Шістдесяте літо постукало до оселі Галини Данько. 10 серпня молодша медсестра нейрохірургічного відділення відсвяткувала свій ювілей. Завітали до неї на роботу. Галина Любомирівна одразу ж вразила своєю веселою вдачею. «У паспорті – 60, а ось у душі не більше 20», – жартує. Переконана, що добрий гумор дуже допомагає у житті.
– Галино Любомирівно, що для вас святкування дня народження?
– «Мої роки, моє багатство…», – колись співав Вахтанг Кікабідзе. Мені цілком імпонує таке твердження. Хоча кожен прожитий рік додає сивини на скронях, зморшок на обличчі, але й життєвої мудрості. Мій справжній скарб – друзі перевірені часом, діти та галасливі онуки. Ось, що справді має значення та важливе для мене. Цього року діти особливо здивували мене: подарували величезний букет з 59 троянд. Стільки квітів мені ніхто в житті не дарував! Такий жест від найдорожчих дуже приємний. Позитивні емоції – це те, що ніколи не забувається.
– Коли почали працювати в університетській лікарні?
– Ніколи не гадала, що колись потраплю на роботу до лікарні. В університетській лікарні працюю два роки, вже освоїлася. За фахом – бухгалтер, усе життя віддала цифрам і звітам. Але банк наш закрили й усі працівники залишилися на вулиці. Роботу бухгалтера в такому поважному віці важко знайти, так я опинилася на роботі в лікарні. Радію, що можу своєю працею допомагати людям. Дуже приємно, коли наші пацієнти виписуються з нашого відділення здоровими.
– Чи пригадуєте свій перший робочий день?
– Так, його важко забути. Мене тоді дуже вразив наш пацієнт – молодий хлопчина. В нього була важка травма голови. Спершу мені було аж лячно. Потім зрозуміла, що в нейрохірургії таких хворих – більшість. Згодом до таких недужих звикла.
– Як змінила ваше життя робота в лікарні?
– Так багато людської біди я, мабуть, ніколи не бачила. У нейрохірургічному відділенні чи не найважчі хворі. Понівечені тіла після ДТП і нещасних випадків, мені важко бачити. Співчуваю кожному хворому й намагаюся хоч якось полегшити їхні страждання. Розумію, що медперсонал не всесильний і Бог відводить кожній людині свою чашу страждань. Але бачачи це, мимоволі починаєш цінувати кожну мить свого життя. Моє теперішнє кредо: «Насолоджуватися кожним днем, бо завтра все може змінитися». Доля ж такі повороти інколи влаштовує. Головне – вміти піднятися та йти далі.
– Що найбільше цінуєте в людях?
– Щирість, доброту та відкритість. Не терплю брехні й фальші.
– Звідки черпаєте життєві сили? Що покращує вам настрій та додає снаги?
– Люблю в інтернеті посидіти (сміється – авт.), дивлюся цікаві фільми. Інколи сідаю за вишиття. До Ябулчного Спаса якраз рушничок з бісеру вишила. Це перша моя робота, виконана в такій техніці. Зазвичай вишиваю нитками, а тут захотілося спробувати іншу техніку. Бісерна вишивка дещо інша, зображення виходить з 3D ефектом. Гадаю, що це не остання моя робота.
– Який ваш життєвий принцип?
– Дарувати людям добро й воно встократ повернеться.
Колектив нейрохірургічного відділення щиро вітає ювілярку такими поетичними рядками:
Зупинить час ніщо не в змозі
І шумить ліс, і цвіте сад,
На сонячнім вашім порозі
З’явилось цілих 60.
Ваш ювілей – важлива дата,
Про це зараз пам’ятать не слід,
А ліпше щиро побажати
Щастя, здоров’я і довгих літ.
Щоб життя завжди було у мирі,
В колі близької сім’ї,
Нехай пісні чудові й щирі
Вам в гаю прошепочуть солов’ї.
60 – є зовсім небагато,
Дуже щаслива і гарна пора,
Бажаємо вам у родинне свято
Довгих років радості і добра,
Нехай над вами буде блакитне небо,
Не залишать сили на путі
І живіть стільки, буде скільки треба,
Гордо ступайте у житті.
Нехай вам сонечко світить, а серце співає,
Нехай печаль дороги до серця не знає,
Нехай щастя буде у вашому домі
І радість нехай з вами буде завжди.
Здоров’я міцного і справедливої долі
Нехай Господь Бог дає на довгі роки!
Мар’яна СУСІДКО,
Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)