Олена Проців: «Для наших студентів бібліотека стала місцем, де вони люблять бути»

Першою відомою бібліотекою у світі вважають храм у Ніппурі (давнє священне місто Шумеру). 2600 року до нашої ери тут, у храмовій школі, розташовувалася Ніппурська бібліотека – понад 30 тисяч табличок з адміністративними, юридичними, медичними, літературними та історичними текстами. Першою відомою бібліотекою у Київській державі була бібліотека Софійського собору в Києві, заснована князем Ярославом Мудрим 1037 року. Так, колись бібліотеки створювали при храмах. Збігають століття й тисячоліття, а сутність книгозбірні нині та ж, що й у давні часи, вона й тепер є храмом знань і духовності.

«Сучасна бібліотека – це не просто книгозбірня, – зауважує директорка бібліотеки Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського Олена Проців, – а відкритий кожному безмежний інформаційний світ. Це – храм духовності, до якого завжди можна прийти не лише в пошуках істини, а й за розрадою, бажанням досягти душевної рівноваги». Для багатьох людей бібліотека – це частина їхнього життя. Тож Всеукраїнський день бібліотек, який відзначаємо 30 вересня, – це свято всіх причетних до бібліотеки, всіх, хто любить книгу та хто присвятив своє життя подвижницькій праці на ниві просвітництва.

– Всеукраїнський день бібліотек відзначаємо 30 вересня, але традиційно цілий вересень вважають бібліотечним часом, мабуть, тому, що учні, студенти повертаються з канікул. З яким настроєм ви і ваш колектив увійшли в новий навчальний рік?

– З дуже погідним! Ми завжди тішимося, що до нас приходять студенти, що вони тут навчаються, пізнають щось нове і просто спілкуються. Ось зараз плануємо Декаду відчинених дверей, розповідатимемо їм про бібліотеку, запрошуватимемо на різноманітні заходи. Наші двері для них завжди відчинені! Втішені, що зуміли зробити з бібліотеки місце, яке студенти люблять. Так, хлопці та дівчата люблять сюди приходити, їм тут комфортно, цікаво, вони люблять тут збиратися. Для наших студентів бібліотека стала місцем, де вони охоче проводять свій вільний час. Повірте, це дуже важливо й не в багатьох книгозбірнях так. Доводилося чути від директорів інших бібліотек, мовляв, «не страшно, що книгозбірня порожня, ми ж працюємо в онлайн-режимі». Ні, насправді це страшно! Ми теж так працюємо, дистанційно надаємо всі можливі бібліотечні послуги – довідки, консультації, бібліографічну інформацію та інше. Звісно, в нас ХХІ століття, немає потреби бігати сюди по довідку, для цього є електронна пошта. Але студенти до нас приходять. У нас завжди навіть між сесіями повнісінька читальна зала! І влітку студенти теж приходили. Здавалося б, дивно, канікули, а в нас жодного дня бібліотека не була порожня.

– Пригадую, під час вимкнень електроенергії, коли довкола все місто поринало в темряву, бібліотека ТНМУ завжди залишалася місцем світла й тепла. До вас приходили не лише наші студенти, викладачі, а й кожен, хто мав таку потребу.

– Так, це був справжній пункт незламності. Люди могли зайти зарядити мобільні телефони, посидіти, погрітися. І звісно, наші студенти збиралися, вчилися, проводили заняття. Зараз плануємо облаштувати ще одну окрему кімнату, де студенти зможуть комфортно працювати. Помітила, що вони дуже люблять маленькі зали, зокрема, обожнюють наш буфет, першу аудиторію, наші славнозвісні пуфики, тому що вони мобільні й їх можна розмістити так, щоб групі з 10-12 осіб було якнайзручніше. Ми й надалі створюватимемо для студентів комфортну атмосферу. І, безумовно, насамперед наша бібліотека – це місце, де вони можуть знайти будь-яку потрібну їм інформацію: від підручників і журналів – до міжнародних наукометричних баз даних Scopus та Web of Science, інших баз даних публікацій з біології, медицини та суміжник наук – усього того, що надзвичайно потрібно для навчання та професійного зростання. Прагнемо аби кожен відвідувач міг знайти в нас будь-яку потрібну інформацію, завжди готові в цьому допомогти, оперативно реагуємо на потреби.

– Уже понад півтора року триває повномасштабна війна. Як це вплинуло на життя книгозбірні?

– На щастя, в нас не Харків і ми маємо можливість працювати у відносному спокої. До слова, часто спілкуюся з колегами з Харкова, Дніпра та інших міст, ось вони, звичайно, працюють у жахливих умовах. Але працюють! Бібліотек не зачинили. Університети працюють – і бібліотеки працюють.

Студенти у нас цілком забезпечені підручниками. Кожен з них має можливість узяти підручники з потрібних йому дисциплін, може прийти в читальну залу, де знайде і українські, і закордонні провідні видання – в нас є майже всі класичні підручники, які використовують для навчання лікарів у всьому світі. Наші студенти також можуть ними користуватися повною мірою. Включно до 2022 року ми закуповували найновіші видання провідних українських видавництв, тож книги у нас нові. І нині фонди нашої бібліотеки оновлюємо постійно (зокрема, надходять книжки з університетського видавництва «Укрмедкнига»), але не поповнюються в такій кількості, як раніше, через те, що в країні є більш нагальні видатки. Краще сьогодні купити дрон, аніж додаткову книжку, бо інакше потім і книжки не треба буде…

В умовах повномасштабної війни життя колективу бібліотеки, безумовно, змінилося, як і в усіх нас. Бібліотека бере активну участь у волонтерській діяльності: наші дівчата долучаються до всіх загальноуніверситетських проєктів, зокрема, ми і маскувальні сітки плели, і робили окопні свічки. Маємо також власну волонтерську ініціативу: власноруч створюємо вишивані сувеніри й у рамках проєкту «Бандеролька перемоги» реалізовуємо їх за кордоном, отримані кошти спрямовуємо на потреби ЗСУ. Як з’явилася така ідея? Ще до повномасштабного вторгнення рашистів в Україну вирішили облаштувати етноялинку та прикрасити її вишиваними кульками. Новий рік минув, розпочалася велика війна й у нас визріла думка, що ці кульки можуть принести користь. Налагодили контакт з тернопільською доброчинною організацією «Благодійний фонд «Промінь сонця» та її очільницею Оленою Мудрою. Власне, «Промінь сонця» через своїх волонтерів продає рукотвори за кордоном. Так наші кульки опинилися у США, Малайзії, Німеччині, Британії. Потім вже ми почали вишивати й великодні яйця, і сердечка. Такі сувеніри завжди гарно розходяться, особливо за кордоном. За волонтерську діяльність колектив нашої бібліотеки відзначив благословенною грамотою владика Нестор – митрополит Тернопільський і Кременецький Православної церкви України. Звичайно, й надалі продовжуватимемо цю справу. Нам приємно, що теж дещицею можемо докластися до нашої спільної Перемоги.

– Ви завжди дуже тепло мовите про свій колектив.

– Колектив у нас унікальний! Дівчата, по-перше, – професіонали, по-друге, дуже люблять свою роботу. Постійно продукують різні ідеї, прагнуть все робити так, щоб студентам у нас було цікавіше, краще, щоб студенти хотіли сюди прийти. Це все сприяє тому, що наша бібліотека жива. Не мертве сховище книжок, а живий організм, який рухається вперед і втілює цікаві ідеї. Власне, тому сюди й ходять студенти. Ми дуже вдячні нашій адміністрації, що допомогла нам створити цю комфортну атмосферу та якісне інформаційне забезпечення. І керівництво університету, і ми всі вкладаємо в бібліотеку частинку свого серця, свою любов, можливо, саме тому тут так комфортно.

Наша книгозбірня розпочала свою роботу 1957 року, маючи в штаті трьох фахівців-бібліотекарів, з яких розпочалася історія нашої бібліотеки. Перший її директор – Павло Сидорович Герасименко. І нині, вже скільки років минуло, а наші дівчата кажуть: це ще робив Павло Сидорович, ось це започаткував Павло Сидорович. Видатна особистість! Упродовж років наш колектив формувався, кожен зробив значний внесок у те, щоб бібліотека жила та була такою, якою вона є зараз. Багато цікавих людей та цікавих ідей. Кожен залишав тут частинку свого серця. Втім, у бібліотеці по-іншому неможливо, адже ми працюємо з людьми, а їх треба любити. Ми теж певним чином лікарі, до нас приходять не лише по книги – іноді розповідають про власні проблеми, іноді просто плачуть. До речі, дуже хотілося б запровадити в нашій бібліотеці заняття з арт-терапії, бібліотерапії, адже слово справді лікує. Слово нас змінює, виховує, слово може зробити дуже боляче, а може зцілити. Слово – це потужні ліки, а бібліотека – своєрідна аптека для душі, для розуму, для мислення.

– Ви багато бачитеся зі студентами, спілкуєтеся, можете спостерігати за ними під час роботи в читальній залі. Вони змінилися за цих півтора року?

– Змінилися. Вони стали кращі. Такі світлі, чисті діти та справжні патріоти. Подорослішали. Гадаю, вони зараз більше вчаться, а головне – краще стали розуміти, для чого вчаться. Настало справжнє розуміння того, що ми – українці. У нас дуже хороші діти, надзвичайно! У них багато ідей, бажання допомагати іншим, бути кращими, перемогти та розбудовувати свою країну. У нас прекрасне молоде покоління! Ми їх дуже любимо та маємо надію, що вони нас люблять також.

– Традиційна Декада відчинених дверей, присвячена Всеукраїнському дню бібліотек, у вас завжди щедра на цікаві події.

– Так, цьогоріч також заплановано багато заходів – і онлайн, і наживо. Сподіваюся, що буде цікаво. Один з проєктів, яким хочемо розпочати Декаду відчинених дверей, – «Лікарі-письменники». Зустрічі в цьому форматі насамперед будуть з лікарями-письменниками, які є працівниками нашого університету. Завжди стараємося запросити цікавих особистостей. Наші студенти прагнуть до живого слова, знань, люблять комунікувати, тож вони обожнюють такі заходи.

Надалі пропагуватимемо українську мову та літературу. Будемо розказувати про наших Героїв. Їх треба знати, пам’ятати, постійно про них нагадувати. Ми не маємо права ні забувати, ні пробачати, ні казати, що війна – це десь далеко. Це тут! Так, ми повинні жити, але завжди повинні пам’ятати, кому зобов’язані цим життям. Про це постійно треба нагадувати і собі, і студентам. Щоб ми тут могли вночі спати, зранку встати, випити каву, піти на роботу та на навчання, там хтось стоїть і прикриває нас своїми грудьми, віддає за це своє здоров’я та життя. Про це потрібно постійно говорити й ми, безумовно, це робитимемо.

Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА