«Дякую за сина, врятували його!», «Дякую за внука! Вчасно доправили, кваліфіковано надали допомогу», «Ти – герой! Пишаємося!», «Нехай вас Господь береже! Повертайтеся додому живими й здоровими! Найшвидшої перемоги нам усім!». Ці теплі зворушливі слова під відео в одній із соцмереж адресовані Віталію Прохорчуку – лікарю одного з батальйонів 77-ої окремої аеромобільної бригади Збройних сил України та випускникові Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського.
Торік у серпні Володимир Зеленський нагородив Віталія Прохорчука відзнакою Президента України «За оборону України», а цьогорічного липня він отримав почесну відзнаку «Знак пошани медичним працівникам». Улітку нинішнього року лікарю КНП «Дунаєвецька багатопрофільна лікарня» Віталію Прохорчуку також було присвоєно звання «Заслужений лікар України».
9 листопада Віталію виповнилося 29 років. Народився він на Хмельниччині, у с. Антоніни Красилівського району в родині селян. Упродовж 2011-2017 років навчався в ТНМУ. Завучка кафедри загальної гігієни та екології, професорка Олена Лотоцька розповідає, що познайомилася з Віталієм 2012 року, коли він навчався на другому курсі та записався в кафедральний студентський науковий гурток. Відтоді й до закінчення університету – його активний учасник, кілька останніх років – староста.
«Запам’ятався Віталій своєю простотою, людяністю, відповідальністю та працьовитістю, – пригадує Олена Володимирівна. – Він завжди був оптимістом, не відступав перед труднощами, що трапляються у студентському житті. Поставивши ціль – завжди досягав її».
2017-2019 рр. Віталій Прохорчук проходив інтернатуру з травматології й ортопедії на базі Тернопільської та Хмельницької обласних лікарень. З 2019-го працював лікарем ортопедом-травматологом у Центрі травми ІІ рівня КНП «Дунаєвецька багатопрофільна лікарня». 24 серпня 2022 року отримав повістку, а 26 серпня призваний до лав ЗСУ. Несе службу на Бахмутському напрямку.
«Пригадую, як на шостому курсі Віталій довго роздумував, яку спеціальність вибрати: стати військовим лікарем чи травматологом. До слова, навіть пройшов військову підготовку за програмою офіцерів запасу та отримав звання молодшого лейтенанта. Втім, травматологія перемогла. Але в результаті став військовим травматологом», – каже професорка Олена Лотоцька.
Медична служба 77-ої окремої аеромобільної бригади працює на відстані безпосереднього бойового зіткнення з ворогом. Надання невідкладної медичної допомоги на місці поранення та підтримка життєдіяльності під час евакуації до стабілізаційного пункту – надзвичайно непроста робота, що вимагає рішучості, хоробрості та високої професійної майстерності. Бойові медики рятують тисячі життів і повертають багато поранених бійців до строю. Саме тому вони – дуже бажана мішень для рашистів, які постійно полюють на них, порушуючи цим Женевську конвенцію. Та для росіян законів не існує: ні правових, ні тим більше – моральних.
«Так, вони нас дуже «люблять», – попри складні обставини, усміхається Віталій Прохорчук. – Адже від медиків дуже багато залежить. Медики повертають військовослужбовців після лікування назад на фронт».
Бойові медики забирають поранених військових безпосередньо з місця бою та привозять у визначені точки, де «Травмат» (позивний Віталія Прохорчука) надає їм кваліфіковану лікарську медичну допомогу, стабілізує стан і відвозить у стабілізаційний пункт. Причому робити це доводиться в абсолютно польових умовах! Іноді навіть на ходу, коли машина проїжджає під обстрілами, медики мусять стабілізувати стан бійців, надавати їм адекватну фахову медичну допомогу. Та зазвичай це – поле, галявина чи ліс. «Намагаємося знайти більш укрите місце, щоб ми могли відносно спокійно та максимально швидко надати допомогу й також швиденько звідти поїхати. Ці моменти перехоплення поранених – найнебезпечніші, – зауважує Віталій, – є дуже велика ймовірність саме тоді потрапити під обстріл, адже нас пильнують і цілять прямо по медиках».
На термін доправлення поранених у ці визначені точки, які підбирають так, щоб перебувати якнайближче до своїх підрозділів, не більше десяти хвилин їзди, впливає дуже багато нюансів. Скажімо, трапляються випадки, коли дороги непроїзні, їх інтенсивно обстрілюють або ж виникла проблема з технікою, щоб вивезти. Та навіть і в таких надскладних умовах поранених стараються привезти якомога швидше. «Випадки бувають дуже різні: і кровотечі, і складні поранення. Від того, як спрацює первинна ланка та безпосередньо ми, доки доправимо військових у стабілізаційних пункт, залежить не лише їхнє здоров’я, а часто й життя», – наголошує Віталій Прохорчук.
Що закарбувалося в пам’яті найбільше? Віталій досі вражений від того, як вони мчали з пораненим під обстрілами, довкола вибухали міни та падали снаряди буквально за п’ять метрів, та жоден уламок у них не потрапив, усе наче відстрибувало від машини. Втім, такі випадки, коли до роботи медичної служби приєднується ангельська допомога, трапляються не раз.
Дуже запам’ятовуються також історії самих поранених, які розповідають, що прикрили собою побратима, позицію чи якийсь сектор. Часто вони при цьому додають: «Я не можу залишити своїх побратимів! Як я їх покину?! Відправляйте мене назад, якось воно буде, я витримаю». Медики водночас надають їм і психологічну допомогу, знаходять потрібні слова: «Та, друже, не хвилюйся, зараз тобі швиденько все замотаємо, прокапаємо, дамо піґулочку, буквально пів дня-день відпочинеш і відразу повернешся».
Військові до слів медиків дослухаються, вони їм довіряють, мають з ними тісний емоційний зв’язок, адже медики – опора та надія наших поранених.
«Ми даємо їм надію на одужання, а вони нам – наснагу продовжувати нашу спільну справу, – мовить Віталій Прохорчук. – У наших бійців такий запал в очах, така сила духу! Хлопці у нас – просто дивовижні! Кожен знає, за що та за кого він стоїть. На жаль, правду кажуть, рашисти шлють на війну найгірших, моральних потвор, а ми втрачаємо найкращих. Тож завдання військових медиків – щоб якомога більше наших воїнів залишилися живими».
Щиро вдячні Віталію Прохорчуку за службу. Пишаємося нашим випускником!
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА