Про те, що Володимир Андрійович володіє мовою есперанто, я вперше почув десь у 1992-93 роках, коли почав працювати в медичному інституті (нині – ТНМУ).
1995 року Тернопільський есперанто-клуб «Терноцвіт», на той час досить чисельний, під егідою Всесвітньої медичної есперанто-асоціації (Universala Medicina Esperanto-Asocio) вів підготовку до проведення в Тернополі 10-ї Міжнародної медичної есперанто-конференції. Це був перший такий форум після розпаду союзу, тож ще за інерцією більшість керівників з недовірою та підозрою ставилися до того, що приїдуть іноземці, які спілкуватимуться без офіційних перекладачів, і тому всі лагідно відмовляли нам у підтримці.
Лише обласна профспілка підтримала ідею та сприяла організаційному проведенню конференції в липні 1995 року. Моральну та наукову підтримку ми отримали від деяких професорів медичного інституту. Членами наукової комісії 10-ї Міжнародної медичної есперанто-конференції були професори Кондратюк В.А., Андрейчин М.А., Бігуняк В.В., Вадзюк С.Н, Стародуб Є.М. За їхнього наукового сприяння були видані мовою есперанто матеріали конференції: Sciencaj Resumoj de 10-IMEK (12.07-15.07.1995) у тернопільському видавництві «Лілея». Наукові тези для публікації надіслали також есперантисти-медики з Японії, Болгарії, Канади, Китаю, Литви, Франції, Угорщини, Польщі, Башкортостану, Румунії, Нідерландів. Серед іноземних учасників були присутні есперантисти з Польщі, Угорщини, Ірану, Башкортостану. Це була справді міжнародна конференція.
Захоплення мовою есперанто почалося у Володимира Андрійовича під час його навчання у Львівському медичному інституті (1953-1959). Заняття гуртка есперантистів відбувалися в бібліотеці іноземної літератури, вчителем був Анатоль Кох (1887-1964), який особисто знав творця штучної мови д-ра Людвіка Заменгофа (1859-1917). Зі слів Володимира Андрійовича, Кох часто розповідав про Л. Заменгофа, показував світлини перших есперантистів-ентузіастів, які вивчали та пропагували есперанто на початку ХХ-го сторіччя. Анатолій Кох народився 1887 року в тодішній Полтавській губернії, закінчив Полтавську гімназію, а потім – Варшавську політехніку. Есперанто почав вивчати 1907 року в Полтаві, а 1912-го під час VIII-го Всесвітнього есперанто-конгресу в Кракові він познайомився з д-ром Заменгофом.
1959 року студент Володимир Кондратюк, успішно закінчивши Львівський медінститут, отримав диплом лікаря і був скерований на роботу в Казахстан. Анатоль Кох подарував молодому лікарю свою фотографію з підписом на звороті: «Al kara juna amiko Voldemaro Kondratjuk memore pri la kunlaboro por Esperanta movado en Lvovo, fervora kaj sindona adepto de la lingvo. Sincere, Anatolo Koh, esp.-veterano. Lvovo, la 1-an de julio, 1959 jaro».
У перекладі з есперанто: «Моєму дорогому юному другу Вольдемарові Кондратюку, на згадку про спільну працю в есперантському русі м. Львова, палкому та відданому шанувальнику мови. З повагою, Анатолій Кох, ветеран есперанто. Львів, 1 липня 1959 року».
На іншій світлині з архіву професора В. Кондратюка бачимо зібрання гуртка есперантистів у Львові: другий праворуч Анатоль Кох, далі – Ізидора Ваньо (Волощак), п’ятий – студент Володимир Кондратюк, який безпосередньо спілкується з легендарними есперантистами.
Ізидора Ваньо (1897-1976) – українська есперантистка та громадська діячка. Це саме юні есперантисти Ізидора Ваньо (Львів) та Орест Кузьма (Коломия) в гуцульському вбранні презентували запальний народний танок «Коломийку» делегатам VIII-го Всесвітнього конгресу есперантистів у Кракові у серпні 1912 року. Серед присутніх 2000 учасників був і творець есперанто д-р Заменгоф. Після цього конгресу Орест Кузьма створив у Коломиї кілька груп з вивчення есперанто, 1913 року почав видавати журнал «Ukraina Stelo» («Зоря України»), 1922-го видрукував підручник «Міжнародна мова есперанто». Тоді Коломия була «столицею» українських есперантистів. Але не все було так чудово. Після Другої світової війни Орест Кузьма та Анатоль Кох були репресовані й відбули по 10 років совєтських таборів у Сибіру. Більше про цих цікавих людей можна прочитати у книжках: «Львівське есперанто: збірка оповідок» / Юрко Волощак. – Львів, 2024; Волошинський Б., Кочержук М. «Українська зірка коломийського есперантиста». Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2022.
Есперанто завжди супроводжувало життя й творчість професора Володимира Кондратюка. Працюючи санітарним лікарем у Джамбульській обласній санепідстанції (Казахстан) він організував гурток есперанто. Зацікавленість до вивчення міжнародної мови проявили хлопці та дівчата різних національностей: українці, казахи, узбеки, корейці та інші.
Останню свою статтю в газеті «Медична академія» (червень 2020 р.) Володимир Андрійович назвав: «Есперанто: походження та проблеми».
Тепер, з ретроспективного погляду на історію есперанто ХХ сторіччя, постать професора Володимира Кондратюка асоціюється з тими невидимими естафетними ниточками пам’яті, які через нього єднають покоління сучасних есперантистів з корифеями-засновниками есперантського руху.
Ігор ГАЛАЙЧУК,
завідувач кафедри онкології, променевої діагностики і терапії та радіаційної медицини ТНМУ,
професор, голова Тернопільського клубу есперантистів