вчених, молодих науковців чи студентів. Усі пам’ятають його кабінет як особливе місце, наповнене світлом, квітами та картинами. Володимир Андрійович Кондратюк, попри свій високий науковий статус, залишався простою та приязною у спілкуванні людиною. Його ставлення до людей завжди було сповнене тепла, а головною справою життя стала передача знань наступним поколінням. Для своїх учнів він був не просто професором, а справжнім Вчителем, який на власному прикладі показував, як поєднувати доброту з професійною вимогливістю.
За своє життя В.А. Кондратюк заслужив повагу та авторитет не лише в рідному університеті, а й серед високоповажних науковців в інших вишах і багатьох науково-дослідних інститутах всієї України. З ним радилися, залучали до різноманітних комісій, призначали опонентом і рецензентом. Усе це підтримувало його життєві сили, давало наснагу до життя.
Володимир Андрійович Кондратюк відійшов у вічність 18 вересня 2020 року, залишивши по собі душевну пустку на кафедрі й багато теплих спогадів. Його дев’яносторіччя – це не сумна дата, а привід подякувати Долі за те, що українська гігієна мала такого науковця, що кафедра загальної гігієни та екології ТНМУ мала такого керівника та співробітника, за те, що він був у житті в усіх нас. Він вчив нас головному: гігієна – це не лише про чисту воду чи повітря, це про чистоту сумління та щоденну чесну працю на благо людини.
Колектив кафедр загальної гігієни та екології ТНМУ
«Любив життя в усіх його проявах»
Кажуть, що діти вчених ростуть не в дитячих садках, а в бібліотеках і лабораторіях. Моє дитинство минуло саме так. Я була «кафедральною дитиною»: після уроків квапилася не на дитячий майданчик, а в коридори кафедри гігієни. Доки тато закінчував заняття, я чекала його серед таблиць і приладів, вдихаючи запах університетської тиші. Коли він нарешті виходив до мене, знімаючи білий халат і посміхаючись, починався наш особистий «університет» – дорога додому, сповнена розмов про все на світі.
Він учив мене чесності. Не на словах, а власним прикладом. Тато мав феноменальну працездатність і навчив мене цьому. Ми жили за неписаними законами якості: якщо щось робиш – роби це фундаментально, якщо за щось берешся – досліди це до глибини. Батько умів слухати. Всіх. Попри свою зайнятість, він завжди знаходив час для проблем усіх, хто до нього звертався. Тато вчив мене, що інтелект – це найбільша цінність, а скромність – найкраща прикраса розуму. Він ніколи не хизувався своїми регаліями, а просто робив свою справу.
Життя тата трималося на двох непорушних опорах: роботі та родині. Він ніколи не протиставляв їх одне одному, навпаки – вони гармонійно доповнювали його, роблячи його особистість цілісною. Батько був по-справжньому багатою людиною, бо з однаковою радістю зранку йшов до університету, а ввечері поспішав додому, до своєї родини.
Родина була його натхненням. Попри статус і відповідальність, удома він завжди залишався просто татом. Його любов проявлялася в упевненому спокої, яким він наповнював наш дім, та у щирому інтересі до кожної дрібниці мого життя. Робота ж була його служінням. Скільки себе пам’ятаю, медичний університет був для тата не просто місцем роботи – це була його стихія. Він пропрацював тут тривалих 54 роки й ніколи на пошкодував про це.
Тато любив життя в усіх його проявах: від наукової дискусії з колегами – до догляду за деревами у власному садку. У його великому серці завжди залишалося місце для друзів і колег. Його кабінет часто ставав місцем цікавих бесід, де за філіжанкою кави народжувалися істини, а професійна повага переростала в міцну багаторічну дружбу. Тато навчив мене, що справжній учений – це той, хто залишається Людиною за будь-яких обставин. Його вже немає поруч, але я досі відчуваю підтримку батька.
Олена ЛОТОЦЬКА,
завідувачка кафедри загальної гігієни та екології ТНМУ, професорка
Зі спогадів колег
Степан ВАДЗЮК, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, почесний академік НАПН України, завідувач кафедри фізіології з біоетикою ТНМУ:
– Доброзичливий, з молодечею душею – таким був професор В.А. Кондратюк. Зараз точно не пригадаю, як познайомився з Володимиром Андрійовичем. Мабуть, на перших курсах медінституту. Професор В.А. Кондратюк тоді очолював так звану добровільну народну дружину інституту, а я входив до її лав. Тоді були перші спілкування з ним: прості, теплі, як кажуть, задушевні. Відчувалася його доброзичливість, відкритість, готовність допомогти, дати потрібну та своєчасну пораду. Згодом, при вивченні гігієни, я переконався в неперевершеній педагогічній майстерності Володимира Андрійовича, надзвичайно глибокому знанні ним свого предмету. Вміння подавати складний матеріал просто, доступно, зрозуміло студенту – це його викладацьке кредо, гідне наслідування. Але найбільш тісні, людські стосунки в нас з Володимиром Андрійовичем склалися, коли я став завідувачем кафедри. Вдячний йому за цінні поради з питань організації, навчально-методичної та наукової роботи кафедри. Це відбувалося у формальній та неформальній обстановці. Приємні спогади про них зігрівають душу й нині. Залишається хіба жаль, що їх більше не буде.
Майже два десятиліття ми з Володимиром Андрійовичем працювали на розвиток такої громадської організації, як Всеукраїнська екологічна ліга – я як голова Тернопільського обласного осередку, а він як голова його наукової ради. Чимало пропозицій знайшло втілення в багатьох областях України, законодавчих актах, постановах Кабінету Міністрів України. З нашої ініціативи були започатковані Всеукраїнські науково-практичні конференції «Довкілля та здоров’я»…
Спогади, спогади… Ловлю себе на гадці, що часто не вистачає його дружніх порад, підтримки. Жаль, що залишилися лише спогади… Але вони приємні, теплі, душевні.
Сергій ГАРКАВИЙ, доктор медичних наук, професор кафедри гігієни, екологічного та професійного здоров’я НМУ імені О.О. Богомольця, академік Української академії наук і НАН ВО України:
– Ми познайомилися на початку нульових років ХХІ століття в телефонному форматі. Я, на той час доцент кафедри комунальної гігієни та екології людини НМУ імені О.О. Богомольця, яку очолював ректор НМУ, академік Є. Г. Гончарук, працював над підготовкою до видання книги «Академік Євген Гнатович Гончарук. Повість про життя». У книзі є розділ під назвою «В гостинному Тернополі». За дорученням Євгена Гнатовича я зателефонував до Тернополя до професора В.А. Кондратюка, щоб уточнити деякі штрихи. Приємно зазначити, що Володимир Андрійович миттєво відгукнувся й з теплотою та щирістю розповів про роль Є.Г. Гончарука у становленні та розвитку їхньої кафедри,
Продовжуючи тему знайомства з Володимиром Андрійовичем, треба зазначити, що спілкування з високоповажною, ввічливою, дуже мудрою людиною, вченим-гігієністом широкого профілю було дуже й дуже приємним і корисним. Володимир Андрійович з теплотою розповідав також про власний життєвий шлях, свою сім’ю. Дуже приємно, що одна з двох його доньок – Олена Володимирівна, стала правонаступницею свого Тата й пройшла класичний професійний шлях на кафедрі загальної гігієни та екології Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського: від асистентки, доцентки, професорки – до завідувачки кафедри. Пам’ять про Володимира Андрійовича Кондратюка, доктора медичних наук, професора, вченого-гігієніста, громадського діяча, людину, який квапився робити добро, залишиться в наших серцях.
Михайло ГНАТЮК, професор, завідувач кафедри оперативної хірургії та клінічної анатомії ТНМУ, заслужений працівник освіти України:
– Я, студент 5-го курсу Тернопільського державного медичного інституту, познайомився з асистентом Володимиром Андрійовичем Кондратюком у купе потягу Москва-Кустанай, яким ми їхали лікарями до будівельних загонів у Кустанайську область (Казахстан) у далеких 70-х роках минуло століття. Про особливості роботи лікарем у студентських будівельних загонах я нічого не знав, тому Володимир Андрійович тут уже, у потязі, мені скрупульозно все розказав. Потім ми ще кілька разів, по роботі, зустрічалися того літа в Казахстані.
У вересні я прибув до Тернополя для продовження навчання в медичному інституті й став членом добровільної народної дружини курсу. При першому чергуванні дізнався, що Володимир Андрійович Кондратюк є її командиром. Він виконував величезну роботу, тому що на чергування дружинники медичного інституту різних курсів виходили щодня, навіть у вихідні.
Після закінчення аспірантури та захисту кандидатської дисертації я почав працювати асистентом кафедри патологічної анатомії Тернопільського медінституту й Володимир Андрійович запропонував мені також працювати молодшим, а пізніше – старшим науковим співробітником на госпдоговірній темі. Працюючи разом, я побачив в ньому талановитого науковця, організатора наукових госпдоговірних досліджень. Володимир Андрійович створив потужний науковий колектив, який публікував чисельні наукові роботи в провідних журналах країни, мав десятки патентів на винаходи, заробляв значні кошти та який конкурував з науковцями не лише медичного інституту, а й України та СРСР.
Мар’яна ДАНЧИШИН, PhD, асистентка кафедри загальної гігієни та екології:
– Доброта, людяність і щирість – саме з цими словами в мене асоціюється професор Володимир Андрійович Кондратюк. Познайомилися ми 2011 року, коли до нас на заняття прийшов поважний професор кафедри. Він зацікавив і показав нам, студентам-медикам, інший бік гігієни, якої ми не знали до цього. Тоді завдяки Володимирові Андрійовичу й почався мій шлях у гігієні та профілактичній медицині. Пригадую, як виявила бажання працювати в науковому гуртку кафедри, потім була його старостою під керівництвом професора. А через кілька років Володимир Андрійович став моїм керівником, запропонував вивчати вплив якості питної води на захворюваність населення. «Приносити людям добро» – з таким кредо жив професор Володимир Андрійович Кондратюк. «Бути людиною в будь-якій ситуації», – навчив мене професор Кондратюк.
Іван КЛІЩ, проректор закладу вищої освіти з наукової роботи ТНМУ, професор, заслужений діяч науки і техніки України:
– Уперше я побачив Володимира Андрійовича на лекції із загальної гігієни ще в далекому 1978 році, коли за лекційну трибуну вийшов ще тоді досить молодий чоловік, який почав читати лекцію українською мовою, що на той час було досить рідкісним явищем. Він говорив тихо, розмірено, але дуже цікаво й переконливо. Запам’яталося, як одного разу він сказав: «А тепер подумайте самі: якщо ми сьогодні не захистимо водоносні горизонти, то що питимуть ваші онуки?». Іноді на практичних заняттях, коли студенти надто настирно чогось допитувалися, він казав: «Це не я так вважаю. Це природа так вважає». І всі розуміли, що сперечатися з природою марно.
Коли працював над госпдоговірними темами (а він виконував їх дуже багато), перевіряв кожен показник, кожне речення звіту. Але жодного разу не казав, що «це погано» чи «переробляй». Він мовив: «Ось тут можна зробити сильніше. Нумо подумаємо разом».
Володимир Андрійович був з тих людей, хто ніколи не демонстрував своєї «професорськості». Він просто жив своєю справою. Кафедра загальної гігієни та екології, завідувачем якої він був тривалий час, для нього була не просто місцем роботи – це була його територія відповідальності за підготовку лікарів, екологічну ситуацію в нашому краї.
Не можу не вказати на ще одну дуже важливу рису Володимира Андрійовича – надзвичайна доброзичливість. Його кабінет був тим місцем, куди завжди хотілося приходити – щоб поспілкуватися, обговорити нагальні питання життя університету, а то й просто попити чаю.
Він пішов з життя у 84 роки. Але для мене та багатьох інших, хто його знав, пам’ять про нього живе – щоразу, коли відкриваю кран чи наливаю у склянку води, згадую його слова: «Вода – це не просто H2O. Це – життя або смерть, залежно від того, як ми до неї ставимося». Десятки його учнів, сотні випускників, яким він читав лекції чи проводив практичні заняття несуть у собі частинку його знань та його ставлення до справи. І це не пафос. Це – факт.
Галина КРИЦЬКА, доцентка кафедри загальної гігієни та екології:
– Щиро вдячна долі, яка звела мене з професором Володимиром Андрійовичем Кондратюком. Наше знайомство відбулося 1987 року під час навчання на кафедрі загальної гігієни. Володимир Андрійович проводив у моїй групі практичні заняття. Потім була моя робота у студентському науковому гуртку кафедри, якою керував тоді ще молодий доцент В.А. Кондратюк. Кожна хвилина спілкування з ним була дуже цікавою, пізнавальною й найголовніше – щирою. Володимир Андрійович з повагою ставився як до студентів, так і до викладачів.
Професор В.А. Кондратюк не був моїм науковим керівником, але був моїм наставником, людиною яка завжди й у всьому мене підтримувала та допомагала. Найцінніші якості для Володимира Андрійовича були: високий професіоналізм, любов до гігієни, яку він прищеплював і мені, людяність, готовність завжди прийти на допомогу, доброзичливість, принциповість у відстоюванні власних наукових поглядів. Водночас він завжди вмів вислухати колегу та прислухатися до інших думок. Я цінувала кожну хвилину спілкування з Володимиром Андрійовичем, особливо коли він роз- повідав про своє навчання, роботу, про своїх батьків, родину, дітей, онуків, яких він дуже любив і пишався ними.
Я завжди пам’ятатиму Володимира Андрійовича й буду вдячна йому за постійну підтримку у важливі моменти мого життя, за чуйне серце, доброту та щирість.
Ірина МАЙДАНЮК, докторка філософських наук, професорка, завідувачка кафедри культурології Національного університету біоресурсів і природокористування України:
– Пам’ятаю Володимира Андрійовича Кондратюка насамперед як Людину – чуйну, просту й відкриту, з добрими іскристими очима, людину, яка, здавалося, завжди рада бачити, поговорити, пригостити… Тоді, коли я ще була молодою викладачкою кафедри суспільних наук, інколи гадалося: «Професор, академік… Він же має бути зануреним у світ науки, постійно думати про вплив чинників довкілля на здоров’я, працездатність і тривалість життя людини, працювати в лабораторії й таке інше». Але все було не зовсім так.
Звісно, Володимир Андрійович – невтомний трудівник, авторитетна серед науковців людина, справжній зразок професіонала, цілеспрямованого дослідника, вмілого наукового керівника, уважного наставника та викладача, відповідального й мудрого керівника. Проте він був водночас людиною щирого серця та широкої думки, людиною, яка зберегла простоту спілкування, тому й спілкування з ним завжди приносило насолоду.
Володимир Андрійович володів не одним унікальним даром – гуртувати однодумців, настановляти молодь, підказувати, спрямовувати, розуміти, ба, більше – окрилювати. Його енергійності, оптимізму, незаспокоєності на досягнутому, молодечій активності завжди можна було позаздрити, а життєвій мудрості – повчитися. А ще – це була високоінтелігентна, шляхетна та толерантна людина, уважна до всіх, хто його оточував. Він помічав найдрібніші зміни в настрої, вмів делікатно розрадити та підказати, дати наснагу. Він не був моїм науковим вчителем, але багато чому я в нього навчилася.
Зразком свого покоління, справжньою людиною, яка без залишку віддавала себе іншим, назавжди залишився для мене Володимир Андрійович Кондратюк.
Світлана МАРЧИШИН, професорка кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою, заслужена діячка науки і техніки України:
– Моє знайомство з Володимиром Андрійовичем відбулося доволі давно – 1977 року, коли я почала працювати завідувачкою аптечного складу інституту, а В. А. Кондратюк керував низкою госпрозрахункових договірних тем з гігієнічного нормування шкідливих хімічних речовин у воді водоймищ України господарсько-питного користування внаслідок їх забруднень стічними водами промислових підприємств. Ми часто спілкувалися, розповідали одне одному про роботу, плани, сім’ю, дітей. Щороку вітали одне одного з днем народження. Вважали себе краянами, адже моя мама також була родом з Хмельниччини.
Я завжди мала від Володимира Андрійовича підтримку, поради й розуміння на всіх етапах свого становлення. Він був досвідченим фахівцем, науковцем, непересічною особистістю й водночас простою, інтелігентною людиною, яка вміла розрадити, підбадьорити, вселити надію, подарувати гарний настрій від спілкування. Я дуже тішуся, що мала честь бути знайомою й спілкуватися з такою Людиною, а нині – працювати поруч з його рідними, які продовжують їхню родинну медичну історію.
Андрій МОКІЄНКО, доктор медичних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри громадського здоров’я та фізичного виховання Національного університету «Острозька академія»:
– Познайомився з Володимиром Андрійовичем 2008 року, коли я працював в лабораторії гігієни та екології води ДП Українського НДІ медицини транспорту. Він був запрошений як профільний фахівець на нашу конференцію «Знезараження води». Вже тоді Володимир Андрійович справив на мене враження мудрої людини та гігієніста з широким, певною мірою, фундаментальним світоглядом. Ми плідно спілкувалися впродовж конференції та знайшли спільну мову з основних проблем гігієни води. Надалі ми неодноразово зустрічалися на різних наукових форумах і засіданнях спеціалізованих вчених рад у Києві та Харкові.
Важливою віхою в наших добрих стосунках була участь в останньому XV з’їзді гігієністів України у жовтні 2012 року, де мені пощастило бути разом з Володимиром Андрійовичем модератором на секції з гігієни води. Наступною віхою нашого спілкування став заснований у нашому інституті науковий журнал «Вода: гігієна та екологія», в якому Володимир Андрійович став безперечним членом редакційної колегії. Впродовж всього життя журналу він та його учні були активними авторами. Їхні статті були суттєвим науково-практичним вкладом у гігієну водопостачання.
Згадуючи Володимира Андрійовича, можна без перебільшення стверджувати про його виважену мудрість, якої так не вистачає деяким сучасним вченим-гігієністам. Він завжди залишиться в наших серцях і спогадах як непересічна постать сучасної української гігієни.
Володимир ПАНИЧЕВ, кандидат медичних наук, заступник генерального директора ДУ «Тернопільський обласний центр контролю і профілактики хвороб МОЗ України»:
– Володимир Андрійович як лікар-гігієніст, який розпочинав свою роботу з рівня санепідстанції, ніколи не поривав зв’язку з практичною профілактичною роботу. Глибоко цікавився актуальними питаннями охорони здоров’я.
Завдяки своїм контактам з науковцями багатьох міст України й зокрема працівниками провідної науково-дослідної установи в галузі гігієни – інституту ім. Марзєєва, сприяв діловим контактам і плідній взаємовигідній співпраці у розробці нових нормативних документів, залученню відомих науковців до вирішення конкретних практичних гігієнічних питань, зокрема у галузі містобудування в Тернополі, питного водопостачання населених пунктів Тернопільської області. Багатогранність інтересів Володимира Андрійовича сприяли тому, що він був центром тяжіння для багатьох людей. У його кабінеті можна було зустріти фахівців інших кафедр, де вони за філіжанкою смачної кави, яку гостинний господар готував сам, у невимушеній дружній атмосфері обмінювалися думками, спогадами, порадами. У часи відсутності доступу до інтернету справжнім скарбом у його кабінеті була велика збірка спеціальної літератури, довідників, посібників. Усім охочим дозволявся безперешкодний доступ.
У пам’яті всіх, хто знав Володимира Андрійовича, він залишається доброю, усміхненою людиною, готовою допомогти, порадити, підтримати, видатним гігієністом, що працював на випередження, запобігання негараздам у галузі громадського здоров’я.
Костянтин ПАШКО, доцент кафедри загальної гігієни та екології ТНМУ:
– Моє знайомство з Володимиром Андрійовичем розпочалося ще 1986 року завдяки службовим обставинам. З 1994 року, коли я почав працювати на кафедрі загальної гігієни та екології, наше спілкування стало щоденним. Володимир Андрійович став для мене не лише професійним наставником, а й мудрим порадником у життєвих справах.
Володимир Андрійович мав унікальний дар – розкривати потенціал у своїх учнях і колегах. Саме він надав мені впевненості у письменницькій діяльності: попри мої сумніви, він доручив мені підготувати розділ про гігієну атмосферного повітря. Після його професійної правки матеріал став досконалим, а я збагнув, що здатний на більше.
Наукові пошуки Володимира Андрійовича у сфері якості питної води нині не просто актуальні – вони набувають стратегічного значення. Його справу гідно продовжують колишні аспіранти, які у своїх розвідках спираються на розроблені ним унікальні методики. Кабінет Володимира Андрійовича ніколи не був порожнім: до нього постійно йшли люди за мудрою порадою чи підтримкою. Світла пам’ять про нього живе у серцях усіх, кому пощастило знати його особисто.
Дарія ПОПОВИЧ, професорка, завідувачка кафедри фізичної терапії, ерготерапії та фізичного виховання ТНМУ:
– Вдячна Володимирові Андрійовичу за ту любов, яку він випромінював до всіх людей, з якими йому доводилося працювати та творити. Він умів працювати сам, заохотити до роботи інших, був компетентним у багатьох напрямах загальної гігієни, а особливо – «Гігієна води», був прекрасним лектором, керівником, організатором і відповідав усім критеріям викладача, професора, завідувача кафедри. Ще зі студентських років Володимир Андрійович запам’ятався мені дуже обізнаним, стриманим і професійним викладачем. Він був ерудованою, інтелігентною та цілеспрямованою людиною, вмів чудово викладати й подавати навчальний матеріал, був відповідальним і виваженим екзаменатором, прекрасним лектором.
1995 року, після захисту кандидатської дисертації, я прийшла на посаду асистентки кафедри загальної гігієни та екології, пізніше стала доценткою цієї кафедри, запланувала докторську дисертацію. За всі роки роботи на кафедрі професор В.А. Кондратюк завжди був порадником, консультантом і вчителем з будь-яких питань, що стосувалися робочих моментів як кафедри, так і університету. Перешовши на посаду завідувачки новоствореної кафедри фізичної терапії, ерготерапії та фізичного виховання, я продовжувала підтримувати тісний зв’язок з професором В.А. Кондратюком та отримувати цінні поради, консультації й рекомендації від нього, які на час становлення мене як керівниці були дуже цінними.
Професор Володимир Андрійович Кондратюк був дуже працьовитий, відданий своїй справі, але водночас дуже любив життя, природу, мистецтво та поезію. Він умів любити все навколо – наш колектив, своїх друзів, колег, знайомих і, звичайно, найбільше любив свою родину та сім’ю. Володимир Андрійович залишив про себе добрі й теплі спогади як людини з чуйним серцем і неймовірно щирим ставленням до людей, як розумний керівник, наставник, науковець, викладач, професор і дослідник, як доброзичливий колега та порадник, як люблячий чоловік, батько й дідусь, який любив життя, роботу, університет та був великим патріотом України.
Ігор СЕРГЕТА, професор, директор навчально-наукового Інституту громадського здоров’я, біології, контролю та профілактики хвороб, професор кафедри загальної гігієни та екології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова:
– Завжди з особливою теплотою та приємністю згадую свої зустрічі з Володимиром Андрійовичем. Останнім часом вони були нечастими (все ж таки ми мешкали в різних містах нашої країни) й переважно відбувалися або під час великих гігієнічних форумів, або засідань спеціалізованої ради в Інституті громадського здоров’я імені О.М. Марзєєва, членом якої я є вже багато років, куди він приїжджав зі своїми численними учнями. Приїжджав завжди, хоч і іноді (це відчувалося) було не дуже легко… Проте його змістовні, конкретні та лаконічні виступи в усієї нашої наукової спільноти викликали повагу, приємність та відчуття того, що перед нами чудовий фахівець у своїй галузі.
Це відчуття теплоти, незаперечно, було пов’язане з тим, що від таких зустрічей «віяло» роками юнацтва. Так сталося, що після переїзду до Тернополя, а з цим чудовим містом у мене пов’язані кілька років шкільного навчання (останніх років навчання, ймовірно, найбільш вагомих у житті кожного з нас), між нашими родинами (Володимир Андрійович та мій батько працювали одній кафедрі), склалися дружні відносини й на певні свята ми збиралися сім’ями. Пригадую спільні відзначення Нового року та інших свят і подій, зустрічі в його затишній квартирі просто так, куди ми разом з батьком іноді заходили дорогою додому…
«Моєю філософією життя є чесна щоденна робота» – так доволі часто він визначав суть своєї діяльності, своє наукове кредо, своє життєве гасло… І це, справді, було так! Згадуються його надзвичайно мудрі слова про те, що потрібно намагатися жити сьогоднішнім днем, робити те, що заплановано саме на сьогодні та має бути здійснено саме нині, тому що завтра обов’язково буде щось нове, щось незвичне, щось цікаве….
І ще завжди вражало те, що кожного разу, коли я приходив на кафедру, першим з ким зустрічався, був саме він – зі щирою посмішкою та добрим поглядом.
Ольга ФЕДОРІВ, доцентка кафедри загальної гігієни та екології ТНМУ:
– Я знала Володимира Андрійовича впродовж 13 років. Свого часу виконувала наукову роботу під його керівництвом. Працювати з ним було дуже легко. Він давав поради, допомагав у всьому: зокрема, у проведенні експериментів, у написанні дисертації. Добре запам’яталася манера його спілкування та керування моєю науковою роботою. Це завжди було спокійно, ввічливо, розважливо. Його спокій завжди додавав стимулу до роботи та вселяв надію, що все вдасться, все ми зробимо. Крім того, Володимир Андрійович завжди мав гарне почуття гумору, вмів підняти настрій та розвеселити людину. Для нього кафедра загальної гігієни та екології, заняття зі студентами та наукова робота займали дуже вагому частину в його житті. І до останніх своїх днів він працював, навчав студентів, проводив практичні заняття та читав лекції. Але, на жаль, хвороба забрала його життя.
Людмила ФІРА, професорка, завідувачка кафедри фармації факультету післядипломної освіти ТНМУ:
– Чомусь на моєму шляху зустрічаються люди, які залишаються в пам’яті назавжди, як світлі, добрі, теплі. І найкраща їхня риса – це людяність. Ось таким і залишився в моїй пам’яті професор Кондратюк Володимир Андрійович. Я познайомилася з ним у1978 року. Тоді він ще не був професором, але його працелюбність, наполегливість, обізнаність у глибоких таїнах медичної науки вражали з першої зустрічі. Усміхнене обличчя, з яким зустрів мене Володимир Андрійович, випромінювало доброту, прихильність і готовність прийти на допомогу. Я відразу відчула себе сміливіше. І розпочалися тривалі роки нашої співпраці.
Професор Кондратюк був вимогливим і водночас завжди приходив на допомогу. Його вимогливість вчила нас працювати чесно та гідно. Понад 40 років знайомства з Володимиром Андрійовичем залишили світлі спогади про нього, його людяність і віру в людей. Знання, які вмів передати професор Кондратюк, згодилися на все життя. І досі згадую ті далекі часи, коли навчилася планувати та обґрунтовувати доцільність проведення доклінічних досліджень, освоїла багато експериментальних методів, які відтворювали на тваринах. Завдяки професорові Кондратюку я отримала перші уроки наукової школи. Досі пам’ятаю той вогник, який пізно ввечері горів на кафедрі загальної гігієни на Театральному майдані, й сумніву не було, що саме там професор трудиться над новими досягненнями, які він отримав, щоб донести їх до всієї медичної спільноти. Цей вогник, запалений ним, досі палає у душах і серцях його учнів, дітей, онуків та друзів.
Час минає, але пам’ять не стирається. Вона звучить у вдячності, яку я відчуваю. Дякую долі за можливість навчитися добру, товариськості, людяності у Володимира Андрійовича. Світла пам’ять людині, яка залишила по собі слід, наповнений змістом і добром.
Наталія ФЛЕКЕЙ, доцентка кафедри загальної гігієни та екології ТНМУ:
– Я була другою аспіранткою Володимира Андрійовича. Пам’ятаю його батьківські поради та настанови. Я не могла наважитися писати огляд літератури й він мені казав, що головне побороти боязнь першого чистого аркуша. Професор навчав мене не боятися публічного виступу та постійно брав із собою на апробації до інших аспірантів, супроводжував мене та підтримував. Хочеться згадати також про людяність та емпатичність Володимира Андрійовича. В його кабінеті постійно квітли вазони, а сам професор був завжди радий гостям. Він був дуже доброю та позитивною людиною, яку любили студенти та поважали колеги. Світла пам’ять про мого дорогого вчителя завжди житиме в моєму серці.
Володимир ШМАНЬКО, професор кафедри фармакології з клінічною фармакологією ТНМУ:
– Коли згадую Володимира Андрійовича Кондратюка, в пам’яті постає людина, яка поєднувала у собі глибокий розум, неймовірну доброту та щиру любов до людей. Він був не лише знаним науковцем у галузі гігієни, але й справжнім наставником, який умів запалювати у серцях студентів і молодих науковців інтерес до знань і прагнення до самовдосконалення. У кожній науковій праці, виступі чи лекції Володимир Андрійович не просто передавав знання, а був живим прикладом того, як наука може бути натхненням. Він не боявся складних питань, завжди вчив інших мислити критично та чесно. Його двері завжди були відчинені для гостей – не лише для наукових дискусій, порад, а й для щирої людської підтримки. Володимир Андрійович завжди був усміхненим, умів вислухати, знайти потрібні слова, підбадьорити. Як людина – це був приклад скромності, тепла та порядності. Його поважали не за посади чи звання, а за людяність, щирість, здатність розуміти та співчувати. Спогади про Володимира Андрійовича Кондратюка залишаться теплими й світлими, бо він залишив глибокий слід у наших серцях. Кожен, хто бодай раз спілкувався з ним, відчував, що зустрів справжню людину.
Микола ЩЕРБАНЬ, професор, в.о. директора Науково-дослідного інституту гігієни праці та профзахворювань Харківського національного медичного університету, професор кафедри гігієни та екології, академік Української екологічної академії наук:
– Професор Володимир Андрійович Кондратюк… Зразу виринає вир відчуттів про прекрасне, тонке, тендітне та тепле, а потім серед цієї душевної величі з’являються рідні риси гарної людини, від якої виплескується якісь промінчики привітної душевної щедрості та флюїди притягувального благоустрою та спокою, надійності та братської рідної дружби. Це так я відчуваю свого Друга нині, відчуваю наяву, я знову з ним, а він зі мною.
Мені навіть вважається, що, якщо я почну свої спогади про дорогого Володимира Андрійовича офіційною музейною мовою, то це грубо порушить святу мою пам’ять про Друга, Велику Людину, Великого Вченого, Блискучого Педагога, Громадського діяча, Патріарха Гігієни та Екології, Гігієніста- Водника, який своїми дослідженнями відстоював та захищав святість Води для людства, до кінця своїх днів вірив і був упевнений, що проблема гігієни води та водопостачання населення – це святий наріжний камінь всілякого благоустрою, здоров’я, честі та совісті людства.
У нас з Володимиром Андрійовичем багато спільного в житті. Обидва з дитинства знали, що таке голод; обидва в житті пробивалися лише власними зусиллями; обидва працювали санітарними лікарями в Казахстані; обидва самостійно добилися професорських звань; обидва завідували кафедрами з гігієни; обидва любили та поважали одних і тих гігієністів-корифеїв; обидва досягли звання академіків лише в рідній академії екологічних наук; обидва вже спільно працювали над дорученнями академіка А. Сердюка з проблем розвитку комунальної гігієни та підготовки наукових гігієнічних кадрів; обидва стійко відстоювали власну наукову позицію у виступах на вченій раді Інституту громадської гігієни ім. О.М. Марзєєва.
Важко, дуже важко казати зараз про Володимира Андрійовича в минулому – ні, він з нами й нині! Ось він нам усміхається й ми знову бачимо його величну постать, повну вагомої гідності та величі, перед нами постає знову й знову, з одного боку, проста та чудова Людина, а з іншого – вся велич мужнього, великого Вченого, з високими досягненнями в гігієні та екології, медичній педагогіці, який особистою та наполегливою працею й досягненнями у громадському активному житті завоював заслужену славу та подяку суспільства, тепло й подяку за створення чудової своєї сім’ї, прекрасних донечок, онуків, які зберігають його спокій, леліють світлу пам’ять, продовжують нести його прекрасні заповіти та добро! Господь береже всіх нас заради доброї пам’яті про Велику Людину – професора Володимира Андрійовича Кондратюка.