Мабуть, кожному в житті доводилося зустрічатися з інфекціями, для лікування яких було вкрай важко підібрати ефективний антибіотик. Наростаюча антибіотикорезистентність до мікроорганізмів, не оминула й наших хворих. Як вирішують це питання в університетській лікарні та про роботу бактеріологічної лабораторії цікавилася в лікарок-бактеріологинь – Катерини Сроги й Наталії Красій.
– Наскільки важливою наразі є проблема стійкості до мікроорганізмів та як у цьому вимірі працює наша бактеріологічна лабораторія?
Наталія Красій: «Проблема антибіотикорезистентності, здається, вже вийшла за рамки суто медичної й має важливе соціально-економічне значення. Адже антибіотики потрапляють в організм людини не лише з аптеки, а й з навколишнього середовища – з продуктами харчування, водою, повітрям, яке насичується такими «ліками» через надмірне їх використання в сільському господарстві.
Пригадую, часи, коли лише працевлаштувалася. Бактеріологічний напрямок у лабораторній діагностиці був чи не найменш затребуваним і найбільш непопулярним. Виконували санітарно-гігієнічні та дослідження біологічних матеріалів пацієнтів лікарні згідно з чинними міністерськими наказами. Але часи змінювалися, а з ними з’явилися й нові виклики медицині. Зокрема, це й справді, глобальна проблема сучасної охорони здоров’я – наростаюча антибіотикорезистентність до мікроорганізмів, яка не оминула й наших хворих. За кордоном про цю проблему значно раніше забили тривогу, в нас вона ще довго визрівала, доки не досягла найкритичнішої точки кипіння. Лікарі, особливо хірургічних спеціальностей, відчули всю критичність ситуації, коли хворий починає буквально танути на очах від банальної інфекції, якщо не призначити йому «правильний» антибіотик. Минуло кілька років, аби з’явилося розуміння, що без результатів бактеріологічного дослідження не можна розпочинати антибіотикотерапію. Нині вже стала звичною ситуація, коли лікарі приносять матеріал на дослідження та з нетерпінням чекають результатів антибіотикограми. Не віриться, що 10-12 років було цілком по-іншому. Я забила на сполох ще в ті часи, коли за результатами досліджень побачила, як наростає антибіотикорезистетність. Порушувала ці питання на «п’ятихвилинках», почала писати статті, тези. Звернулася до літературних джерел і з’ясувала, що ця ситуація притаманна й іншим лікувальним закладам. Так пройнялася цією проблемою, що вирішила навіть розпочати роботу над кандидатською дисертацією. Доки писала, проблема антибіотикорезистентності уже набула глобальнішого масштабу й обговорювалася в широких медичних колах – на конференціях, лікарських зібраннях. Процес набував обертів, хоча, коли я захищала дисертацію, то вона набула деякого резонансу, по-перше, тому, що практикуючих бактеріологів на спецраді не так часто зустрінеш. По-друге, під час захисту члени комісії дещо були здивовані тим, що не зрозуміли, в чому ж питання наукової новизни, бо в мене була суто практична тема. Хоча багатьом ученим мужам, як з’ясувалося згодом, було цікаво почути думку лікаря-практика».
– Які чинники найважливіші нині для ефективної діяльності бактеріологічного підрозділу?
Катерина Срога: «Найперше – згуртований колектив висококласних фахівців, які добре знають свою справу. В нас невеличкий колектив: два лікарі, два середніх спеціалісти, одна молодша медсестра. Але працюємо однією командою, можливо, в цьому є й моя заслуга, бо люблю наголошувати, що ми, як годинниковий механізм, де всі гвинтики на своєму місці, тому незамінних людей у нас немає. І це дуже зручно, бо ж трапляються іноді випадки, коли певне дослідження виконує лише один фахівець і в нестандартній ситуації його немає ким замінити. В нас кожний спеціаліст володіє всіма методиками. Ми як одна сім’я. Отож кадрова проблема у нас не на часі, та й в інших закладах, на мій погляд, також це питання не постає, справа – в технологічній насиченості. У цьому вимірі в нашій лікарні вже дещо зроблено – ми чи не єдині серед усіх медзакладів області й, здається, й Західної України, хто має гемокультиватор. Це автоматизований прилад для визначення стерильності крові. Які його функції, сподіваюся, лікарі знають, але хочу зауважити, що він значно скорочує процес дослідження крові, зокрема, виключає потрапляння сторонньої мікрофлори в поживне середовище, в якому культивується кров, що дуже важливо. Завдяки цьому апарату ми значно скоротили дослідження крові на стерильність. Якщо раніше я це дослідження проводила вісім діб, то тепер позитивний результат отримую на першу, другу чи третю добу, а негативний – на четверту. Особливо це важливо для пацієнтів, які перебувають у реанімаційних відділеннях, коли відлік іде інколи на години.
У нашій бактеріологічній лабораторії запровадили ще одне ноу-гау, це мікробіологічний моніторинг. Як мені відомо, його майже не практикують в інших закладах Західної України, крім Івано-Франківська. Цей проєкт зініціювала Всесвітня організація охорони здоров’я, отож МОЗ України видало наказ №236, який регламентує проведення мікробіологічного контролю. Щоправда, в лабораторіях медичних закладів його не квапляться впроваджувати, бо це вимагає чималих фінансових ресурсів, технічного забезпечення, певних знань та й, зрештою, власного бажання. Приміром, аби запустити у себе цю комп’ютерну програму, я їздила запозичувати досвід у київських колег. Для лікаря-лаборанта ця система моніторування дуже важлива, бо дає змогу розширити межі професійної компетенції, зокрема, бактеріологічного прогнозування, що надважливо в боротьбі з внутрішньолікарняними інфекціями. Ясна річ, що в європейських чи американських лабораторіях цей моніторинг є рутинною процедурою.
Щодо перспектив, то всі мрії наш колектив пов’язує з бактеріологічним аналізатором. Сподіваюся, що все-таки отримаємо його наступного року. Цей апарат значно пришвидшує процес верифікації мікроорганізмів, він видає й точніші результати щодо антибіотикочутливості, відтак зможемо значно розширити діапазон призначення антибіотиків. До слова, сучасні баканалізатори дозволяють визначити чутливість до 20 антибіотиків, тоді, як наразі – до 10-12 препаратів. Технічне забезпечення для баклабораторії дуже дороговартісне й зрозуміло, що пацієнти не в змозі оплати ці види досліджень, тому всі сподівання покладаємо на допомогу місцевих органів самоврядування, держави. Оскільки наша лікарня є закладом третього рівня, високоспеціалізованої меддопомоги, в нас дуже багато важких хворих зі складними патологіями, трапляються післяопераційні ускладнення, то він просто життєво необхідний».
– За кордоном лабораторна справа – у рейтингу найбільш необхідних. Які часи переживає цей напрямок на Тернопільщині, зокрема, в університетській лікарні, де ви працюєте?
Наталія Красій: «У нинішні часи лабораторна справа вже цілком не та, що раніше, – більше ґаджетів, усе автоматизовано й поставлено на міжнародні професійні стандарти. Але коли людина ще навчається у виші, то це їй не відомо, бо сама дисципліна «Лабораторна справа» не працює на повний ресурс, студенти вивчають все, що стосується людського організму, а лабораторні методики вже, так би мовити, прилаштовані до інших предметів. Наразі в лабораторії закладів охорони здоров‘я приходять новоспечені фахівці з біологічних факультетів університетів, де цей предмет подається значно глибше, хоча, на мою думку, мало б бути навпаки. Отож, вважаю, що в медичному виші потрібно виокремити напрямок «Лабораторна справа», щоб людина вже з перших курсів студентської лави цілеспрямовано йшла до цієї професії, а не приходила через те, що для неї не знайшлося місця кардіолога чи терапевта.
Останніми роками і керівництво лікарні, і ми стараємося, щоб європейські віяння з’являлися у діяльності лабораторної служби. Лабораторна діагностика чи не в головних пріоритетах – нам відвели цілий поверх у новозбудованому приміщенні. Всі кабінети лабораторного підрозділу облаштовані за сучасним дизайном і начинені новітньою апаратурою. Тішить, що галузеве міністерство також лабораторну діагностику не залишає без уваги – всі державні лабораторії повідомлені, що до 2026 року мають пройти акредитацію згідно з міжнародним стандартом ISO. Хоча в нашій лікарні, не чекаючи наказів згори, вже активно готують біохімічну лабораторію до акредитації за стандартами ISO».
Лариса ЛУКАЩУК,
Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)