Станіслав ШТІПЕК, PhD, професор інституту медичної біохімії та лабораторної діагностики першого медичного факультету Карлового університету в Празі (Чехія). Пан Станіслав був також деканом цього інституту в 1984-1990 та 1998 і 1999-2011 роках.
Професора Станіслава Штіпека називають охоронцем спадщини Івана Горбачевського. Тож запросили пана Станіслава до розмови, аби дізнатися від нього якнайбільше про видатного українця.
– Насамперед цікаво, як Ви самі захопилися життям і науковою діяльністю Івана Горбачевського?
– Про життя та діяльність професора Горбачевського я дізнався із самого початку свого вивчення медицини 1958 р. В нашому інституті прийнято, що на першій лекції із медичної хімії студентів знайомлять із заснуванням 1882 р. нашого інституту, його історією й, звичайно, з особистістю та діяльністю першого керівника цього закладу – професора медицини Івана Горбачевського, засновника чеського викладання у нашій галузі. Охоронцем його спадщини є не я, а десятки тисяч студентів і студенток, які за 141 рік існування нашого інституту закінчили вивчення медичної хімії, біохімії, а згодом і патобіохімії.
– У кількох наступних запитаннях хотілося б почути Ваш, як науковця, власний погляд на наукову діяльність Івана Горбачевського. Насамперед значення синтезу сечової кислоти, який він здійснив.
– 1828 р. німецький вчений Фрідріх Велер у лабораторії перетворив неорганічний ціанат амонію в органічну речовину – сечовину. Він заслужено став відомим, адже кинув суттєвий виклик віталізму – давній думці про існування в природі нематеріальних життєвих сил енергії. Велер був першим хіміком, який довів, що в лабораторії можна отримати органічну речовину, яка до того часу була знайдена лише у живих системах.
Однак із хімічної точки зору, молекула сечовини в цьому експерименті була утворена шляхом перегрупування атомів усередині молекули ціанату, а не шляхом синтезу з кількох речовин. Такий синтез здійснив лише 1882 р. Іван Горбачевський, 28-річний лікар і хімік, який на той час працював у Віденському університеті асистентом в лабораторії професора Ернеста Людвіга. У цьому випадку це був синтез сечової кислоти, структура якої складніша, ніж у сечовини. Горбачевський виявився чудовим хіміком, коли винайшов спосіб отримання цієї речовини. З ціанату він отримав сечовину, а з гіпурової кислоти – амінокислоту гліцин. Потім він поєднав сечовину та гліцин. У результаті утворився біциклічний пурин – сечова кислота. Цікаво, що принцип цього синтезу частково нагадує невідомий на той час природний синтез сечової кислоти в клітинах тварин.
Хоча Горбачевський був дуже молодим та опублікував процедуру й результати синтезу німецькою мовою лише в 40 рядках, він здобув заслужену наукову репутацію. Синтез сечової кислоти було визнано як велике відкриття. До Горбачевського це безуспішно намагалися зробити відомі вчені, такі, як Й. Лібіх, Ф. Велер, А. Бейєр, М. Ненці, Е. Фішер та А. Піннер.
Професор Вітезслав Яновський рекомендував професора Горбачевського на Нобелівську премію з фізіології та медицини за 1911 р. за роботу, пов’язану із синтезом сечової кислоти. Яновський вважав процес відкриття його синтезу загальновідомим і не супроводжував пропозицію додатками, тому її у Стокгольмі не прийняли.
– Які ще синтези розробив Іван Горбачевський?
– Іванові Горбачевському вдалося знайти лабораторну процедуру синтезу креатину. Це органічна речовина, яка, як ми тепер знаємо, використовується в м’язах для передачі енергії.
Професор виділив із тканин тварин низку речовин, у тому числі ксантин і гуанін, та запропонував спосіб отримання з деревини виноградного цукру – глюкози.
Важливим було зацікавлення Горбачевського до того, які відомі природні речовини утворюються в організмах. Він першим відкрив, що сечова кислота утворюється з нуклеїнових кислот, та одним із перших визнав, що основними одиницями у структурі білків є амінокислоти.
– Івана Горбачевського називають основоположником чеської біохімії. Про який його внесок йдеться, на Ваш погляд?
– Медична хімія та біохімія розвивалися у Чехії, як і в інших країнах Європи, протягом кількох століть. З 1526 р. Богемія була частиною Габсбурзької (Австрійської) монархії. В історії медичної хімії тут поступово висувається низка особистостей – алхімік Парацельс у XVI ст., професори Марці та Добренський в XVII ст., а у XVIII ст. Скринці під впливом Бургаве, а потім професори Мікан і Фрейсмус. У XIX ст. в Карловому університеті поступово створюють хімічні лабораторії. 1872 року в Празькому університеті імені Карла-Фердинанда було засновано кафедру прикладної хімії (Angewandte Medizinische Chemie). Його першим керівником був Карл-Гуго Гупперт, який займався утворенням ендогенних речовин та їх виявленням у рідинах організму, особливо в сечі. Спроби використовувати хімію для діагностичних цілей також можна спостерігати у празьких клініках наприкінці XIX ст.
Викладання велося латинською, а з 1784 р. – німецькою мовами. Завдяки професорам Преслі (1835 р.) та Шафаржику (1860 р.), були написані перші чеські підручники з хімії. Однак за знаннями того часу, в них переважали неорганічна та органічна хімії.
Після багатьох років зусиль чеських науковців і політиків 1882 р. Карлів університет розділили на чеський та німецький університети. Професор Шафаржик перевівся з Празької політехніки на чеський філософський факультет, щоб викладати хімію національною мовою. У цей час виходить його чеський підручник з елементарної хімії (1884 р.).
Німецька частина університету мала більшу частину університетських будівель та їхнього обладнання. Треба було створити чеські інститути. У квітні 1883 р. в Празі на Катержинській вулиці почалося будівництво корпусу для теоретичних інститутів чеського медичного факультету. Тут також було створено інститут медичної хімії. Інститут розташований на вулиці Катержинській і донині – послідовно називався інститутом медичної хімії, потім Інститутом медичної хімії та біохімії, а після об’єднання з інститутом клінічної біохімії та лабораторної діагностики став частиною інституту медичної біохімії та лабораторної діагностики першого медичного факультету та загальної університетської лікарні.
При створенні факультету запросили також чеських професорів з іноземних університетів. Проте на чеському медичному факультеті все ще не вистачало професора медичної та прикладної хімії. За рекомендацією професора Едуарда Альберта, чудового чеського хірурга, керівника Першої хірургічної клініки у Відні, до Праги було запрошено 29-річного й уже всесвітньовідомого українського хіміка, доктора Івана Горбачевського (1854-1942 рр.), який як асистент професора Ернста Людвіга працював у лабораторії прикладної медичної хімії Віденського університету.
Уже дуже швидко стало зрозуміло, наскільки це був вдалий вибір. 22 серпня 1883 р. Горбачевського призначили екстраординарним професором і вже у зимовому семестрі 1884-1885 н. р. розпочав читання лекцій у галузі медичної хімії чеською мовою. У перші роки в Празі він читав лекції з медичної хімії лише три години на тиждень у літньому семестрі. Лекції не були обов’язковими, і предмет перевіряв професор фізіології у межах його курсу.
Однак Іван Горбачевський, як лікар і чудовий хімік, мав цілком інше уявлення про викладання хімії на медичному факультеті. У 1899-1903 рр., під час змін до суворого порядку після необговорюваних інтервенцій, він проштовхнув зміну, яка була винятковою у світі. Він домігся, щоб загальну, неорганічну, органічну та фізіологічну хімії викладали в одному інституті одного медичного факультету під керівництвом одного професора, хіміка та лікаря в одній особі, а весь курс завершували одним іспитом. Таким чином предмет медичної хімії став рівноправним з іншими галузями медицини. Для організованого у такий спосіб навчання професор Горбачевський написав сучасний чеський підручник медичної хімії із добіркою відомостей, актуальних і необхідних для медицини.
– У 1904-1908 рр. Іван Горбачевський видав чеською мовою підручник з хімії, що стосувався неорганічної, органічної та фізіологічної хімій. Чи стає ця величезна праця в потребі нинішнім чеським студентам?
– Так, найвизначнішим педагогічним актом для модернізації галузі було написання тричастинного, але чотиритомного підручника «Медична хімія», завданням якого (як писав Горбачевський у передмові) є: «щоб студенти-медики мали максимально стислий підручник, адаптований насамперед до потреб кандидатів медичної науки». Підручник написав у 1904-1908 рр. Перша частина була присвячена неорганічній хімії, друга – органічній та два томи третьої частини – фізіологічній хімії.
Порівняно з попередніми підручниками з хімії, призначеними для студентів-медиків, цей відрізняється за кількома параметрами:
- Із загальних 1309 сторінок третина присвячена фізіологічній хімії (тобто біохімії).
- Вдало вибрані теми для визначеної галузі медичної хімії. Друга половина XIX ст. принесла велику кількість наукових відкриттів, і вибір тих, що стосуються або в майбутньому стосуватимуться медичної практики, був дуже важким. Лікар і хімік Горбачевський чудово впорався з цим завданням.
- Автор чітко розрізняє гіпотези, теорії та факти.
- Горбачевський, будучи досвідченим та успішним вченим, дуже критично оцінював сучасні знання й міг дійти таких висновків із результатів тогочасної науки, яким ми дивуємося донині.
Завдяки такому підходу, підручник заслужив визнання й повагу тодішньої та наступної професійної громадськості. Макет і концепція його підручника були зразком для авторів підручників на наступні кілька десятиліть. 2019 р., до 165-річчя від дня народження автора, книгу було перевидано у видавництві «Каролінум». Підручник також доступний у повному обсязі у мережі «Інтернет».
– Чи продовжують науковці нині в Чехії опрацьовувати наукові основи експериментальної біохімії, які заклав Іван Горбачевський?
– Професор Горбачевський досліджував низку напрямків. Окрім знаменитого синтезу сечовини, він займався синтезом біомолекул, розробкою нових аналітичних методів, походженням сечової кислоти in vivo та характеристикою деяких білків (еластин, кератин), питаннями правильного харчування, виробництвом вуглеводів із деревини, токсикології та судової хімії (крові, як доказ, у судах, професійне сп’яніння метиловим спиртом, свинцеве сп’яніння), брав участь у створенні української хімічної термінології.
Іван Горбачевський досягнув значних результатів у вивченні будови, властивостей та біохімії пуринових речовин. Окрім знаменитого синтезу сечової кислоти, він довів, що ця речовина в організмі виробляється шляхом розпаду нуклеїнових кислот, а не білків, як вважали деякі його сучасники. В експерименті з гомогенізованою селезінкою він довів, що гіпоксантин і ксантин перетворюються на сечову кислоту.
Ці перетворення оксипурину описав Горбачевський за одинадцять років до відкриття Шардігером окисних властивостей свіжого молока та за 14 років до того, як Буріан назвав відповідальний за це фермент ксантиноксидазу.
Через кілька десятиліть цей фермент привернув увагу вчених як джерело активних форм кисню. Ці речовини все ще є предметом інтенсивних досліджень. У перших дослідженнях увагу було зосереджено на патологічних (окиснення) впливах на клітинні біохімічні структури та біомолекули (білки, ліпіди й нуклеїнові кислоти), а наразі дослідження розширили їх значення в клітинній передачі сигналів і контролі за біохімічними процесами. Одна з наукових груп нашого інституту досі займається цим напрямом.
– Знаємо, що Іван Горбачевський створив у Празі інститут лікарської хімії. Здобутки, діяльність цього закладу та самого Івана Горбачевського у цій царині?
– Як уже згадувалося, з 1784 р. викладання здійснювали німецькою мовою в усіх навчальних закладах Австрійської монархії – включно з Карловим університетом. Лише після багатьох років зусиль 1882 р. чеським вченим і політикам вдалося домогтися, щоб Карлів університет у Празі розділили на чеську та німецьку частини. Але німецька сторона зайняла більшість будівель університету, для чеських же інститутів, у тому числі для інституту медичної хімії, їх потрібно було створити. За кілька років для них звели нову будівлю, і більшість чеських професорів переїхала з німецької частини університету до чеської. Професор Шафаржик перевівся з Празької політехніки на чеський філософський факультет, щоб викладати хімію національною мовою. У цей час вийшов його чеський підручник елементарної хімії (1884 р.), але він містив переважно неорганічну та органічну хімії, лише 10 сторінок було присвячено хімії живих організмів.
На чеському медичному факультеті не вистачало професора хімії. Тому з Відня до Праги запросили вже відомого у світі хіміка – українця Івана Горбачевського, якого одразу ж призначили професором і керівником новоствореного інституту медичної хімії. Через кілька місяців він почав читати лекції чеською мовою, продовжив дослідження й узявся до чудової та вкрай необхідної модернізації викладання медичної хімії.
Професор Горбачевський має великі заслуги перед чеською медичною хімією також у тому, що він виховав низку успішних наступників. Вже на етапі написання підручника співавторами були асистенти професора Горбачевського – доктор Карел Черний, а згодом і професор медицини Антонін Гамсік, який пізніше цілком застосував цей досвід, коли в 1931-1956 рр. готував кілька видань п’ятитомного підручника з медичної хімії у співпраці з професором Октавіаном Вагнером і доцентом Антоніном-Феліксом Ріхтером, а пізніше також професором Франтішком Шантавою. Концепція цих підручників сильно вплинула на інших авторів протягом ХХ ст.
Учні Горбачевського – професори Форманек і Гамсік поступово перебрали на себе керівництво інститутом. 1946 р. двом довоєнним доцентам Гамсіка було доручено заснувати нові інститути в інших чеських містах в Оломоуці (професор Антонін-Фелікс Ріхтер) і Пльзені (професор Іван Шула).
Протягом 141 року існування інститут розширювали відповідно до розвитку хімії та потреб чеської системи охорони здоров’я. На додачу до медичної хімії та біохімії, нові дисципліни та піддисципліни, лабораторії та нові необхідні робочі місця були поступово додані, наприклад, токсикологія й десятки різних спеціалізованих клінічних діагностичних лабораторій для університетської лікарні. Станом на 1 січня 2012 р. вдалося об’єднати інститут медичної біохімії Горбачевського з інститутом клінічної біохімії та лабораторної діагностики та декількома меншими дослідницькими лабораторіями факультетських клінік. Так було створено теперішній інститут медичної біохімії та лабораторної діагностики першого медичного факультету й загальної університетської лікарні у Празі. Це був важливий крок, який уможливив широку та ефективну співпрацю в дослідницькій, педагогічній сферах та в інтерпретації актуальної важливості молекулярної медицини. Можна констатувати, що цей зв’язок цілком відповідає концепції поля Горбачевського.
Професор Іван Горбачевський починав, маючи лише двох чи трьох співробітників. Нині в інституті – 200 працівників.
– Івана Горбачевського протягом чотирьох каденцій обирали деканом медичного факультету. Очолював він і Карлів університет. Чим позначилися ці роки керівництва для вишу, науки?
– Жодної оцінки діяльності професора Івана Горбачевського як декана і ректора, на жаль, не збереглося. Той факт, що його неодноразово обирали на згадані посади, а також його добре відомий чудовий концептуалізм і рішучість, з якими він просував реформу викладання медичної хімії, свідчать про те, що перебування Івана Яковича на високих наукових посадах було корисним та успішним.
– Відомо, що Іван Горбачевський плідно працював у галузі епідеміології, гігієни, токсикології.
– Іван Горбачевський зробив важливий внесок у низку нових знахідок в галузі токсикології. Результати описані у публікаціях «Про докази крові у судових справах. Отруєння свинцем при використанні оцинкованих водопровідних труб, отруєння при роботі з денатурованим метиловим спиртом». Щодо епідеміології – як міністр охорони здоров’я він був відданий боротьбі з іспанським грипом. Я не знайомий з його роботами у сфері гігієни.
– Іван Горбачевський розробив системи очистки стічних вод у Празі. Який це мало ефект і для охорони здоров’я, й, зрештою, економічний?
– Не маю цієї інформації.
– Іван Горбачевський брався виготовляти цукор із деревини. Необхідність? Який науковий та соціальний результати?
– Наприкінці Першої світової війни стан сільського господарства був уже критичним, а забезпечення основними продуктами харчування, зокрема цукром і картоплею, було зовсім недостатнім. 1917 р. професор Іван Горбачевський опублікував статтю під назвою «Про можливість виробництва цукру з деревини та спирту зі стічних вод сульфітно-целюлозних заводів». Автор ще раз підтвердив, наскільки відмінним хіміком він був. Основною речовиною деревини є целюлоза, яка складається з довгих, але неперетравлюваних ланцюгів глюкози. Автор розробив та описав процес, за допомогою якого довгі неперетравлювані волокна целюлози можуть бути розщеплені до поживної глюкози (виноградного цукру). Безумовно, це велике наукове досягнення. Але з енергетичної точки зору виробництво на цій основі, на жаль, надто вартісне.
– Десь читав, що Іван Горбачевський навчав чехів варити поживну юшку з лишайників. Подробиці щодо цього, знаєте?
– Так, професор Іван Горбачевський також займався харчовою цінністю лишайників. Завданням видання 1917 р. було не поповнення меню чехів, а спроба вирішити складну економічну та соціальну ситуації у Галичині – в рідному краї. Під кінець війни ситуація там була справді критичною.
– Коли вже заговорили про харчування, можливо, Вам щось відомо про улюблені страви самого Івана Горбачевського.
– Не знаю. Але відомо, що в нього був один улюблений паб із добрим чеським пивом на вулиці Спалена у Празі.
– Ми мовили до того більше про Івана Горбачевського як про науковця. Які ж він залишив спогади про себе як викладача університету, педагога?
– Професор Горбачевський, безсумнівно, був чудовим, але й вимогливим педагогом. Відомо, що він присвятив себе своїм учням. Під час виконання практичних занять індивідуально пояснював їм завдання. Іван Горбачевський готував свої лекції із надзвичайною сумлінністю.
Говорили, що він був суворим, але справедливим екзаменатором і вимагав доброго знання зі свого підручника. Кажуть, що професор Горбачевський сказав «є ще один рядок», почувши неповну відповідь студента. Але це може бути студентський жарт, який передався в літературі.
Іван Горбачевський мав глибоке соціальне почуття. Був час, коли перед кожним іспитом студенти мали сплачувати так званий екзаменаційний збір. За цю платню професор позичав гроші бідним студентам, але ніколи не просив повернути борг.
– Горбачевський як політик? Кажуть, що перший президент Чехословаччини Томаш Масарик був його давнім другом. Як допомагала ця дружба професорові в подальшому, впливала на його політичні погляди, світогляд?
– Професор Іван Горбачевський був не лише чудовим хіміком і педагогом, але й громадським діячем. З 1902 р. був радником цісарського двору, з 1910 р. – довічним членом Палати панів у Відні. Як представник австрійських українців у 1917-1918 рр. був першим міністром охорони здоров’я Австро-Угорщини. З Томашем Масариком він познайомився у Відні, де Горбачевський навчався та працював в університеті. Відомо, що Іван Горбачевський був проавстрійським і не погоджувався з розпадом Австро-Угорщини, а Масарик успішно боровся за ліквідацію монархії та проголошення незалежної Чехословаччини. 1918 р., після краху монархії та проголошення незалежної Чехословацької республіки, Іван Горбачевський залишився у Відні, де став професором новоствореного Українського вільного університету у Відні. На запрошення президента Масарика цей заклад у 1920 р. перенесли до Праги, а професор Горбачевський змі-нив власну думку, відмовився від ідеї багатоетнічної монархії, прийняв чехословацьке громадянство та працював у Празі як професор і ректор до окупації Чехословаччини нацистською армією в 1939 р. За словами письменника Карела Чапека (також друга Масарика), Горбачевський був одним із небагатьох людей, які могли відвідати президента Томаша-Гарріга Масарика у будь-який час без попередження.
– Чи за життя Івана Горбачевського чехи розуміли його українські політичні справи, допомагали йому з утіленням чи, може, навпаки перешкоджали?
– Вибачте, але я не зустрічав документів на цю тему.
– Як узагалі за комуністичних часів у тодішній Чехословаччині звучало ім’я Івана Горбачевського: про нього мовили публічно, продовжували його наукові справи чи воліли, як в радянській Україні, про нього взагалі не згадувати?
– Особистість Горбачевського користувалася постійною пошаною в Чехії. Чехи вдячні за те, що професор зробив для них. Про це свідчать портрети в його інституті та численні публікації, семінари, конференції й публікації у журналах і книгах, які з’являються безперервно протягом усіх 142 років існування, особливо в річниці з дня народження професора чи заснування першого чеського інституту медичної хімії та біохімії. Частину цих видань передали музею Івана Горбачевського на його батьківщину в Зарубинці.
– Можливо, Вам відомі якісь факти про Івана Горбачевського як сім’янина, про його батьків, дружину, доньок?
– Іван Якович Горбачевський народився 15 травня 1854 р. у с. Зарубинці на Тернопільщині, яке на той час перебувало у складі Цислейтанської частини Австро-Угорської монархії, відомої також як Австрійська Східна Галичина. Його батько Яків Горбачевський був греко-католицьким священником, а матір звали Гонората, в дівоцтві – Воїнська. Його охрестили Іваном, але за життя він також носив імена Ян та Йоганн.
Після закінчення німецько-польської гімназії в Тернополі Іван Горбачевський вирішив вивчати медицину у Віденському університеті, де йому сподобалася хімія. Уже будучи студентом і молодим асистентом професора Лібіха, він почав публікувати результати своїх досліджень, зокрема знаменитий синтез сечової кислоти.
Відомі такі сімейні відносини:
31 жовтня 1881 р. у греко-католицькій канцелярії в Баворові біля Тернополя Іван Горбачевський одружився з Емілією Білінською, яка народилася 28 лютого 1858 р. Її батько, Іван Білінський, був греко-католицьким священником у Баворові, а матір звали Емілією, в дівоцтві – Померанська.
Емілія Горбачевська померла 4 серпня 1935 р.
Доньки Горбачевських: Марія народилася 4 червня 1885 р. у Баворові. Працювала державним службовцем, отримала чехословацьке громадянство 28 грудня 1922 р. 1925 р. жила в районі Прага, 2, на вул. Реслова. У старості проживала в геріатричному будинку в районі Прага, 6. Померла 13 вересня 1979 р. Ольга народилася у Відні 30 серпня 1883 р. 7 травня 1922 р. в Ужгороді вийшла заміж за Василя Костіва, який загинув 27 березня 1940 р. у Празі. Його батьками були: Петро Костів і Марія, в дівоцтві Клоцова. Померла Ольга у Празі 21 червня 1959 р.
Онука Івана Горбачевського – Ірена-Романа Носик народилася 30 травня 1928 р. у Харкові. Вона була визнаним художником і автором художніх композицій зі скла. Виставляла свої доробки у художніх галереях Канади, США, Франції та інших країн. Портрет професора Горбачевського 2000 р. вона щедро пожертвувала Карловому університету в Празі. Пані Ірена-Романа померла 21 липня 2019 року в Торонто.
Квартири професора Горбачевського в Празі:
– 1883-1917 рр. – Прага-Виногради, вулиця Коменського (пізніше Бельгійська), 198/9.
– 1917 р. проживав у Відні як міністр охорони здоров’я Австро-Угорщини.
– 1925 р. – Прага, 10-Карлін, Краловська, 146/68.
– 24 січня 1925 р. – Лодєніце у Бероуна (літня квартира).
– 05.08.1935 р. проживав у м. Мєльник.
– 1940 р. – Прага, 19-Ганспаулка, вул. На Кодимце, 966/6.
Професор Іван Горбачевський помер у санаторії «Шнайдер» 24 травня 1942 р. у Празі, 2, вул. Ке Карлову, 1771/28. Похований у Празі, 6, на цвинтарі у Шарці біля церкви Св. Матвія.
Напис на могилі: «Професор медицини Горбачевський Ян 19.05.1854-24.05.1942 рр.,
Емілія Горбачевська-Білінська 28.11.1858 – 04.08.1935 рр.,
Василь Костів загинув 27 березня 1940 р.,
Ольга Костів, у дівоцтві Горбачевська, померла 21.06.1959 р.,
Марія Горбачевська померла 13 вересня 1979 р.».
– Хто нині опікується могилами Івана Горбачевського, його дружини, доньок?
– Могилою опікується Українська ініціатива у Чеській Республіці.
– Щиро дякую Вам, пане професоре, за розлогі відповіді.