Наталія Бойчук – процедурна медсестра нейрохірургічного відділення. 13 вересня сім років тому вона прийшла на роботу до університетської лікарні. Каже, що їй безмежно пощастило працювати тут. Найголовніше для неї – хороший колектив і можливість постійно розвиватися та вдосконалювати свої навички.
– Хотіла бути вчителем, але батьки наполягли обрати саме медичний фах, мовляв, це престижно й благородно, – розповідає Наталія. – Тепер їм за це безмежно вдячна, бо медицина те, чим би хотіла займатися все життя. Коли попрацювала у лікарні, то знаю це вже напевне.
Наталія Бойчук народилася у Літятині Бережанського району. Її село має доволі цікаву історію. Назва села походить від словосполучення «літній тин», назви козацької фортеці. За часів Австро-Угорської імперії село мало статус містечка. Тут діяли також такі відомі українські товариства, як «Просвіта» та «Сільський господар».
– Додому я приїжджаю, щоб відвідати батьків і відпочити душею, – каже Наталія. – А от жити й працювати завжди хотіла у місті.
Медичну освіту Наталія отримувала в Галицькому медичному коледжі в Підгайцях.
– І навіть не уявляла, що колись працюватиму в нейрохірургічному відділенні, – мовить медсестра. – Коли прийшла влаштовуватися на роботу, головна медсестра запропонувала вільну вакансію в цьому відділенні. В перші дні, пригадую, було дуже багато пацієнтів. У нас лежать чи не найважчі хворі з пухлинами мозку, травмами та переломами хребта, спинного мозку. Особливо важко мені, коли недужі запитують, коли їм стане краще, стараюся підбадьорити й вселити надію. Найбільше запам’ятовуються пацієнти з важкими травмами, які лежать у нас тривалий час.
У Наталії Бойчук існує золоте правило: «Роботу залишати на роботі, а домашні клопоти – вдома». Так, на її думку, легше, бо пацієнти хочуть бачити усміхнений медперсонал, який уміє підбадьорити, пожартувати. А от удома робочі проблеми аж ніяк не потрібні. Навіщо засмучувати рідних?
– Щоб не вигоріти на роботі, стараюся в кожній навіть найгіршій ситуації шукати позитивне, – зізнається медпрацівниця. – Все в житті трапляється невипадково й навіть, здавалося б, у найважчому випадку. Одначе не всім вдається це побачити. Охоплені болем хворі часто впадають у відчай. Це й не дивно, бо сильних духом, затятих оптимістів мало. Позитив ж і почуття гумору рятує.
– Що для вас робота?
– Це другий дім.
– Коли востаннє хвилювалися?
– Не пригадую, давно, мабуть.
– Чим пишаєтеся?
– Тим, що я медсестра.
– Ніколи не шкодуєте…
– … про свій вибір професії.
– Найкращий порада, яку ви отримували?
– Не бійся ризикувати.
– У чому полягає головний секрет щастя?
– Секрету немає, просто потрібно цінувати кожну мить і дякувати Богу за кожен прожитий день.
– Який найкращий для вас напій – кава чи чай?
– Чай.
– Найкращий відпочинок для вас?
– На морі.
– Якщо б виграли мільйон гривень, якби ним розпорядилися?
– Віддала б на церкву й у будинки для хворих дітей та сиріт.
Мар’яна СУСІДКО,
Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)