Шлунок – це котел, в який потрапляє їжа з різним хіміко-біологічним складом. Їжа в шлунку змішується, відбувається процес реагування хімічних реакцій між різними сполуками та компонентами їжі. Перебіг різноспрямованих за змістом хімічних реакцій у шлунку викликає різку зміну хімічного складу сполук, які утворюються в процесі травлення їжі в шлунку під впливом шлункового соку. Деякі сполуки підсилюють одна одну, зростає їх концентрація з елементами впливу на організм людини загалом. Деякі сполуки нівелюють одна одну. У процесі травлення їжі в шлунку відбувається щось неймовірне, особливе, до кінця не вивчене. Оскільки дуже завуальоване й саме в якому ховається великий секрет тривалості життя людини, в тому числі вічне життя людини, якість життя та виникнення хвороб, які формуються в процесі вживання різних типів їжі. Зрозуміло, що генетичний матеріал людини підлаштовується під їжу, яку вживає людина й намагається якимось чином згладити несприятливий вплив деяких компонентів їжі на організм, але, власне, в цьому є найбільша проблема існування людини на планеті Земля. Якби людський розум створив робота з великою кількістю датників, і саме цей робот максимально правильно зобразив процеси, що відбуваються в шлунку під час травлення, ми б отримали значну кількість інформації стосовно енергії, яка надходить в наш організм, та в якому вигляді ця енергія забезпечує організм людини необхідними речовинами й яким чином вона корисна для людини.
В результаті перебігу біохімічних чи то хімічних реакцій у ділянці шлунка можуть утворюватись мікродози речовин, які мають серйозний вплив на організм. Гомеопатія – розвиток цієї науки триває й до теперішнього часу. І в арсеналі сучасних лікарських середників ми в практиці лікування хворих використовуємо значну кількість гомеопатичних препаратів. У ділянці шлунково-кишкового тракту в процесі травлення також утворюються гомеопатичні речовини, які мають серйозний вплив на організм.
У процесі еволюції природа вигадала соляну кислоту, що виділяється шлунком, і жовчні кислоти, які синтезуються в печінці, щоб сприяти розпаду їжі до певної консистенції. Необхідно зазначити відомі факти, що різні кислоти, які виділяються в шлунково-кишковому тракті, впливають на їжу по-різному, а особливо органічні, які вводяться в шлунок з їжею. Крім того, спостерігається недостатня кількість виділення соляної кислоти та жовчних кислот у самому організмі людини, найголовніше, порушується фазовість їх виділення, інколи спостерігається запізніла реакція необхідного максимуму виділення як соляної, так і жовчних кислот. Унаслідок таких порушень виникає відчуття печії людиною, рефлюкси через певний часовий інтервал після вживання людиною їжі, особливо в надмірній кількості.
Отже, соляна кислота виділяється в достатній кількості тоді, коли організм вже її не потребує. Результатом порушення співвідношення виділення дебіту соляної або жовчних кислот до фазовості травлення їжі сприяє виникненню виразкової хвороби. Ось чому рекомендують перед вживанням їжі використовувати «аперитив», щоб «розігріти» шлунок, стимулювати виділення шлункового соку, хоча й така методика харчування не завжди рятує людину від порушень фазовості виділення секрету шлунково-кишкового тракту для травлення компонентів їжі.
Значна кількість людей зазначає, що в процесі харчування при надмірному вживанні їжі, особливо – з великим вмістом жиру, сприятливим для організму та для задовільного самопочуття є вживання кока-коли, яка містить в собі органічні кислоти.
Кількості соляної та жовчних кислот буває недостатньо, щоб окислити жири, які людина вживає з їжею, до певної фізіологічної консистенції. Люди на підсвідомому рівні розуміли, що під час харчування, особливо – жирною їжею, необхідно додатково вживати продукти з високим вмістом органічних кислот. У науці відомі дослідження стосовно клінічної ефективності яблучно-кислого оцту, підтверджені його лікувальні властивості.
У англійців існує прислів’я: «An apple a day keep a doctor away» (дослівний переклад – «З’їси яблуко кожен день і ніколи не будеш знати лікарів») .
Українці взимку одночасно із жирною їжею вживали такі продукти, як кислі огірки, помідори, капусту тощо.
У Середній Азії жителі після вживання баранини завжди пили гранатовий сік, який містить багато органічної кислоти.
Зауважено, що сік свіжовичавленого лимона має виражений вплив на серцево-судинну систему, ймовірно, впливаючи на травлення їжі в шлунку.
Цікаво, що після вживання таких продуктів людина розпочинає втрачати вагу, ймовірно, що під їх впливом зменшується енергетична здатність їжі, особливо – її жирних компонентів.
У побуті народні цілителі використовували для лікування різних захворювань сечу, яка містить у собі, крім продуктів розпаду гормонів, ще й сечову кислоту. Вірогідно, що вплив сечової кислоти на їжу з високим вмістом кислот сприяв кращому засвоєнню інгредієнтів розпаду їжі, яка ставала більш «безпечною» для організму людини загалом.
Отже, існує необхідність перспективних наукових досліджень впливу різного типу органічних кислот на жири, які вживає людина, але в умовах, які створені природою в шлунково-кишковому тракті, передусім у порожнині шлунка та дванадцятипалої кишки.
Зокрема, звернемо увагу на недостатньо вивчений вплив на процеси травлення в порожнині шлунка загальновідомих медикаментів, які мають у своїй хімічній формулі кислоту, наприклад, таких, як ацетилсаліцилова кислота та інші нестероїдні протизапальні препарати тощо. Ймовірно, що їх застосування можливе після вживання хоча б незначної кількості жирної їжі, щоб не спостерігалося пошкодження слизової оболонки шлунка.
У процесі клінічних досліджень встановлено, що порушення екскреторної функції печінки сприяє збільшенню концентрації холестерину в крові, щоправда, не завжди підвищення концентрації холестерину в крові викликає розвиток атеросклерозу судин.
Ймовірно, що люди, які мають низьку кислотність в шлунку, можуть мати високий рівень холестерину в крові. Але високий рівень холестерину в крові не означає, що людина повинна мати атеросклероз судин.
Існує давній вислів, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок. Можливо, справді шлях до здорового серця та судин людини лежить через його шлунок і до нормального без хвороб життя людини. Це все залежить від того, що ми вживаємо в їжу та яким чином їжа в результаті процесу травлення стає максимально корисною для клітин нашого організму.
Зазначимо, що ґрунтовний процес травлення відбувається насамперед у порожнині шлунка. Скажімо, якщо дереву або рослині не надати необхідних сполук, то дерево може засохнути. Дерева та рослини ми вивчили набагато краще порівняно з досягненнями в галузі медицини. Дерево може гарно родити, бути гарним, але швидко вмирати. Хотілося б, щоб дерево було красивим, добре родило та довго жило. Такий стан речей можливий та часто зустрічається в природі. Людина може довго жити та бути ефективною як в процесі роботи, так і в процесі відпочинку, ось тільки необхідно розпочати шлях до стабільного життя стосовно здоров’я людини, і початок цього шляху розпочинається в шлунку людини.
Будь-яку жирну їжу треба обов’язково вживати з продуктами, які мають органічні кислоти, адже деякі з цих органічних кислот надзвичайно ефективні в розкладанні жиру до метаболітів, які є сприятливі для організму загалом, і після таких змін не відбувається відкладання холестерину у стінці судин, провокуючи розвиток атеросклеротичного процесу. Виникнення атеросклерозу, порушення обміну жирів розпочинається з порушень у шлунково-кишковому тракті, по суті, з недостатньої секреторної функціональної ефективності як в шлунку, так і в кишківнику, особливо – в дванадцятипалій кишці.
Отже, жир потребує вживання органічних кислот, які взаємодіють з ним, інактивують його та самі інактивуються як кислоти й не всмоктуються в кров’яне русло. Жирна їжа не потребує одночасного вживання вуглеводів, які сприяють проникненню холестерину в кров і здатні підвищувати рівень холестерину в крові, що може викликати погіршення реологічних властивостей крові. Глюкоза – це дешева енергія й організм не окислює холестерин для свої потреб, а використовує вуглеводи як більш доступне джерело енергії. Необхідно ще раз наголосити на тому, що жирна їжа при харчуванні людини потребує обов’язкового використання органічних кислот, які містяться в лимонах, гранатах, яблуках тощо. Саме органічні кислоти в деяких фруктах, які не містять у собі значну кількість вуглеводів, різко знижують атерогенність холестерину, практично руйнують його генуїнну сутність і саме ця сутність робить жир шкідливим для людини. Можливо, що жир після дії на нього органічних кислот у шлунково-кишковому тракті може бути не здатним відкладатися як у судинах людини, так і в депо, що є дуже важливим чинником для збереження здоров’я.
Підлягає вивченню, які саме органічні кислоти позитивно впливають на процеси травлення в шлунку та який вид жиру тропний до впливу на нього органічних кислот і цей вплив повинен бути сприятливим для організму.
Існує ще одна серйозна проблема, яка є малодослідженою – це регуляція нервовою системою діяльності шлунково-кишкового тракту. Функція центральної нервової системи одна з найбільших загадок у теперішній науці.
В організмі людини існують дві автономні нервові системи, які регулюють діяльність усіх органів і систем, впливають на метаболізм тканин, імунітет тощо. Немає нічого всередині людини, щоб не піддавалося вираженому регуляторному впливу цих двох нервових систем. Наприклад, якщо симпатична нервова система пришвидшує частоту серцевих скорочень і підвищує рівень артеріального тиску, то парасимпатична нервова система зменшує частоту серцевих скорочень і знижує рівень артеріального тиску. Якщо одна нервова система підсилює секреторну діяльність шлунка, то інша знижує її і т.д. Усі соматичні хвороби, які виникають у людини, як правило, є симпато- або вагозалежні.
Для нормального функціонування організму людини повинен бути абсолютний баланс між симпатичною та парасимпатичною нервовою системами. Виникнення одного із захворювань залежить від виникнення вираженої активації, переважального впливу однієї з вегетативних нервових систем на іншу протягом багатьох років життя людини. Сильне стимулювання однієї з вегетативних систем призводить до виникнення багатьох захворювань. Наприклад, часті та виражені стреси призводять до стимуляції симпатичної нервової системи, яка в майбутньому може супроводжуватися виникненням артеріальної гіпертензії, атеросклерозу, інфаркту міокарда, а деякі автори вказують на стимуляцію утворення ракових пухлин тощо.
Будь-який варіант людського життя зачіпає функцію симпатичної або парасимпатичної нервової систем.
Усі хвороби, як правило, зумовлені дисонансом у роботі двох нервових систем. Звідки ж з’являється дисонанс у роботі регулювальних вегетативних нервових систем, який призводить до низки захворювань? Наприклад, будь-яка їжа, яку вживають люди, стимулює або симпатичну, або парасимпатичну нервову систему. Якщо ми маємо з народження підвищений тонус симпатичної нервової системи, то повинні уникати вживання їжі, яка її стимулює, або навпаки. Такі рекомендації до цього часу ще не розроблені лікарями. Більшість сортів м’яса тваринного походження стимулює симпато-адреналову систему, особливо – тих тварин, які гинуть у стані страху смерті. Зазначається, що великий вміст катехоламінів має свинина, або свинина незрозумілим чином стимулює в людини викид катехоламінів і підвищує тонус симпато-адреналової системи. Таким чином, необхідно вивчити вплив будь-яких м’ясних продуктів як на тонус симпатичної, так і парасимпатичної нервових систем. Усе ж таки, чомусь баранину вважають «фізіологічним» м’ясом, адже баран не має страху перед смертю, ймовірно, вживання баранини не буде супроводжуватися активацією симпатичної нервової системи. Детальному вивченню підлягають різні сорти риби, особливо, враховуючи їх сприятливий вплив на тривалість життя людини. Інколи необхідно стимулювати симпато-адреналову систему, особливо – при низькому артеріальному тиску, а ще для підвищення тонусу статевої системи, покращення розумової діяльності, при сонливості тощо. Необхідно провести чіткий науковий аналіз продуктів харчування за ступенем їх впливу на симпатичну чи парасимпатичну нервові системи. З’ївши значну кількість продукту в чистому вигляді, за допомогою наукових досліджень, ми можемо чітко встановити ступінь впливу будь-якого продукту харчування на тонус симпатичної чи парасимпатичної нервових систем. Не кажучи, що такі дослідження необхідно провести після вживання кави, чорного шоколаду, часнику, цибулі, горіхів, меду, капусти тощо. Залишається невивченим вплив на вегетативну нервову систему яєць, молочних продуктів, овочів, фруктів тощо. Наприклад, яблука можуть стимулювати симпатичну нервову систему та підвищувати рівень АТ при надмірному вживанні. Ми, люди, науковці, дослідники, просто зобов’язані розділити продукти, які рекомендовані для вживання людьми з підвищеним тонусом симпатичної нервової системи або парасимпатичної вегетативної нервової системи. Окрім того зауважимо, що, мабуть, існують продукти, які б ми назвали «нейтральними», адже вони не будуть змінювати тонус вегетативної нервової системи. Не кажучи вже про натуральні соки, оскільки такі дослідження надзвичайно важливі для нормальної життєздатності людського організму та тривалості життя людини.
Чомусь важливе значення надається вмісту в продуктах полі-ненасичених жирних кислот, відсутності «поганих» жирів, цінності певної концентрації певних вітамінів та інших корисних властивостей продуктів Вплив же на тонус вегетативної нервової системи, її баланс, не досліджується, а саме такі дослідження мають велике майбутнє для профілактичної медицини, адже хворобі набагато простіше запобігти завдяки правильному харчуванню та стилю життя, ніж її лікувати. Добре відомо, що часник має протимікробні властивості, противірусні, протигрибкові, очищає судини від атеросклеротичних бляшок у правильно підібраних дозах, але водночас при надмірному вживанні здатен загострити перебіг гастриту або виразкової хвороби, дванадцятипалої кишки та шлунка. Горіхи корисні для метаболізму, мають значну кількість вітаміну В, цинку, магнію й Омега-кислоти, регулюють апетит, урівноважують рівень цукру в крові, але мають підвищену жирність і високу калорійність.
У науці відомі різні класифікації продуктів. Наприклад, деякі автори ділять їжу на «метаболічно-швидку», яка характеризується високою калорійністю, має багато білка (м’ясо та молочні продукти), значний вміст глюкози, й, навпаки, «метаболічноповільна» характеризується низьким глікемічним індексом тощо. А саме «метаболічно-швидкі» продукти стимулюють симпатичну нервову систему. «Повільнометаболічні» продукти (овочі, бобові, жири) підвищують тонус парасимпатичної нервової системи, сприяють розслабленню та зниженню тривоги. Однак необхідна деталізація впливу кожного з перерахованих продуктів на стан, зокрема як симпатичної, так і парасимпатичної нервових систем. Зрозуміло, що існують змішані продукти, певна частина яких стимулює симпатичну нервову систему, а інша – парасимпатичну. Але необхідно дослідити, наскільки виражена дія різних інгредієнтів їжі з різноспрямованим впливом на вегетатику людини, враховуючи її вміст. Крім того, лікарі не розробили рекомендації із вживання вітамінів, адже одні вітаміни виражено стимулюють симпатичну нервову систему, а інші – парасимпатичну. «Неправильна» концентрація вітамінів, якими насичені деякі сорти їжі, в тому числі овочі та фрукти, може різко підсилити дисбаланс у функціонуванні симпатичної або парасимпатичної нервових систем. Наприклад, встановлено, що добрий лікувальний ефект при ваготонії має аскорбінова кислота, а при симпатикотонії – вітамін В6, вітамін Е. Вітамін В6 в амінокислотному метаболізмі обмежує активність кофактора у синтезі нейромедіаторів, включаючи дофамін, серотонін, норадреналін, гама-аміномасляну кислоту та гормон мелатонін. Деякі автори вказують, що при симпатикотонії необхідно призначати вітамін В1, а при ваготонії – В6. Нестача, як і надлишок певних вітамінів, впливає на активність передусім вегетативної нервової системи, через яку й реалізується сприятливий або негативний вплив на організм людини.
Важливе значення має вміст в їжі мікроелементів. Наприклад, при симпатикотонії рекомендують вживати їжу з високим вмістом калію, а при ваготонії – кальцію. Ось чому при слабкості парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи призначають такі препарати калію, як Панангін, Хлорид калію тощо, а при зниженні тонусу симпатичної вегетативної нервової системи – препарати кальцію, які в широкому асортименті представлені в медичній практиці. Зазначимо, що один з видів фізичного тренування організму, професійної діяльності людини, уподобань людини, вживання спиртного, хімічного складу води, яку п’є людина, може стимулювати вибірково симпатичну або парасимпатичну нервову систему. Фізичні вправи, які координовані глибокою дихальною гімнастикою, елементами йоги, супроводжуються стабілізацією емоційної рівноваги, ефективно пригнічують високий тонус симпато-адреналової системи. Перегляд телевізійних передач з елементами розумового або емоційного навантаження підвищують тонус симпатичної вегетативної нервової системи. Фізичні навантаження повинні бути окремо кваліфіковані як для підвищення тонусу парасимпатичної вегетативної нервової системи, так і симпатичної нервової системи. Саме вид фізичного навантаження потребує деталізації для визначення ступеня впливу на вегетатику людини, адже фізичні навантаження стимулюють або пригнічують вживання певних сортів їжі. Не кажучи, що вивченню підлягає також стан вегетативної нервової системи під впливом різних сортів спиртних напоїв, які можуть мати у собі настоянки різних рослин як для підвищення, так і для пониження активності різних сегментів вегетативної нервової системи.
Зрозуміло, що вегетативна нервова система з протилежним напрямком впливу компенсаторно підвищує свій тонус, щоб нівелювати надмірну активацію іншої системи, яка була стимульована життєвими провокувальними факторами. Таким чином, будь-яке порушення в організмі супроводжується порушенням двох систем: надмірною активацією однієї системи з компенсаторною активацією іншої. Хвороба, яка залежить від підвищеного тонусу стимульованої провокувальними чинниками вегетативної нервової системи, виникає, коли дисонанс між вираженим тонусом стимульованої нервової системи та компенсаторної вегетативної нервової системи переходить встановлену фізіологією людини межу. Через певний період часу тонус компенсаторної вегетативної нервової системи зростає настільки, що може загальмувати, сповільнити розвиток стимульованої вегетативної нервової системи. У деяких випадках наступає відносне виліковування хвороби як результат компенсації. В іншій ситуації рівень функціонування компенсаторної вегетативної системи є патологічним і може викликати в майбутньому захворювання, виникнення якого залежить вже від підвищеного тонусу компенсаторної вегетативної нервової системи. Наприклад, дуже часто при гіпертонічній хворобі (симпатозалежна хвороба) є виразкова хвороба шлунка (вагозалежна хвороба) чи наявність підвищеної кислотності шлунка або навпаки. Але при наявності підвищеного артеріального тиску підвищення секреторної діяльності шлунка не відбувається одночасно з виникненням гіпертонічної хвороби, а через певний тривалий період її існування, який призводить до поступової компенсаторної реакції на підвищений тонус протилежної вегетативної нервової системи.
Послідовність виникнення симпато- або вагозалежної хвороби має часові інтервали, які залежать не лише від індивідуальних особливостей функціонування нервової системи, а й від лікування, яке призначають лікарі, від медикаментів, які, як правило, підвищують або пригнічують тонус симпатичної чи парасимпатичної нервової системи. Як знайти золоту середину, яка допоможе нам пролікувати одне захворювання, але при цьому не буде сприяти виникненню іншого? Зауважимо, що при загальному підвищенні в організмі тонусу симпатичної нервової системи в одному з органів людини може переважати тонус парасимпатичної нервової системи і навпаки.
У практиці нам необхідно запровадити визначення рівня симпатичної та парасимпатичної нервової системи в підлітків після того, як встановиться повне дозрівання їхнього організму. Потрібно досліджувати рівень функціонування цих двох систем, починаючи з дитячого віку. Нам необхідно створити спеціальний паспорт, до якого будуть вноситися дані по роках у процесі старіння людини, показники, які б відображали функціонування симпатичної та парасимпатичної нервових систем. Тільки тоді зможемо передбачити та запрограмувати можливість виникнення в майбутньому будь-якого захворювання в людини, подовжити строк її життя. Лише тоді зможемо давати правильні рекомендації щодо харчування людини, способу життя, вживанню медикаментів тощо.
Запитаймо себе: «Чи добре є для людини, коли через 45 хв.-1 год. після вживання їжі вона хоче випити води?». В народі кажуть, що така людина є здоровою. Але ми, лікарі, знаємо, що бажання напитися води після вживання їжі може бути задатком у майбутньому до виникнення гіперсекреторного стану шлунку, виразкової хвороби, гастродуоденіту або сприяти виникненню цукрового діабету. Дисонанс у роботі двох нервових систем – вроджена особливість і з’являється ще в утробі матері. Пологи є великим стресом для дитини, яка народжується, що сприяє виникненню дисонансу в роботі симпатичної та парасимпатичної нервової систем у процесі розвитку дитини в дорослу людину. Кисневе голодування дитини під час пологів, пологові травми, лікарські маніпуляції тощо сприяють у майбутньому вираженому дисбалансу в роботі двох нервових систем. Важливе значення мають також генетичні чинники, адже наша генетика змінювалася та адаптувалася протягом багатьох тисячоліть до умов народження й проживання на землі людини. Враховуючи, що хвороби людини закладені в дитячому віці, саме в дитячому віці розпочинається формування та виникнення в майбутньому серйозних захворювань, які не лише потребують кваліфікованих втручань лікарів, але, які б професійні медичні зусилля ми не докладали, тривалість життя людини буде скорочуватися. Якщо із самого дитинства вдалося внормувати загальноприйнятними методами баланс симпатичної та парасимпатичної нервових систем, врегулювати основні патофізіологічні процеси, які відбуваються кожної долі секунди в організмі людини, то життя було б тривалим і більш безтурботним з розумінням людиною, що можна жити без хвороб, маючи майбуття. Так чи інакше будуть проведені цілеспрямовані дослідження стосовно важливої наукової проблеми, яка насамперед стосується більш-менш досконалого розвитку профілактичної медицини.
Ростислав САБАДИШИН,
ректор КЗВО «Рівненська медична академія», професор