Правовий режим ембріона людини

Рубрику веде Наталя КАЛИНЮК,

доцентка кафедри педагогіки вищої школи та суспільних дисциплін Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, кандидатка юридичних наук, адвокатка, членкиня Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики Національної асоціації адвокатури України

Ембріон людини – зародок людини на стадії розвитку до восьми тижнів (Закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини» від 14.12.2004 р. № 2231-IV). Правовий режим ембріона людини бере свій початок з питання виникнення права на життя.

Міжнародні та регіональні стандарти:

• Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя (ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р.);
• Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності (Ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, 1966 р.; ст. 6 Загальної декларації прав людини, 1948 р.);
• Інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства або науки (ст. 2 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину (Конвенція Ов’єдо, 1997 р.)
• Право на життя захищається законом, в цілому – з моменту зачаття (Американська конвенція про права людини, 1969 р.).

Національна доктрина:

Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя (ст. 27 Конституції України, 1996 р.). Однак Основний Закон не вказує, з якого саме моменту виникає право на життя. Слід виділити три основні концепції: 1) ембріональна (право на життя виникає з моменту зачаття); 2) натусіальна (право на життя виникає з моменту народження); 3) концепція внутрішньоутробного розвитку (право на життя виникає з моменту формування нервової системи). Україна притримується натусіальної концепції виникнення права на життя.

В Україні правовий статус людини не охоплює і статус ембріона. У міжнародному й національному праві відсутній єдиний підхід до розуміння правового режиму ембріона. Охорона права та захист ембріона опосередковано здійснюється ч. 3 ст. 24, ч. 3 ст. 51 Конституції України, ст.ст. 49, 84, 110,122, 123, 155 Сімейного кодексу України (2002 р.), де закріплено принцип охорони дитинства та невід’ємного права на життя.

Інтереси вагітної жінки, в тому числі й її право на материнство, превалюють над інтересами ненародженої дитини. Національне законодавство закріплює право вагітної жінки на штучне переривання вагітності строком не більше 12 тижнів (ст. 50 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (1992 р.), ч. 6 ст. 281 Цивільного кодексу України (1994 р.)).

Ембріон, що визначається зародком людини на стадії розвитку до восьми тижнів, не є суб’єктом права. До того ж плодом визначається внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи з повного 12-го тижня вагітності (з 84 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) до вигнання/вилучення з організму матері (Про затвердження Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, Порядку реєстрації живонароджених і мертвонароджених, Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 179 від 29.03.2006 р.).

У контексті репродуктивних прав жінки у правовідносинах з приводу штучного переривання вагітності законодавством позбавлено ембріона будь-якої правосуб’єктності. Суб’єктом права визнається лише вагітна жінка, яка зачала дитину та є її матір’ю (до 12 тижнів вагітності).

Правовий режим ембріона людини частково визначено й законодавством, що регулює порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій. Адже допускається імплантація ембріонів як допоміжної репродуктивної технології в межах лікувальних програм. Ці програми включають: донацію гамет і ембріонів, кріоконсервування гамет і ембріонів. Однією з методик лікування визначено процеси запліднення та розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюється в умовах in vitro (у лабораторному посуді спеціального призначення поза живим організмом). Відповідно до п. 11.1. Порядку ембріони визначено як «біологічний матеріал пацієнта/пацієнтів». Право розпоряджатися долею ембріона (стосовно можливих процедур і маніпуляцій щодо запліднення і культивування in vitro, ембріотрансферу (у порожнину матки генетичної або сурогатної матері), кріоконсервації та зберігання, передання для програм репродуктивних технологій іншим особам, редукції) має жінка (пацієнтка) – донор гамет. Таким чином, правовий режим ембріонів людини, створених in vitro, що знаходяться поза живим організмом, вказує на їх повну залежність від згоди замовників репродуктивної програми, яке може бути відкликане до моменту перенесення ембріонів у живий організм.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо питання виникнення права на життя вказує на те, що чіткого підтвердження того, що ненароджена дитина має право на життя немає, однак має право на певну повагу, яка б забороняла вважати її власністю. У справі «Парілло проти Італії» (2015 р.) висловлено правову позицію про те, що ембріони не можуть бути прирівняні до права власності в його розмінні.

Право плода на життя: «за» і «проти»

Право на життя є значущим елементом комплексу основних прав і свобод людини як відповідно до міжнародних, так і національних нормативно-правових актів. Право на життя – невід’ємне право кожної людини, що охороняється законом.

До міжнародних стандартів з прав людини у сфері охорони здоров’я, що закріплюють право людини на життя належать:

• Загальна декларація прав людини (стаття 3);
• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (стаття 6.1);
• Конвенція про права дитини (стаття 6.1).

До регіональних стандартів з прав людини у сфері охорони здоров’я, що закріплюють право людини на життя, віднесено:

• Африканська хартія прав людини і народів та відповідні протоколи (стаття 4);
• Європейська конвенція з прав людини і основоположних свобод (стаття 2.1);
• Американська декларація прав і обов’язків людини (стаття І);
• Американська конвенція з прав людини (стаття 5.1).

Національне законодавство, що закріплює право особи на життя, є:

• Конституція України (ст.ст. 3,21,27,64);
• Цивільний кодекс України (ст. 281);
• Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (ст.ст. 50,52) і ін.

Україна є прихильником позиції про те, що право на життя в людини виникає з моменту народження. Проте інші держави закріплюють право на життя ще ненародженої дитини шляхом уточнення правового припису з вказівкою, що право особи на життя виникає з моменту зачаття або ж внутріутробного розвитку.

Репродуктивні права тісно пов’язані з найважливішим основним особистим правом людини – правом на життя. Взаємозв’язок права на життя з репродуктивними правами очевидний при розгляді правового режиму штучного переривання вагітності, при визначенні моменту виникнення життя, при визначенні правового режиму плода чи ембріона.

У контексті розгляду питання право плода на життя слід навести законодавством дане визначення плода людини. Відповідно до Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості, затвердженої Наказом МОЗ України №179 від 29.03.2006 р. плодом визнається внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи з повного 12-го тижня вагітності (з 84 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу) до вигнання/вилучення з організму матері.

Аргументами, що підтверджують право плода на життя, є:

• обмеження законодавцем права вагітної жінки на штучне переривання вагітності лише за її бажанням (ч. 6 ст. 281 ЦК України);
• обмеження законодавцем можливості проведення операції зі штучного переривання вагітності терміном з 12 до 22 тижнів за умов наявності медичних або соціальних підстав, перелік яких затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 144 від 15.02.2006 р.;
• визначення основних критеріїв життєздатності плода та його розвитку, що дають можливість медичним працівникам визначати вірну тактику ведення вагітності та пологів з метою збереження життя і здоров’я вагітної жінки на ще ненародженої дитини (На прикладі Наказу МОЗ України № 900 від 27.12.2006 р. «Про затвердження клінічного протоколу з акушерської допомоги «Дистрес плода при вагітності та під час пологів»);
• право на захист, право на повагу до гідності є невід’ємними правами ще ненародженої дитини;
• реалізація вагітною жінкою права на свободу та особисту недоторканість, права на сімейне й приватне життя, права на материнство слід розуміти як основні гарантії, що забезпечують права плода на життя.

На підтвердження висловленої позиції принагідно навести приклад з практики ЄСПЛ, де в рішенні у справі «Д. проти Ірландії» (2006 р.) заявниця вказувала на порушення державою її прав, передбачених ст.ст. 3,8,10,13,14 ЄКПЛ. Підставою для порушення її прав вона вважала відсутність в Ірландії медичних послуг з переривання вагітності у випадку несумісних з життям аномалій плода. Суд дійшов висновку, що заявниця не вичерпала внутрішніх засобів правового захисту щодо недопустимості абортів в Ірландії у випадку несумісності з життям аномалії плода.

Аргументами, що заперечують/обмежують право плода на життя є:

– відсутність застереження на законодавчому рівні про те, що право на життя виникає з моменту зачаття чи внутріутробного розвитку;

– відсутність єдиної термінології у нормативно-правових актах (плід, плідне яйце, продукт зачаття);

– відсутність державної стратегії щодо охорони прав плода;

– інтереси вагітної жінки превалюють над інтересами ще ненародженої дитини.

Принагідним буде приклад з практики ЄСПЛ у справі Боссо проти Італії (2002 р.). Чоловік оскаржував рішення його вагітної дружини про штучне переривання вагітності всупереч його бажання бути батьком, вважаючи, що було порушення ст. 2, 8 ЄКПЛ. Дослідивши питання про дотримання італійським законом справедливого балансу конфліктних інтересів при захисті плода та жінки, суд прийняв рішення про відмову в задоволенні скарги. Суд висловив позицію у контексті розуміння ст. 8 ЕКПЛ про те, що будь-яка інтерпретація потенційних прав батька у випадку, коли мама має намір здійснити аборт, повинні насамперед враховуватися права жінки, адже питання вагітності, її збереження чи переривання зачіпає передусім її.