Для журналіста знайомство з цікавою людиною, як скарб для золотошукача. Бо в кожному новому співрозмовнику відкриваєш багато незвіданого та захопливого не лише для себе, але й для великої аудиторії читачів. Правду ж кажуть – скільки людей, стільки й всесвітів.
Познайомилася з пані Наталією Сеньківською випадково, але захопила вона мене своїми оповідками, здається, назавжди. Пані Наталія – львів’янка, університетська викладачка історичних і мистецтвознавчих дисциплін, а ще мандрівниця та гастроблогерка, авторка фейсбук-сторінки «Спіжарка їмості Софії». Там вона публікує цікаві нотатки зі свого життя. Міцне родинне коріння пов’язує її з Тернопільщиною, пані Наталія – внучка греко-католицького священника Володимира Сеньківського, який народився у Великих Гаях. Багатьом тернополянам добре відома історія його рідного брата – ієромонаха Івана (Якима) Сеньківського, відомого василіанського проповідника та ігумена монастиря в Дрогобичі. Його 1941 року закатували більшовики в Дрогобицьких «Бригідках» у мученицький спосіб. 2001 року Папа Іван-Павло ІІ проголосив ієромонаха Якима Сеньківського Блаженним священномучеником Церкви.
Родинне коріння пов’язує пані Наталію зі ще одним видатним нашим земляком з Великих Гаїв, лікарем акушером-гінекологом Євгеном Чубатим, що практикував у 80-х роках минулого століття в Баворівській дільничній лікарні.
Для нашої рубрики «Лікує природа» пані Наталія написала цікаву розповідь про цибулю, яку дуже доречно вживати у сирому вигляді, особливо навесні, коли вітамінів у фруктах та овочах обмаль. Повідала про цікавий рецепт львівських цибуляників, що смакують, як мовиться, і великим, й малим.
«Я просто не уявляю кулінарії без цієї гострої на язик дівочки»
Ось лише ненадовго виглянуло сонечко й так цілком необачно почали квітнути першоцвіти – жовті зірочки, проліски, шафрани та медунка, як знову всю землю покрило снігом, а подекуди і льодовою глазурою. Отак, заледве відтанувши на якусь мить, знову гадаєш, а як там наші воїни? Мерзнуть у холодних схронах, перестуджують легені та ноги, і від того вкотре серце стискається немов в крижаних лабетах. Такий тяжкий, холодний, тривожний та дуже болісний початок квітня, подібний до минулорічного, коли вже тривала війна з москалями.
Навесні часто буває економічно нелегко, адже живемо в країні, де більшість громадян харчується сезонними продуктами, а також тими, які вдалося заготувати протягом року. Лише невелика частка співвітчизників може собі дозволити повноцінний асортимент овочів та фруктів, як у Європі.
Весняні овочі вже не такі смачні й поживні, – більшість з них втрачає смак і половину своїх вітамінних ресурсів. Це стосується буряка, що стає «порожнім», і тому борщ ранньої весни дуже тратить на смаку. Картопля, що починає проростати, майже немає корисних речовин. Отаку «постріляну» експерти овочівництва рекомендують узагалі не вживати. До цієї пори й морква в’яне, часник остаточно трушіє, а яблука стають на вигляд як 90-літня пані.
Залишається вона – цибуля, цибулька, цибулечка. Ріпчаста ще тримається, «як цьвочок», а та, що зачинає проростати, теж тішить, адже дарує свіжі зелені пера, за якими вже так скучила.
Я просто собі не уявляю кулінарії без цієї гострої на язик дівочки, з хвацьким зеленим пучком зачіски, зібраної на самісінькім чубку. Завівши знайомство з такою, ви інколи (й навіть доволі часто) будете схлипувати від її пекучих слів, але без неї життя здаватиметься прісним і нецікавим.
«Як цибуляники Львів врятували»
Цибуля – базовий складник на нашому столі. І нині я вболіваю теж і за неї, адже поля, звідки цибуля потрапляла на столи українців наразі ще під москальським чоботом. Це, зокрема, аграрні господарства Харківщини, Херсонщини та півдня України, де вирощування цибулі давало основні врожаї. Через те українські господині нині аж умлівають, коли бачать у крамницях цибулю по 50-60 гривень за кілограм. Нічого, виб’ємо паршивців (най наша цибуля виїсть їм вочі, щоб скиглили від страху: «горє ти майо, луковоє…»), а нам вона знову зазеленіє гарними перами-стрілами, наливатиметься соковито-хрумкими білими тулумбасами.
В історії Львова цибуля вже одного разу виграла бій з ворогом. Мені пригадалася історія, яку вичитала у Хроніках Львова, коли під час татарської облоги міста, яка тривала понад два тижні, відчайдушні львів’яни, щоб показати ворогу, що в них ще достатньо ресурсів для оборони, поперекидали догори дном діжки й притрусили їх зверху борошном, імітуючи достаток їжі. І ворог відступив, зрозумівши, що не переможе міста та його захисників. Отак місто вистояло та було врятоване завдяки кмітливості своїх громадян, та насправді – їжі цілком не було й усенький Львів тоді харчувався лише цибулею.
«Користь цього овоча – направду неоціненна»
У цибулі міститься величезна кількість органічних кислот, необхідні організму мікроелементи та вітаміни. Фітонциди в її складі гальмують розмноження бактерій та грибків, допомагають у боротьбі з різними інфекціями та стимулюють імунну систему.
Окрім того, регулярне вживання цибулі сприяє розрідженню крові, знижує рівень холестерину й глюкози в крові, підвищує еластичність судин, нормалізує артеріальний тиск, покращує гостроту зору, позитивно впливає на роботу серцево-судинної та репродуктивної систем.
Справжній ажіотаж викликали дослідження вчених Токійського університету (Японія), які з’ясували, що постійне споживання цибулі підвищує інтелектуальний рівень людини на 10-15 відсотків, а здатність запам’ятовувати іноземні слова зростає на цілих 34 відсотки!
Не дивно, що цибуля займає високі позиції в європейській кухні. Недаремно французи так хизуються своїм цибулевим супом (soupe а l’oignongratinee а lafrancaise). Подейкують, що вперше його приготував з цибулі, масла та шампана король Людовик XV.
Іспанці ж і собі не відстають, проводячи цибулевий фестиваль, на якому споживають цибулю на грилі, запиваючи вином.
Львівські цибуляники
Пропоную приготувати цибулеві пляцушки – просту й смачну страву на основі цибульки ріпчастої та зеленої.
Готуємо львівські цибуляники так:
Велику цибулю краємо на кубики максимально дрібно, солимо, трішки цукруємо, збризкуємо цитриновим соком. Якщо вона попалася дуже сердита, потрібно ошпарити її окропом, щоб заспокоїлася.
До того даємо кілька ложок сметани (можна замінити кефіром або кисляком), чорний перець (можна дати також трохи паприки) та одне яйце.
До суміші додаємо щіпку порошку до печива (розпушувача) й трохи манки. Чекаємо, щоб вона набухла. Замість манки можна додати борошно.
До тіста можна ще додатково покраяти й зелену цибульку або листочки черемші. Консистенція на цибуляники має бути подібною до сметани.
Смажимо цибуляні пляцушки на олії, викладаємо на паперову серветку, а тоді – на тарелю.
Смакуємо львівські цибуляники разом зі сметаною, айраном чи кисляком. Такі пляцушки готуються на раз-два-три. А з’їдаються – ще швидше. О-о-о, ви відчуваєте, як розум прибуває?»
Лариса ЛУКАЩУК