Дитинство Івана Горбачевського пов’язане не лише із Зарубинцями, а й зі Збаражем. Тут він здобував початкову освіту. В багатьох виданнях, що присвячені життєвому та науковому шляхові Івана Горбачевського, його автори стверджують, що він закінчив у м. Збараж народну школу, так звану гауптнормальшулє.
Цікавлячись шкільними роками майбутнього академіка, звернувся до відомого на Тернопільщині краєзнавця, начальника відділу туризму та охорони культурної спадщини Збаразької міської ради Руслана Підставки, можливо, він може поділитися певною інформацією. І не помилився. З’ясувалося, що пан Руслан досліджував у Збаражі цю народну школу «гауптнормальшулє» (німецькою Haupt Normalschule, що в перекладі означає «головна нормальна школа»). Саме в цьому закладі навчався Іван Горбачевський, а згодом і його молодший брат Антін, який з роками стане доктором права. Що ж удалося, як каже Руслан Підставка, в результаті (трохи) тривалого «копання» в австрійсько-польських історичних джерелах встановити? Дозволю собі процитувати цілком матеріал пана Руслана, адже це свіжий погляд, факт, дослідження. Отож: «1777 р. отці-бернардини у Збаражі відкрили 3-класову нормальну школу, а з кінця ХVІІІ ст. почала діяти школа елементарна (підготовча), що готувала учнів до вступу в «нормальну». Монахи для останньої виділили «монастирські будівлі зі сторони подвір’я», бо міська влада не мала відповідної споруди, а найголовніше – не була зобов’язана, згідно з австрійським правом, опікуватися «оною». 1788 р. під час пожежі шкільний будинок частково був пошкоджений, але після відбудови в ньому і в давній плебанії (згодом захоронка сестер Феліціянок) шкільне навчання відновили.
Як з’ясувалося, термін «гауптнормальшулє» у даному випадку це трохи різночасовий анахронізм, бо лише 1816 р. «dotych-czasowa szkola normalna zostala podniesiona do rangi szkoly glownej», тобто, «нормальна» – до 1816 р., а тоді – «головна» (haupt). Одночасно і тією, і тією вона бути, певна річ, не могла! 1829-1831 рр., коли у м. Збаражі була епідемія холери, шкільні приміщення міська влада використовувала, як військовий шпиталь, а навчання було перенесено до «пивниць» (підземель монастиря). Монастирський писар занотував у «законній хроніці», що учні вчилися в приміщеннях «podobno do lochуw rozbojnikow», але через два роки все стало на своє місце. 1837 р. воєводська влада знову захотіла розмістити тут «військовий шпиталь», проте гвардіан (настоятель) монастиря Яцек Шеліґевич запропонував для цього «niezamieszkaly zamek PO Potockich», який (окрім деяких залів палацу) з 1835 р. перебував, нагадаю, в оренді у Францішка Дембінського. 1842 р. через різні об’єктивні обставини (непорозуміння з австрійською владою) «головна школа» в Збаражі, де навчали німецькою та французькою мовами, й до виникнення якої найбільше причинилися настоятель монастиря о. Ґаудентій Мошковічовський та о. Ізидор Хмура, припинила свою діяльність.
«1850 р. (за Ю. Кахелем) австрійська влада, користуючись тим, що в монастирі були вільні приміщення, попросила бернардинів, аби використовувати на потреби німецької школи, яку мали б відвідувати діти австрійської адміністрації Збаразького повіту». Тут, не цілком зрозуміло, бо Збаразький повіт, за одними даними, виник 1854 р., а за іншими – 1865 р. Монастир на цю пропозицію погодився та виділив приміщення на першому поверсі, не беручи грошей за оренду, але взамін прагнув отримати дозвіл влади щодо відновлення польської школи. І вже 1859 р. було відкрито 4-класову школу для хлопців з обов’язковою австрійською шкільною програмою навчання. Весь обсяг дидактично-виховних заходів обіймали монастирські вчителі. Великі організаційні заслуги у створенні цієї школи належать о. Норберту Дідику, який і став її директором. І справді «Шематизм Королівства…» за 1859-1860 рр. фіксує його саме на цій посаді, а вчителями зазначає о. Перегіна Бачинського, братів Кирила Ґосподарського та Леонарда Шабея, щоправда, називаючи навчальний заклад ще «по-старому» – Hauptschule in Zbaraz, де навчалося 118 учнів (der Schulbesuchenden – відвідувачів школи). Наступного 1861 р. було створене перше в повіті такого типу 4-класове «дівчаче відділення». З огляду на заняття у спільному будинку школа мала «змішаний» характер, хоча офіційно такою не вважалася. Саме в цей період (1859-1863 рр.) учнем польської 4-класної чоловічої школи при Збаразькому монастирі отців-бернардинів (а не німецько-польської «гауптнормальшулє») й був майбутній міністр охорони здоров’я Австро-Угорщини Іван Горбачевський».
Отже, Іванко Горбачевський навчався в польській 4-класній чоловічій школі при Збаразькому монастирі отців-бернардинів. Чи добирався малий із с. Зарубинці до навчального закладу сам, чи його привозили, чи, може, винаймав помешкання у місті, – невідомо. Не знає цього (сподіваюся, поки що) й Руслан Підставка.
Схоже, Іванові Горбачевському в юності не доводилося почасти бувати у місті своєї шкільної пори. З донесення збаразького старости випливає, що він «дуже рідко відвідував родину з Відня». Якось був під час вакацій у тітки Марії, дружини священника Ераста Ходоровського, та відвідав маму в Збаражі. Хоча у цьому місті мав багато знайомих, зокрема, доктора медицини Корнеля Вітошинського. З донесення збаразького старости відаємо, що пан Корнель навчався медицини у Віденському університеті, працював кілька років «у головнім шпиталі у Відні, при залізниці Францішка Зайфа як залізничний лікар Нижньої Австрії». Йдеться в цьому документі й про те, що саме Корнель Вітошинський допоміг Іванові Горбачевському «перебування у Відні та підказав шлях до призначення його демонстратором при кафедрі медичної хімії».
Після навчання в Збаражі Іван Горбачевський поїхав до Тернополя. Тут він навчався у Першій класичній гімназії, де, зокрема, став одним із перших членів таємного молодіжного товариства «Громада», яке заснував ще один славетний виходець з Тернопільщини – всесвітньовідомий фізик та електротехнік Іван Пулюй. Метою цього товариства було, передусім, вивчення української історії та літератури, пробудити в народу національну свідомість, що мала неабияке значення, зважаючи на польсько-німецьке оточення викладацького складу та засилля москвофільства серед тогочасної нечисленної інтелігенції Галичини. У 1871-1972 рр. Іван Горбачевський очолював «Громаду». Саме він займався передплатою українського часопису «Правда» та поширював його серед однокласників.