У затишній залі університетської бібліотеки відбулася зустріч з науковцем, громадським діячем і поетом Анатолієм Вихрущем. Він – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри української мови ТНМУ ім. І.Я. Горбачевського, під його керівництвом було захищено шість докторських і 40 кандидатських дисертацій. Створив наукову школу з питань історії педагогіки. Автор поетичних збірок «Розмова з батьком», «Квіти для мами», «Медитація», «Вибране для вибраних».
Година спілкування збігла, як одна мить: цікаві замальовки з власного життя Анатолій Володимирович щедро приправляв добірними жартами й, звісно, власною поезією. Присутні не лише збагатилися духовно та отримали естетичне задоволення, а й кілька цінних порад з власного досвіду Анатолія Вихруща.
– Ніколи не поспішайте із самооцінкою та оцінкою підростаючого покоління – як власних дітей, так і учнів. Адже є діти зіркові, таланти яких уже яскраво помітні з дошкільного віку. Я до того племені не належав, – з усмішкою зізнається Анатолій Володимирович. – А є люди, які довго розганяються. І вже значно пізніше оточення з подивом дивиться, що виросло з цієї дитини. Мені «розвиднілося» на другому курсі загальнотехнічного факультету, звідки виходили вчителі трудового навчання та фізики. Якби хтось колись сказав, що ця людина прийде на кафедру української мови, то довго сміялися б мої педагоги й я разом з ними. І за це я дуже вдячний своїм батькам. Вони ніколи не впливали на мене больовим методом, а дуже м’яко. Це звучало приблизно так: «Може, б ти спробував вступити до аспірантури? Може, б ти спробував піти в докторантуру?» Їхня допомога завжди була толерантна, виважена, прихована. Досягалося ж усе працею.
Анатолій Вихрущ також привідкрив завісу таїнства – як же пишеться справжній вірш.
– Філософ Епікур сказав: «Справжні знання починаються тоді, коли ти навчишся користуватися кидком думки». Мені не дає спокою оцей «кидок думки». Це якась загадка. Жоден поет, жоден автор серйозної наукової праці вам не скаже, чому він саме це пише. Наведу власний приклад. Як був написаний гімн медичного університету? Вечір, Гаї-Шевченківські, я спокійно ходжу собі по хаті. Телефонний дзвінок – Михайло Михайлович Корда, з яким ми були просто знайомі: я знав, що є він, він знав, що є я. Каже: «У мене до вас несподіване прохання: треба написати гімн медичного університету». При всій повазі до ректора, найперша моя реакція – я почав сміятися. Адже тоді майже нічого не знав про цей виш, які можуть бути вірші? Та все ж запитав: «Скільки маю часу?». «Приблизно два місяці, може, вам вдасться щось запропонувати». Я закінчив розмову, ходив по хаті й далі сміявся. А тоді починається магічне дійство – звідкись приходить один рядок. Цей рядок звучав так: «Багате Тернопілля на освіту». А я вже знав: коли приходить такий рядок – це подарунок вам, треба швидко його записати. Перестав сміятися, і за півтори години був готовий гімн медичного університету, який розпочинався так:
Багате Тернопілля на освіту,
Батьки дарують дітям добрий злет.
Ми вибираєм розумом і серцем
Найкращий в світі університет.
Отож, якщо вам приходить такий рядок – ловіть його та працюйте. Власне, так пишеться і вірш, і наукова робота. Але ту хвилину треба заслужити: якщо ти нічого не читав і не думав – то звідки та ідея прийде?
Справжній вірш вкорочує життя,
А взамін дарує відчуття
Вічності, простору і краси.
Творчості ні в кого не проси.
А коли просив – то не гріши,
Свою долю тихо допиши
І подякуй всім за диво з див:
Ти віршами з Богом говорив.
Поет вважає, що творчість – це подарунок людині від Бога. Причому це не стосується лише поезії: можна дуже творчо слухати вірші інших людей, творчо вирощувати квіти, готувати їсти та інше. Люди по-різному говорять з Богом: кожен своїми талантами.
Торкнувся Анатолій Володимирович і болючої заробітчанської теми. Він сам часто бував у Польщі, адже читав лекційні курси у польських вишах (Жешув, Люблін, Ярослав).
– Мене якось вразила картина у Перемишлі, куди зі Львова приїжджає поїзд і з нього висипаються сотні молодих людей із сумками. Лавина українців біжить до перону, а поліція так скептично на це спостерігає. Тому й написався вірш «Братам-заробітчанам». Справжній вірш має дві речі: або по емоціях так черкне, що мусиш то написати, або якась думка не дає тобі спокою. Якщо немає емоцій та думки – краще не писати того, бо як просто заримуєш – то вже не вірш, а пародія, краще цього не робити.
Прекрасний світ за вікнами вагона,
Європа сита мерехтить вогнями.
Мені присниться знову косовиця,
Батьківський сад, благословення мами.
І українці із родин намолених
Мільйонним строєм дружніми рядами
Ітимуть світом, мозолями вковані,
Поєднані з одвічними рабами.
І очі жінки, що чекати вміє,
Легіт дітей і внуків рученята…
Мені присниться знову Україна,
Розпродана, наче банкрота, хата.
А коли вийду на межу можливого,
Душу порве майже смертельна втома,
Я повернуся в рідну Августівку,
Бо тільки тут я не в гостях, а вдома.
Анатолій Вихрущ поділився ще однією корисною думкою, яку відшукав у американського письменника та мислителя Карлоса Кастанеди.
– У Кастанеди є одна суперідея – місце твоєї сили. Візьміть у своє життя цей вислів. Це дуже круто! Я постійно ним користуюся. Місце твоєї сили – це місце, де вам було найкраще впродовж вашого життя. І коли тобі важко, коли тобі щось допікає – перенесися думками туди на мить й повернешся очищеним та оновленим. Який би я не був втомлений, якщо на одну хвилину «перескочив» у рідну Августівку Козівського району – знову готовий до нових викликів життя, – зізнається він.
На завершення зустрічі Анатолій Вихрущ запропонував усім студентам, які пробують себе в поезії, приносити свої тексти на кафедру української мови.
– Наша кафедра планує укласти студентську поетичну збірку. Зголошуйтеся сміливіше! Ми все поправимо, підкажемо, допоможемо. А разом з бібліотекою в нас народилася ще одна чудова ідея – започаткувати медично-поетичні вечори. У нашому університеті дуже багато талановитих людей, яких запрошуватимемо на ці заходи. Тож до нових цікавих зустрічей!
Анна СТАХУРСЬКА