Недарма кажуть, що на Афон їдеш не тоді коли забажаєш, а тоді коли він покличе тебе. Як і минулого разу, так і тепер, питання поїздки на Афон виникло раптово й несподівано. Після отримання пропозиції приєднатися до паломницької групи в мене на оформлення, пов’язаних з цим формальностей, облаштування певних поточних справ і підготовки до подорожі, залишалося лише два дні. Одначе як і попереднього разу, так і тепер зі справами, вирішення яких у звичайному режимі потребувало до тижня часу, за цей короткий період дивним чином вдалося впоратися швидко.
І от на світанку бус з паломниками (п’ять священиків і четверо мирян) вирушив з Тернополя до Уранополіса (Місто Неба – грецькою) – містечка біля перешийка Афонського півострова. Слід сказати, що безвізовий режим і біометричні паспорти значно полегшили перетин кордонів. Кількагодинна затримка була лише на Берегівській митниці через перезміну службовців угорської сторони. А далі – Угорщина, Сербія, Македонія та Греція. Попереду – облаштовані автобани, а за вікнами – ошатні містечка й села. Загалом подорож тривала безперервно цілу добу, незважаючи на те, що ми квапилися, аби вчасно встигнути на паром. Адже сполучення між континентом і півостровом Афон здійснюється лише морським шляхом. До того ж, аби потрапити на паром, а потім відвідувати монастирі, попередньо потрібно отримати діамонітіріон (спеціальний письмовий дозвіл на відвідування Святої Гори Афон, обов’язковий для всіх гостей, іншими словами – віза). Отримати діамонітіріон може лише повнолітній чоловік християнського віросповідання. Для цього необхідно заздалегідь звернутися з проханням про відвідування Афона в бюро паломників міністерства Македонії та Фракії в Салоніках або в один з афонських монастирів й отримати позитивну відповідь. Сам документ видають в спеціальному офісі паломницької служби в Уранополісі, зазвичай вранці безпосередньо перед відплиттям на Афон. При отриманні необхідно пред’явити паспорт і тут же сплатити спеціальне мито.
І ось ми на паромі «Аксіон естін» («Достойно єсть» – грецькою). За бортом пропливають мальовничі краєвиди Афона: порослі буйною рослинністю гори, на схилах яких час від часу можна спостерігати окремі невеликі каліви (келії), де несуть свій духовний подвиг монахи-відлюдники. І раптом приємна несподіванка – зустрічаю зна-йомого мені подорожуючого монаха-старця Силуана (на честь Преподобного Силуана Афон-ського), з яким я познайомився попередньої подорожі п’ять з половиною років тому. Воістину – гора з горою не сходяться, а людина з людиною сходиться. Приємно спілкуємося, фотографуємося на пам’ять.
Залишаються позаду пристані монастирів Хіландар (за іменем засновника Георгіє Хеландаріоса (хеландіон – шаланда), Зограф (Живописець – грець.), Дохіар (Келарів – грець. (келар – монах, що відає припасами), Ксенофонт (заснований Святим Ксенофонтом), Святого Пантелеймона-цілителя. Причалюємо в головному порту – Дафні. Пересідаємо на рейсовий автобус (один з небагатьох афонських маршрутів) та їдемо до столиці Кареї (Карієс – «Горіхове древо» (грець.)). Порт і столиця – це голосно сказано. Насправді це у обох випадках кілька адміністративних будиночків і сувенірних крамниць.
У Кареї на нас чекає несподіванка. Через хворобу водія не можемо скористатися транспортом, на який розраховували першого дня подорожі. Але маючи певний попередній досвід, ми не дуже не здивовані, адже вже відомо, що тут діють особливі закони: на Афоні ламаються всі до того складені плани й доводиться перебудовуватися, як-то кажуть, на ходу. Одначе, дивним чином, при цьому кінцевий результат завжди буває кращим та ефективнішим, ніж попередньо запланований. Тому, не роздумуючи, закинувши на спини рюкзаки з пожитками, вирушаємо пішо. Долаємо відстані гірськими стежинами, які вимощені морським камінням ще багато років тому. Імена людей, які це робили, вже давно розтанули в плині століть.
Спочатку відвідуємо Андріївський скит, потім прямуємо до монастиря Кутлумуш (Кур-тур-муш – звільнений від ворогів – турецьк.; інша версія – ім’я араба, що прийняв християнство), а після цього – до Іверського (Грузинського – грець.) монастиря, де зупиняємося на нічліг. В афонських монастирях існують певні традиції щодо паломників. Зокрема, якщо прийти в монастир серед дня, після кількакілометрових переходів, то тут паломників почастують чаркою виноградної анісової ракії, шматочком рахат-лукума й склянкою холодної джерельної води, що досить ефективно відновлює сили, втамовує спрагу та підбадьорює перед подальшим переходом. Ближче до вечора, але не пізніше 20 години, в монастирях можна зупинитися на нічліг (інших варіантів немає).
Якщо є згода архонтарікі (монаха, відповідального за поселення й харчування паломників) на нічліг, то тоді, як правило, спочатку всі йдуть на вечірнє Богослужіння, після якого відбувається спільна трапеза. В монастирському меню – проста пісна їжа, хоча у сирну неділю (за часом це співпало з нашою подорожжю) додавалося або варене яйце, або шматок бринзи. По суті, на кожній трапезі вживалося сухе монастирське вино та фрукти. Після трапези до другої години ночі – відпочинок. О другій годині – початок ранішньої служби, яка триває до п’ятої, а якщо поєднується з Літургією, то до сьомої години ранку. Коли вся Європа спить – Афон молиться. Афонські служби за своїм характером відрізняються від тих, до яких ми звикли в Україні й не лише мовою. В храмах відсутнє електричне освітлення. Серед нічного мороку миготять невеличкі вогники кількох лампадок і свічок. Розрізняються лише силуети монахів. Протяжні грецькі піснеспіви створюють зачаровуючу атмосферу, яка позбавляє тебе всіх зайвих думок, турбот, переживань і навіює спокій. Вранці після короткого відпочинку – читання акафістів, молебнів і ранішня трапеза. Слід зауважити – нічліг і трапеза безкоштовні. За бажанням можна залишити якусь пожертву й записку на молитву за рідних і близьких.
Поснідавши, з Іверіона добираємося до монастиря Ксеропотам (Сухий потік – грець.).
Прикладаємося до чудотворних ікон, мощів святих, служимо відповідний акафіст (як, зрештою, й у кожному монастирі) й далі знову пішим ходом до Пантелеймонового монастиря. Тут звертає на себе незвична малолюдність обителі. До речі, якщо раніше російська мова на Афоні лунала скрізь і всюди, то тепер можна було зустріти лише поодиноких росіян. Після Пантелеймонового монастиря прямуємо до монастиря Ксенофонт, в якому зупиняємося на нічліг. Це той монастир, монах якого каліграфічно виписував Томос про автокефалію Православної церкви України.
Звертали на себе увагу доброзичливе ставлення монахів до українських паломників й особлива повага до священиків, як, зрештою, й у багатьох інших монастирях. Маючи запас часу, робимо марш-кидок до монастиря Дохіар і повертаємося назад, щоб відпочити перед нічним Богослужінням, яке цієї ночі здійснювалося архирейським чином і поєднувало ранішню службу з Літургією. Очолював службу грецький митрополит Сідірокастро – Макарій. Під час Літургії всі ми прийняли Святе Причастя.
Після служби, короткого відпочинку та трапези знову прямуємо на Дохіар, звідки паромом добираємося до монастиря Костамоніт (Костянтина Великого). Звідти шлях лежить до монастиря Ватопед (Кущ отрока – грець.). Відпочиваємо, бо цього дня (четвер) – лише вечірня служба (в ніч на п’ятницю Літургія перед Великим постом не служиться), трапеза і ранішня служба з 21.00 до 24.00. Після трапези підходимо під благословення до ігумена монастиря Єфрема – це той ігумен, який благословляв предстоятеля Православної церкви України митрополита Київського та всієї України Блаженнійшого Епіфанія.
Розпорядок життя монастиря цього дня дозволяє не кваплячись придбати у монастирській крамниці подарунки для рідних, близьких і знайомих. Ще одна цікава зустріч із жителем Тибета, який також прибув на Афон, щоб ознайомитися з його традиціями.
Нарешті в п’ятницю вранці до нас прибув обіцяний транспорт (виявився більш доречним для втомлених багатокілометровими пішими переходами гірськими стежками, ніж першого дня) й ми відвідуємо монастирі Каракал (Степова рись), Філофей (за іменем засновника – учня Афанасія Афонського Філофея), Святого Павла та Пантократор (Вседержитель – грець.). Фотографуємося біля підніжжя гори Афон. Сама гора, мов неусипний сторож, своєю засніженою вершиною підіймається над півостровом.
У Пантократорі залишаємося на ніч. Під час нічного Богослужіння ще раз причастилися Святих Таїн.
Вранці прокидаємося дещо схвильованими, бо потрібно повертатися додому, а ми на протилежному від Дафні березі півострова. Пішим ходом далеко як за відстанню, так і особливо за часом. Але знову нам несподівано поталанило. Вдалося телефоном домовитися про маршрутне таксі до Кареї з пересадкою на автобус до Дафні. І тут сталася ще одна приємна несподіванка: водій маршрутки – наш давній знайомий з попередньої подорожі румун П’єтро. Швидко домовляємося про прямий переїзд до Дафні, завдяки чому встигаємо на ранішній пароплав «Одігітрія» й значно економимо час на дорогу додому.
Втомлені, але задоволені й щасливі вирушаємо з Уранополіса додому. До нових зустрічей, Афоне!
Ілля ГЕРАСИМЮК,
завідувач кафедри анатомії людини, професор