Доцент кафедри медичної фізики та лікувальної діагностики ТДМУ Валерій Дідух щасливо поєднує талант науковця й педагога з даром поета та краєзнавця. Його наукову діяльність віддзеркалюють дві монографії з фізики (одна з них написана у співавторстві). Сім посібників (чотири створені у співавторстві) – його доробок з педагогіки. Також Валерій Дмитрович є автором 12 історико-фольклористичних книг (з них – 5 монографій) та 12 поетичних збірок. Краю, де народився, присвячена його книга «Фольклорні скарби Житомирського і Новоград-Волинського повіту Волинської губернії», видана 2012 року, а також «Повернення Зофії Рокосовської», видана роком пізніше. Напередодні 2018-го вийшла друком нова монографія Валерія Дідуха «Фольклорний світ Східної Волині ХІХ століття», в якій він знайомить читача з віруваннями, родинними обрядами, традиціями, звичаями, казками, оповідками, з народною медициною, прислів’ями та загадками місцевих мешканців.
У розмові з кореспондентом «Медичної академії» автор розповів, що написанню книги передували ретельні пошуки документальних джерел в архівах і бібліотеках Тернополя, Львова, Луцька, Житомира, Тернопільському краєзнавчому музеї.
– Кожен народ, якщо не хоче розчинитися в морі людської спільноти, повинен бути і носієм, і оберегом своїх духовних цінностей: мови, традицій, звичаїв і обрядів, що формувалися впродовж тисячоліть за нерозривної єдності людини та навколишнього середовища, – переконаний Валерій Дідух.
Нова книга – втілення його любові до рідного краю, української історії, культури.
– Терени східної Волині надзвичайно багаті на свої фольклорні скарби, – розповідає Валерій Дмитрович. – Духовна спадщина краян вражає своєю багатогранністю, про що свідчать дослідження П. Чубинського у Новоград-Волинському та Овруцькому повітах, визначного краєзнавця Волині В. Кравченка, Ю. Крашевського, О. Косач, записи Лесі Українки. Видатний дослідник етнографії Волині другої половини XIX ст. Зофія Рокосовська записала у с. Юрківщина Зв’ягельського повіту Волинської губернії (нині Новоград-Волинський район Житомирської області) майже 450 обрядових, ліричних, колискових і баладних пісень, близько сотні казок, описала обряди, вірування краян, рослинний світ місцевості та його лікувальні властивості. Фольклорний матеріал, який вона зібрала, сягає майже 400 друкованих сторінок і відтворює духовний світ жителів того села та його мову. Іван Франко писав, що «матеріал, зібраний панею Рокосовською у селі Юрківщина Новоград-Волинського повіту, є цінним у зв’язку з тим, що надзвичайно всебічно характеризує етнографічні риси цього тісного закутка. Збирання таких матеріалів по всіх місцевостях підряд могло б кинути чимало світла на багато проблем нашої етнографії, показати географічне поширення деяких пісень, вірувань, обрядів тощо, а з другого боку – виявити серед самого населення багато відмінностей та етнографічних типів, про які зараз ми або зовсім нічого не знаємо, або ж знаємо дуже мало, хоч детальне вивчення їх є одним з основних».
Важко переоцінити й значення церковно-приходських літописів, які написали священики с. Жолобне – Іаков Петровський, м. Ярунь – Костянтин Карпінський, с. Глибочок Житомирського повіту Волинської губернії – А. Левицький, с. Кобиллє Новоград-Волинського повіту – І. Морачев.
Про те, якими були традиції та звичаї на східній Волині в ХІХ столітті, йдеться в одному з розділів монографії, який називається «Народний календар».
Різдво
На Різдво, як і на Великодень, упродовж дня лунав дзвін. Після Богослужіння люди поверталися додому. Зранку ходили колядувати діти, а ввечері старші. Дівчата та парубки збиралися у громади, обходили сільські хати, колядували на церкву; зібрані гроші відносили попу, а пироги, ковбасу й сало їли самі. Увечері, напередодні Нового року, малі діти під вікнами хат співали короткі колядки, яких називали щедрівками, за які їм давали пироги чи копійки.
Коляди були трьох видів: перші, в яких здебільшого співали про народження Христа, звертаючись до господаря чи мешканців хати; другі – у яких зверталися до особи з особливим епітетом: «красна панна» чи «красний паничу»; треті – забавні пісні, які не мали жодного стосунку до свята, найчастіше їх співали напідпитку. Кожна коляда починалася з прохання про дозвіл колядувати.
Колядки
Ходить проходить місяць на небі,
Зострічався з ясною зорою,
«Ой зоро, зоро, де Христос живе?
Живе Христос у пана господара!
У пана господара за його столом.
За його столом чаші сповняє.
Перша чаша з зеленим вином,
Другая чаша з кудравим пивом,
Третяя чаша зо святим мирром».
А за сім словом бувай же здоров,
Да не сам з собою, да з своєю жоною,
З малими дітками, як місяць з зірками.
З Господом Богом, з високім домом;
З Ісусом Христом, з святим Рождеством.
Ції святка святкуй здоров,
Другіх у Бога дожидайся здоров.
Вигук: А ми хлопці молодці кажите дай Боже!
Нова рада, як на небі хвала,
Звізда ясна по вертепам світом осіяла,
Де Христос родився, з діви сплодився,
Як убогій чоловік в пелині сповився.
Пастушкі з остатком перед тим дитятком
На колінка припадають, Бога вихваляють,
Небесному царю приносили дари,
Даруй літа щасливії цьому господарю.
Жартівлива колядка
На високій горі
При святім соборі,
Святі обирались,
Сей день празнувати, –
День Рожество!
Со духами невидимими,
С ангелами-херувимами,
День Рожества!
С того світу батько,
Охотник порядком,
Засів од востоку,
А пророки збоку,–
День Рожества!
А за столом священики,
Перед столом мученики,
По припічку молодиці,
Коло їх дівиці,
День Рожества!
Миколай наш чесний
Взявся до почести,
Перехилив жбана,
Перепив до Йвана.
Гукнув вельми на Параску:
Подай мені з медом пляшку!
Кличе Грицько Гната,–
Здоров пане брате!–
Онухрій Пахнума:
Пий до мене, куме!–
Кличе Грицько Василя:
Пийте добре, буду й я!–
Михаїл у трубу
Заграв на всю губу,
На цимбалах Ілько,
А на бас Гаврилко.
Сіонськії дочки
Заграйте в скрибочки!
Музики заграли,
На то зготували.
Святий Боже, святий кріпкий,
Ви в цимбали, а ми в скрибки!
Гукає Микита:
Добра оковита,
Дуже смаковита!
Пийте гості всю горілку,
Ти, Матвійку, грай у дудку!
А далі Микита
Вже став вигонити,
Годі гомонити,
На вечірню йдіте!
День Рожества!
(Записала Леся Українка у м. Полонне)
Наведемо колядку з морально-етичним мотивом, яку записала Олена Пчілка у Зв’ягелі (Новоград-Волинському):
Ой сів Христос та вечеряти,
Щедрий вечір, добрий вечір!
Прийшла до його та Божая Мати.
Ой Сину мій, Сину милий!
Прошу ж Тебе ключі дати.
Нащо, Мати, ключі дати?
Грішні душі випускати,
На світ Божий погуляти.
Тільки ж теї не пустити,
Що тяженько зогрішила
І покути не зложила.
Що батенька не слухала,
Рідну неньку зневажала
І простити не вблагала,
Що п’яниці не гляділа,
Що сироту окривдила.
Новий рік
Вілію перед Новим роком називали «щедрий» чи «багатий» вечір. Вечеря могла бути пісною або м’ясною, це залежало від дня, на який вона припадала. Перевеслами перев’язували яблуні та груші, щоб родили. На багату кутю їздили один до одного в гості. У селі Бехах на Коростенщині на «багатий» вечір розрізали старого віника, розтрушували його по дворі, щоб худоба походила по ньому, вважаючи, що їй у новому році нічого не буде шкодити, а також мастили білою глиною челюсті печі та розв’язували вузли, які були у хаті, щоб коровам було легше отелитися, кобилі ожеребитися, а овечкам окотитися. Хазяйка виходила з решетом до курей і стукала під сідало, щоб кожна курка знесла решето яєць.
Ворожіння та забави були неодмінними супутниками того вечора. Наведемо деякі з численних ворожінь. Дівчина крала з горшків, у яких мала готуватися їжа, три жмені круп, готувала з них кашку й ставила її на розі плоту чи на току під стіжком і гукала: «Вийшла з лемішкою, чиєю буду невісткою, доле гу-у» і коли луна відгукувалася, то вважала, що у тій стороні вийде заміж. Якщо наступного дня виявлялося, що кашу виїли повністю, то чоловік буде злим, якщо ж частково, то добрим, а коли каша лишалася недоторканою, то того року заміж не вийде. Дівчата вважали, що в тій стороні вийде заміж, з якого боку півень заспіває чи пес загавкає або скрипне журавель над колодязем.
Серед забав були і такі: дівчата навипередки позначали соломою дорогу від хати дівчини до її коханого; хлопці заміняли ворота від подвір’я дівчини та парубка, які любилися, щоб зранку всі дізналися про їхні стосунки. Також молодь викрадала навзаєм різні предмети, які пізніше дівчата викуповували зернятами з гарбуза, а парубки – горілкою чи пивом.
Діти першого дня Нового року, набравши у батьківські рукавиці зерна, ходили по хатах і, посипаючи ним, казали: «Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю» і співали різні щедрівки. Ось одна із них:
Щедрий вечір,
Добрий вечір,
Добрим людям
На весь вечір.
А я знаю,
Що пан дома
Сидить собі
В кінці стола.
На йом шуба
Собольова,
А в той шубі
Калиточка;
В калиточці
Сто червінців.
Сьому, тому по грошечку,
А нам дітям по пірожочку.
Голодна кутя
Того вечора кропили свяченою водою всю оселю, хліви, худобу й колодязь, щоб біди минали господарство. На всіх дверях і воротах малювали хрестики крейдою, полум’ям свічки.
Напередодні Водохреща (Водяної Вілії) впродовж дня краяни не вживали їжу, а ввечері пили лише свячену воду. Свячену воду нікому не давали пити з пляшки, бо вважали, що тоді можна втратити свою силу. Наступного дня, принесену з річки чи ставка воду, наливали у діжку та криницю. Господар, зробивши кропило із снопа, який стояв на покуті та взявши хліб, обходив своє господарство, яке кропив свяченою водою. Те кропило зберігали за образом до Нового року, а сніп і сіно розділяли між худобою, крім овечок, перевесло ж від снопа і залишки сіна господині зберігали для корів, які отелилися. Те місце, де стояв сніп, а інколи й цілу хату, господиня перед приходом священика з колядою білила. Дівчата для освячення приготовляли кужіль, шиття чи тканину.
У Жолобенській волості Новоград-Волинського повіту при сильних морозах селяни промовляли: «Трещи не трещи, минули водохрещи – не до ковбаси йде – до крашеного яйця».
Від Божого народження та до Водохреща не можна було молотити й, особливо – щось рубати, бо потомство худоби могло б бути без ноги чи без вуха. Жінки тоді не прали і не пряли, а ввечері не варили їжі, а лише святкували. Особливо того звичаю дотримувалися вагітні жінки, щоб новонароджена дитина була здоровою.
Щедрівки
Ой в полі, в полі, там плужок оре,
Щедри вечор, добри вечор,
Добрим людям на весь вечір.
За тим плужком сам Господь ходить,
Святий Павло поганяє,
Божая мати їсти носила,
Їсти носила Бога просила.
Оріть синкі, оріть долинкі,
А з колосочка то й жита бочка.
А зо жмінькі то й штири міркі,
А з колосниці мірка пшениці.
На престолі стояла,
Три крижикі держала,
А ми люде моліться,
А ви люде хрестіться;
І на сміх не майте,
Перога нам дайте.
Як нам дасте перога,
Возьмім вола за рога,
Та виведем на морих,
Зломим йому кривий ріг.
Волом будем робити,
А в ріг будем трубити,
Що в хаті як рожа
Господиня гожа.
Нова книга Василя Дідуха – результат наукових досліджень, пошуку та копіткої праці – відкриває нові грані його таланту.
– Я б не хотів, щоб у читачів склалася думка, ніби я зосередився лише на краєзнавчих дослідженнях, – каже Василь Дмитрович. – 2017-го побачила світ моя нова монографія «Становлення і розвиток медичної фізики». Я також є співавтором посібника «Physical basis of medical equipment functioning».
– Наснаги вам та успіхів у подальших дослідженнях та нових книг – наукових, краєзнавчих, поетичних!
Лідія ХМІЛЯР