Як у ТНМУ плекають Великодні традиції
Весна у Тернополі цьогоріч особлива. Вона входить у місто несміливими кроками, розсипаючи перші квіти на схилах ставу та золотячи промінням сонця величні корпуси Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського. Тут, де щодня ведеться боротьба за здоров’я та життя, де наука диктує суворі правила, панує й інша, невидима, але надзвичайно міцна сила – сила віри та вірності корінним традиціям.
У ТНМУ шанують християнські цінності не просто як частину календаря, а як підмурівок, на якому тримається дух майбутнього лікаря. Адже справжнє цілительство починається з чистого серця та поваги до свого роду. Оскільки університет об’єднує студентів з усіх куточків України – від сонячного Закарпаття до незламних східних областей, від Полісся до південних розлогих степів – кожне релігійне свято тут перетворюється на яскраве мозаїчне панно, де кожен регіон додає свій неповторний візерунок.
Вербова магія
Напередодні світлого свята Христового Воскресіння – торжества життя над смертю та світла над темрявою – стіни університету наповнилися особливим ароматом. Це не запах антисептиків чи лабораторних реагентів, а тонкий, ледь вловимий аромат весняної лози та сухих трав.
У гостинному Центрі ментального здоров’я ТНМУ відбулася подія, що об’єднала покоління та регіони – майстерка з декорування вербових гілочок. Тут, серед затишку та спокою, студентки-медики на деякий час змінили стетоскопи на атласні стрічки, а підручники з анатомії – на колоски та сухоцвіти.
Марта Руденко, керівниця Центру виховної роботи та культурного розвитку, з усмішкою спостерігає за процесом. Для неї це не просто виховний захід, а частина душі університету.
«У Тернопільському національному медичному університеті діє неймовірний гурток «Екорух ТНМУ». Він об’єднує юнаків і дівчат, які дбають не лише про довкілля, а й про чистоту нашої культурної спадщини. Саме їхньою ініціативою було зібрати нас разом для виготовлення вербних букетиків. Ми вирішили дотримуватися класичних канонів: використовуємо житні колоски, сухоцвіти, стрічки з вишивкою та синьо-жовті барви», – розповідає Марта Ігорівна.
Але цей захід має й глибоку благодійну мету. Всі виготовлені власноруч обереги будуть представлені у головному корпусі університету. Кожен охочий зможе придбати таку вербу, а виручені кошти будуть передані до доброчинного «Штабу Перемога» для закупівлі медичних витратних матеріалів в аптечки нашим захисникам. Так традиція переплітається з обов’язком, а молитва – з дією.
Родинні таємниці та обереги
Спілкуючись з учасниками, розумієш: Великдень – це свято, яке тримається на жіночих руках і пам’яті серця. Марта Ігорівна ділиться власним сокровенним:
«Скільки себе пам’ятаю, верба завжди була в нашій хаті. Вона стояла за образом цілий рік, оберігаючи родину. Ми й досі вітаємо одне одного традиційним: «Верба б’є, не я б’ю, за тиждень – Великдень!». У моїй сім’ї саме на мене покладений обов’язок прикрасити, освятити та роздати гілочки всім старшим родичам».
Проте головна таємниця пані Марти – у випіканні пасок. Вона розповідає, що готує особливі, крихітні дитячі пасочки. Ця традиція народилася разом із сином, коли йому подарували маленький кошик. Тепер діти у родині (племінники, похресники) навіть «бронюють» собі ці мініатюрні шедеври заздалегідь.
«Рецепт у мене таємний, який мама записала у старому, затертому часом нотатнику. Я пробувала багато варіантів, але повернулася до рідного. Дасть Бог, колись передам його невістці», – усміхнено додає викладачка.
Студентська молодь ТНМУ – це справжні хранителі етнографічних скарбів. Тамара Нич, п’ятикурсниця медичного факультету, привезла з рідного села Бенева, що на Тернопільщині, любов до природності.
«У нас традиційно прикрашають вербу польовими квітами та стрічками. А от великодній кошик ми обов’язково декоруємо барвінком – він символізує вічне життя. Моя бабуся пече паску з неймовірною кількістю родзинок і цукатів. Цей смак – це моє дитинство, яке я несу у собі крізь роки навчання», – ділиться думками дівчина.
Для Марії Романської, очільниці «Екоруху» та студентки другого курсу, Великдень – це про екологію душі та зв’язок з Борщівським краєм.
«Ми в екорусі вирішили, що любити природу – це також знати своє коріння. У моїй родині є чудова екотрадиція: ми самі висаджуємо верби, а потім беремо їхні гілочки, щоб не нищити дикорослі дерева. На Великдень ми всі з’їжджаємося до дідуся й бабусі. Для нас важливо дотримуватися суворого посту – від моменту винесення Плащаниці ми нічого не їмо до самого ранку неділі, доки не розділимо перше свячене яйце», – розповідає Марія. В її руках вербова гілочка виглядає особливою, прикрашеною вишивкою, яку створювали ще прабабусі.
Аліна Спіжук, другокурсниця з Луцька, розповідає про волинські мотиви свята. В її родині Великдень – це нічна служба у соборі, навіть попри виклики війни.
«Я з мамою щороку відвідую майстер-класи в Луцькому краєзнавчому музеї, разом вчимося розписувати писанки. Торік робили перламутрові крашанки – це було неймовірно гарно. А мої дідусь з бабусею знаються на різноманітних лікарських травах, тому в наші вербові букети ми часто вплітаємо цілющі сухоцвіти», – каже Аліна.
Дівчина переконана: майбутньому лікарю вкрай важливо мати таке духовне підживлення. «Ти не можеш жити медициною 24 на 7. Щоб не вигоріти, щоб залишатися людиною, потрібно мати час на родину, на традиції. Це й є справжня підтримка ментального здоров’я», – мовить Аліна.
Доцентка кафедри фармацевтичної хімії Людмила Маркіянівна Мосула, яка працює в університеті понад двадцять років, згадує, як колись в її рідному селі Броварі Бучацької міської громади біля церкви водили гаївки.
«Це були неймовірні часи: пісні, хороводи, відчуття єдиної великої родини. Нині я з радістю спостерігаю, як ці традиції продовжують наші студенти. Тепер у моїй сім’ї естафету перехопила старша донька – вона пече неймовірну паску, а я з гордістю приходжу на такі майстерки, щоб навчитися чомусь новому від молоді», – каже викладачка.
До доброчинної мети – задекорувати вербу доєдналися студентки медичного факультету Анастасія Горбатюк, Наталія Литвин, Ольга Грицан та Анастасія Гукова.
Світло, що не згасає
Нині, коли Україна переживає складні часи, кожна паска, кожна прикрашена вербова гілочка в коридорах ТНМУ – це маніфест нашої незламності. Студенти-медики, які завтра рятуватимуть життя на фронті та в тилу, тепер вчаться берегти те, за що ми боремося, – нашу ідентичність.
Майстерка у Центрі ментального здоров’я стала не просто уроком декору, а сеансом колективної терапії. Кожен бантик, кожен колосок, вплетений у вербу, став символом надії. Надії на те, що після темної ночі обов’язково настане світанок, а після важкої праці прийде свято Воскресіння.
У Тернопільському національному медичному університеті імені Івана Горбачевського Великдень – це не лише дата в календарі. Це запах домашньої випічки, що лине з пам’яті, це тепло бабусиних рук, це шепіт молитви за воїнів і тиха радість від того, що ми – українці. І доки молодь плекає ці традиції, наше коріння залишається міцним, а майбутнє – світлим.
Нехай ці символічні удари вербової гілочки додадуть кожному студентові, викладачу та воїну сил, здоров’я та віри у велику Перемогу Світла.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО