Ситуація з коронавірусною інфекцією, на жаль, залишається складною й передбачити масштаби подальшого її поширення важко. Вона вже вийшла за межі Китаю й потрапила, зокрема, в Європу. Перший випадок зараження зареєстрували вже в Україні. Отже, не маємо розслаблятися, а вживати заходів, аби не допустити подальшого розповсюдження коронавірусної інфекції на нашій території. Як вберегтися від можливої загрози, чим запастися? Ці та інші запитання поставили академікові Національної академії медичних наук України, президентові Всеукраїнської асоціації інфекціоністів, завідувачу кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського, професору Михайлові АНДРЕЙЧИНУ.
– Михайле Антоновичу, вже понад 20 років Ви очолюєте Всеукраїнську асоціацію інфекціоністів. Цікаво знати, яка епідемічна ситуація останніми роками складається щодо інфекційних хвороб у нашій країні?
– Останніми роками відчуваємо дедалі частіші епідемічні спалахи різних інфекційних недуг. Найбільше це стосується кору, гострих респіраторних і кишкових інфекцій. Темп приросту ВІЛ-інфекції не знижується. Щорічні перебої з постачанням населенню сучасних вакцин призводили до зриву впровадження Національного календаря щеплень і загрози повернення епідемій кору, краснухи, кашлюку, дифтерії та інших небезпечних інфекцій. Триває хронічна епідемія вірусних гепатитів. Дуже розповсюдилися гельмінтози. Непокоять часті випадки ботулізму та правця й нестача специфічних лікувальних сироваток, що зумовлює збільшення летальності. Гадаю, що на погіршення епідемічного стану в країні істотно впливають, крім проведення неповної планової імунопрофілактики, криза системи охорони здоров’я, ліквідація санітарно-епідеміологічних станцій та поки що мала ефективність нових державних структур, на які покладено їх завдання, інфляція й зубожіння українців, інтенсифікація міграційних процесів, екологічні проблеми, шестирічна війна на Сході. Загальновідомо, що інфекції «люблять» бідних і супроводжують війни. Серед цих причин і вкрай недостатнє фінансування державної медицини, зокрема, для боротьби з інфекційними хворобами та наукової сфери, слабка матеріальна база більшості інфекційних стаціонарів і низька боксованість палат, нестача лікарів-інфекціоністів, хиби у виявленні та реєстрації інфекційних і паразитарних хвороб тощо.
– Зараз світ сколихнула нова інфекція – коронавірусна. Як їй можна протидіяти?
– Коли стало відомо про поширення цієї вірусної інфекції, я спілкувався, зокрема, з головними лікарями обласних інфекційних лікарень, обговорювали нашу спроможність протидіяти цій інфекції. Загалом наразі в мене складається невтішне уявлення. Досі немає вітчизняних тест-систем, у світі відсутні етіотропні засоби. Бажає кращого матеріальна база інфекційних стаціонарів.
– Чи мають українські інфекціоністи необхідні умови для лікування таких хворих?
– Нині гостро стоїть питання про ізоляцію хворих з підозрою на коронавірусну інфекцію. Така підозра з’являється на основі виявленої клінічної симптоматики, а також епідеміологічних даних – чи недужий не приїхав з місцевості, де вже є спалах коронавірусної інфекції, з ким спілкувався. Асоціація спрямовує інфекціоністів, щоб вони детально ознайомилися, поглиблено дослідили все, що відомо нині про коронавірусну інфекцію, як її діагностувати, які заходи безпеки треба здійснювати, а також яку допомогу та в якому обсязі й де надавати. А от коли йдеться вже про бокси, в яких мають перебувати пацієнти з підозрою на коронавірусну інфекцію або вже наявною, то ситуація набагато складніша. Досі, по суті, в жодній області, за винятком хіба столиці, не маємо герметичних боксів з від’ємним тиском. До того ж вони мали б бути обладнані відповідною апаратурою для надання невідкладної допомоги. Хоча протягом багатьох років президія Всеукраїнської асоціації інфекціоністів зверталася і до місцевої влади, і до Міністерства охорони здоров’я України, що такі бокси повинні бути в кожному обласному центрі.
– А мельцерівські бокси, вони ж, кажуть, створені?
– Ті мельцерівські бокси, які маємо, не можуть гарантувати цілковиту безпеку роботи персоналу. Та й може бути витік вірусу за межі боксу, бо немає відповідних фільтрів, через які пропускалося б повітря, як і відповідної ізольованої вентиляції тощо. Турбує також, що вкрай мало засобів індивідуального захисту для медичного персоналу. В багатьох відділеннях обласного центру в палатах інтенсивної терапії або боксах, які відведені на випадок завезення пацієнта з коронавірусом чи з підозрою на цю інфекцію, немає апаратів штучного дихання.
– Коронавірус в українців, знаємо, викликав не лише паніку, а й протести.
– Це все від непоінформованості. Зараз українці володіють щодо цього більшою інформацією, розуміють загалом, що коронавірусна інфекція не така вже й страшна, як дехто вважав. Адже на початках багато хто твердив, що людина, яка захворіла на коронавірусну інфекцію, приречена. Але відсоток летальних випадків навіть у Китаї склав 2,3. Вісімдесят відсотків тих, які захворіли, переносять легку форму інфекції. Щоправда, 15 відсотків можуть мати тяжку форму, а ще п’ять відсотків – украй тяжку, яка потребує штучної вентиляції легень, оксигенації крові й таке інше. Відають наші співвітчизники вже й про те, що недужим і тим, хто спілкується з ними, слід одягати маски. Під час кашлю та чхання прикривати рот і ніс серветкою або згином ліктя. Хоч це й не стовідсотковий захист від імовірного зараження, але все-таки – один з бар’єрів на шляху поширення вірусу від хворого в дихальні шляхи здорової людини. Знають, що треба бути й спостережливим, якщо видно, що поруч є людина з явними ознаками гострої респіраторної інфекції – нежитем, кашлем, чханням. Від такої особи треба тримати відстань у два метри й не підходити ближче. Слід уникати перебування в натовпі, масових заходів. І звісно ж, дбати про гігієну, часто мити руки.
– Як готуватися до можливої загрози коронавірусної інфекції?
– Часу було достатньо, сподіваюся, його ще трохи маємо. Потрібно збільшити запаси масок, індивідуальних костюмів та інших засобів захисту. Дообладнати бокси відповідною апаратурою, також надалі тренувати медперсонал, як одягати ці засоби, який має бути маршрут пацієнта тощо. Панікувати немає підстав, але треба бути напоготові зустріти гірше. Так сталося, що наразі в Україні не вистачає засобів індивідуального захисту. Бізнес прагне прибутків. Запаси, які були, частково пішли за кордон, де можна було підзаробити. Уряд уже вжив заходів і заборонив вивіз таких засобів за межі країни. Але треба, щоб наші виробничі підприємства збільшили випуск засобів індивідуального захисту. Препаратів, специфічного лікування коронавірусної інфекції ще, на жаль, немає.
– Куди, на Ваш погляд, мали б усе-таки доправляти хворого з коронавірусною інфекцією?
– Якщо людина захворіла в іншій країні, то, на мій погляд, там їй повинні надати меддопомогу, опісля ж витримати терміни карантину. Якщо ж до нас приїхали такі люди з підозрою на цю інфекцію, то, безперечно, маємо їх прийняти. Вже в областях виділили чи визначили конкретні заклади, де мають перебувати такі недужі та контактні особи.
– Останніми роками ліквідували санітарно-епідеміологічну службу, дехто навіть стверджував, що не потрібні й інфекціоністи.
– Зараз наближається другий етап утілення медичної реформи. Гадаю, здійснювати її в пе-ріод такої епідемічної небезпеки недоцільно. Нині всі зусилля треба спрямувати на те, щоб не завезли коронавірусну інфекцію в Україну та щоб не поширювалася на наших теренах. Реформа призводить до скорочення медичних штатів, закриття низки лікарень, у тому числі й інфекційних відділень.
І справді, деякі державні мужі навіть заявляли, що інфекціоністи не потрібні. Це не добре. Адже чим краща матеріальна база інфекційних відділень, лікарень, тим кращий біологічний захист держави. Тож цей захист треба зміцнювати, а не послаблювати. В нас і без того мало лікарів-інфекціоністів. Ще менше зараз епідеміологів, бо ж ліквідували санітарно-епідеміологічну службу. Впевнений, якщо б вона функціонувала, то деяких помилок, що вилазять нині проблемами, вдалося б уникнути.
Аби стати інфекціоністом, треба після шестирічного навчання в медичному університеті три роки навчатися в інтернатурі, а потім ще два – в резидентурі. Такий тривалий час вчитися люди, які не мають коштів, не захочуть. І буде дефіцит кадрів. Узагалі в нас кількість лікарів нині значно менша, ніж колись. Нічого не робимо, аби молодих лікарів затримати на рідній землі, щоб створити їм належні умови праці й гідну зарплатню виділити. Я знаю настрої теперішніх молодих медиків: більшість хоче виїхати за кордон у пошуках праці. Стільки років їх навчали, а виходить, що дбатимуть вони про здоров’я та безпеку інших держав. З якими ж кадрами залишимося? Щодо цього серйозних рішень наша держава не ухвалює. Якщо й надалі йтимемо в цій справі шляхом, що зараз, то перспектива вимальовується сумна й, по суті, інфекційним хворим не буде достатньої можливості надавати висококваліфіковану медичну допомогу. Мене це непокоїть.
– З 1 квітня мали б не залучати до лікувального процесу викладачів клінічних кафедр медичних вишів.
– Так, в Україні склалася дивна ситуація. Функціонує 15 державних медичних вишів, а ще – відповідні факультети в деяких гуманітарних і технічних університетах, проте викладачі їх клінічних кафедр з 1 квітня не матимуть доступу до хворих. Уже в багатьох лікувальних закладах генеральні директори (головні лікарі) не дозволяють цим клініцистам працювати з пацієнтами. А де, як не на кафедрах, сконцентровані найбільш досвідчені кадри! Навпаки, таких фахівців треба максимально залучати до лікувального процесу. Як, зрештою, вести заняття з клінічних дисциплін зі студентами, якщо немає доступу до недужих?! Навіщо клініцистів так дратувати, розхолоджувати, ставити в лави другорядних? Адже вони готують лікарські кадри, надають висококваліфіковану допомогу хворим, до того ж – найбільш важкохворим.
– Нині триває активна інформаційна кампанія щодо поширення коронавірусу, але чи водночас не залишаємо поза увагою інші інфекційні захворювання?
– Так, забувають про інші інфекційні хвороби. Тим часом не вистачає вакцин, сироваток, є чимало в цій сфері проблем. Українці мало щепляться проти грипу, кору, дифтерії, інших захворювань.
За останні 30-40 років у світі зареєстровано майже пів сотні нових інфекційних хвороб. Як вони себе найближчим часом поведуть при змінах, скажімо, кліматичних, інших, не знаємо. Треба бути готовими до нових, складніших, важчих випробувань.
Микола ШОТ
(«Урядовий кур’єр» 5 березня 2020 року)