Свята Гора Афон розташована на однойменному півострові, який є частиною півострова Халкідікі біля північної частини Греції в Егейському морі. На Афонському півострові існує 20 монастирів і безліч скитів. Загальна довжина території – шістдесят кілометрів, ширина в різних місцях становить від восьми до дванадцяти кілометрів. Гора, що дала півострову назву, розташована на його південному кінці та має висоту 2033 метри. На вершині гори збудовано храм на честь Преображення Господнього.
Наразі на Афоні є 20 діючих спільножительних монастирів, які мають статус патріаршої ставропігії. Кожен монастир має свій статут. Створення нових монастирів заборонено. Крім монастирів на Святій Горі є ще 12 скитів, а також келії, кафісми, ісіхастирії. Принциповою відмінністю від монастирів усіх інших поселень є відсутність у них прав на участь в органах самоврядування та на земельну власність, що ставить їх у пряму залежність від того чи іншого монастиря, якому належить їхня земля.
Загалом на Афоні проживає майже 1500 ченців, у тому числі келіотів та скитських насельників.
Крім монастирів і скитів, на Афоні діє богословське училище – «Афоніада», засноване 1749 року. З 1953-го «Афоніада» розташована в Кареї (столичне містечко), на території Андріївського скиту.
Переказ свідчить, що історія християнства на Святій Горі сягає корінням в апостольські часи й починається ще за земного життя Пресвятої Богородиці.
Церковна легенда гласить: «Коли святі Апостоли в Єрусалимі з Матір’ю Господа кинули жереб, кому яка країна дістанеться для проповіді Євангельської, то Божій Матері дісталася Іверська земля (Грузія), але Ангел Господній сповістив Їй: «Тебе чекають піклування про іншу землю, в яку сам Бог приведе Тебе». Невдовзі Мати Божа у супроводі святого Іоанна Богослова вирушила відвідати святого Лазаря Четвероденного, який був єпископом Кіпру, але корабель збився з курсу під час шторму й чудесним чином опинився біля берегів Афона, де зараз стоїть Іверський монастир. Вона так полюбила красу півострова, що попросила свого Божественного Сина дати їй на спадок. Він радо віддав це місце Матері як Її «спадщину і сад, рай і пристань спасіння».
До нас дійшли імена перших насельників святої Гори. Це – преподобний Петро Афонський (734), преподобний Євфимій Солунський (824) та невідомий чернець Йосип. Збереглася також хартія, підписана імператором Василем I 885 року згідно з якою Гора Афон належить винятково ченцям. Пастухам та іншим мирянам закрили доступ на територію півострова. Наприкінці X століття імператор Олексій Комнін I поширив заборону відвідування Афона на всіх жінок і навіть заборонив ввезення на Святу Гору тварин жіночої статі.
1046 року імператор Костянтин IX Мономах офіційно закріпив за півостровом назву «Свята Гора». На XI та XII століття припадає період розквіту чернецтва на Святій Горі.
На східній стороні півострова на відстані однієї години пішого ходу від Кареї є скит Ксилургу. За переказами, це – найдавніша руська обитель у світі, яка заснована в X столітті дружинниками просвітительки Русі, Святої рівноапостольної княгині Ольги, яка прийняла хрещення в Константинополі.
За іншими переказами, обитель Росів була побудована вихідцями із слов’янських земель, які вирушили на Афон після хрещення Русі рівноапостольним князем Володимиром. Вони заснували тут обитель, побудувавши її, за слов’янською традицією, з дерева. Греки на той час будували свої будинки з каменю. Тому монастир назвали Богородиці Ксилургу (Дереворуба – з грецьк.). Проте, точних історичних відомостей про засновника Ксилургійської обителі не збереглося.
1016 року ігумен обителі Росів Герасим підписався на документі, де стоять підписи всіх ігуменів монастирів Афона. Таким чином, є документальне свідчення того, що руське чернецтво представлено на Святій Горі, щонайменше, 1000 років. Афон це місце багатовікових традицій, якщо ми хочемо розуміти свої витоки, то є сенс знати про Афон більше.
Тісні й плідні відносини Київської Русі з Афоном продовжувалися й у подальшому. Так, у монастирі Есфігмен наприкінці Х ст. був пострижений у ченці майбутній великий преподобний Антоній – засновник Києво-Печерського монастиря та родоначальник усього руського чернецтва. Його духовним наставником був ігумен Есфігмену Феоктист, відомий на той час церковний діяч. Печерський патерик свідчить, що Антоній на Афоні був двічі, де тривалий час був іноком. 1013 року Антоній з благословення ігумена Феоктиста повернувся на батьківщину та оселився у Києві. Преподобний Антоній упорядкував чернече життя за зразком, узятим з Афона, й впровадив ті самі правила до заснованої ним Київської обителі.
Інший монастир на Афоні, де перебували українці, – монастир Ставронікіта (Никитин Хрест). Заснування цього монастиря припадає на 680 рік за часів імператора Костянтина Погоната. Пізніше монастир спорожнів і був занедбаний, але його відновив у XVI ст. патріарх Єремія, який підтримував добрі стосунки з Костянтином Острозьким. Останній не раз надавав кошти монастирям Святої Гори й тому, на його прохання, до цього монастиря приймали українців.
Одне з найбільш таємничих місць на Афоні – покинутий козацький скит «Чорний Вир». Його заснував 1747 року колишній бунчуковий товариш Григорій Голубенко – нащадок гетьмана Оліфера Голуба. Відомості про існування афонського козацького скиту дослідники вперше знайшли в листах останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського.
Назва козацького скиту «Чорний Вир» походить від річки, що трьома потоками стікає з гір та збирається у вир. Щодо того, хто населяв цю обитель, то історики вважають, що серед ченців і послушників скиту були колишні запорізькі козаки, схильні до благочестя.
Скит «Чорний Вир» проіснував до 30-х років XIX ст., коли під час російсько-турецької війни, внаслідок перебування турецьких військ в обителях Афону, відбувся занепад багатьох афонських монастирів. До наших днів збереглися рештки скиту «Чорний Вир» і соборний храм на честь Різдва Богородиці у відносно доброму стані. У середині храму можна побачити частково вцілілий фресковий розпис з києво-печерськими святими, орнаменти та дерев’яні іконостаси з іконами у стилі козацького бароко XVIII ст.
Узагалі запорізькі козаки були в усіх монастирях Святої Гори. Особливо часто вони відвідували Афон у XVIII столітті. Тут вони забували про військові будні, духовно зміцнювалися, а згодом знову поверталися на Січ. Але не всі – були й такі, хто залишався на Афоні, приймаючи монаший постриг.
На Афонській Горі тривалий час жив Іван Вишенський (кінець XVI- початок XVII століть). У XVIII ст. знову було звернено особливу увагу на Афон, як на спокійне місце для життя та чернечого подвигу. І на землях Пантократорового монастиря постав суто український скит святого пророка Іллі або так званий Іллінський козацький чи запорізький скит. Цей скит був започаткував ієромонах Паїсій Величковський (1722-1794), уродженець Полтави.
До Паїсія почали сходитися ченці, переважно українці, а також частково молдавани. На Афон потроху стали прибували емігранти, козаки з колишньої армії гетьмана Мазепи, бажаючи в молитві та подвигу дожити свого віку. Невдовзі Паїсій змушений був просити у Пантократового монастиря просторішого приміщення і йому віддали порожню келію Святого пророка Іллі. Це було 1746 року й відтоді на Афоні постав Іллінський козацький український скит. Тут великий старець Паїсій переклав з грецької «Добротолюбіє» та твори засновників християнської аскези.
У так званих «формулярах» багатьох афонських обителей XVI-XVII ст. є згадки про ченців, поруч з чиїми іменами та прізвищами стоїть і слово «козак». Такі самі написи можна бачити на черепах у поховальних кістницях монастирів.
У деяких афонських монастирях досі зберігається чимало львівських, острозьких і київських стародруків XVII-XVIІI ст. («Лимонарь или цветник Софрония Патриарха Єрусалимского» (1628), «Авва Дорофей» (1628).
Вдалося віднайти й документи, які підтверджують, що кошти на потреби Святої Гори жертвували відомі діячі часів козацтва: гетьмани Іван Мазепа, Іван Самойлович і Данило Апостол, військовий діяч Семен Палій, козацькі родини Кочубеїв і Лизогубів.
1913 року, за деякими відомостями, у середовищі українських і російських ченців Афона мало місце протистояння на національному ґрунті.
З отриманням Томоса про автокефалію Православної церкви України поновилася можливість відродження обителі на Святій Горі, де б українські ченці безперестанно молилися за власний народ і Батьківщину рідною українською мовою. Томос про автокефалію для Православної церкви України написав художник, каліграф Лукас з монастиря Ксенофонт, що на Афоні. Він передав його Вселенському патріарху Варфоломію.
Поява українськомовної келії на Афоні, у найбільшому осередку православного чернецтва, є важливим кроком для збереження ідентичності української православної традиції та знаковою подією для українців усього світу.
За рішенням Собору старців Святого монастиря Пантократор давню келійну обитель Святих Архангелів (Фалакру) було передано українському ієромонаху Паїсію (Кролю) для проживання та відбудови. Ця обитель за часом заснування є історичною ровесницею Руси-України. Нинішній стан Келії в руїнах ніби символізує Україну, яку понівечили російські загарбники. Але так само, як, без сумніву, відбудується після нашої великої Перемоги вся Україна, так тепер відроджується та відбудовується і давня Келія – український духовний осередок на Святій Горі.
Перебування на Святій Афонській Горі не може залишитися безслідним для тих, хто мав можливість там перебувати. Дух Афонської Гори здатний перемінити свідомість людини та надихнути її на нові звершення. Для мене особисто щонайменшим стало бажання хоча частково у віршованій формі передати ті відчуття, які стосуються історії перебування українців на Афоні, а також перспектив на майбутнє, яке нині пов’язане з відбудовою Келії Святих Архангелів, що потребує серйозної підтримки меценатів.
Хто хоч раз побував на Афоні,
Той назавжди його полюбив:
Святі лики на древніх іконах
І молитви протяжний мотив.
Наша Ольга, княгиня премудра,
Своїй дала дружині наказ.
І звели вони Русик Ксилургу.
Там молитва звучить по сей час.
Її внук Володимир Великий,
Що в Христовій купелі прозрів, –
Охрестив весь народ український
І нам путь у блаженство відкрив.
І з тих пір на Афон потяглися
З Києва й інших куточків усі,
Хто аскетики прагнув навчиться
І ствердити її на Русі.
Преподобний Антоній Печерський,
Міста Любеча древнього син,
На Афоні ніс послух чернечий
І прийняв там монашеський чин.
За порадою старців афонських
Він приніс Святогірський устав.
З того часу на схилах Дніпровських
Монастир у печерах постав.
Збігали роки, спливали віки,
Битвам за волю втратився лік.
На Афон прибували старі козаки,
Щоб в молитві завершити вік.
«Чорний Вир» – запорожців притулок,
Скит у горах, де кріпиться дух.
У скиті вони ревно молились,
Щоб набути звитяги й потуг.
Серед гір і ущелин глибоких,
В стінах древніх скитів і калив
До Високих Небес підіймались
Псалми наших дідів-козаків.
Тут старець Паїсій з Полтави
Під покровом пророка Іллі
Лікував їх тілеснії рани
Й надавав допомогу душі.
Монастир Ксенофонт в нім і нині
Українцям підтримка жива.
Тут написано Томос Вкраїні,
Автокефалії дано права.
Пантократора старці премудрі,
Щоб признати Вселенський диптих,
Передали для нас, українців,
Келію Сил Безтілесних Святих.
В ній Паїсій, монах-черкащанин,
Українською служить уже.
Хай утішаться цим всі прочани.
Хай Господь нас усіх береже!
Усі, хто бажає долучитися та допомогти у відбудові Келії Святих Архангелів на Афоні, можуть знайти необхідну інформацію на офіційному сайті проєкту за посиланням https://ukraine-athos.com.ua/
Ілля ГЕРАСИМЮК,
завідувач кафедри анатомії людини ТНМУ, професор