13 вересня виповнюється 95 років від дня народження нашого земляка Бориса Харчука.
Борис Микитович Харчук (1931—1988) — видатний український прозаїк, майстер психологічної та епічної прози. Він залишив по собі багату літературну спадщину, що глибоко розкриває історію, побут і духовний світ українців. Борис Харчук — непересічна постать в історії української літератури.
Він працював журналістом. І писав. Писав, як веліло серце, як зобов’язувала совість перед тією землею, що його пустила у широкий світ. Борис Харчук був одним із перших, хто у 80-х роках ХХ століття звернувся до теми УПА. Роман «Волинь» (1959—1965) приніс йому славу непересічного письменника.
Сьогодні ім’я прозаїка Бориса Харчука відоме всім і шановане в читацьких колах. Йому належать романи: «Межі і безмежжя» (1966), «Місяць над майданом» (1970), «Хліб насущний» (1976), «Довга дорога» (1979), «Кревняки» (1984), книги повістей: «Невловиме літо» (1981), «Подорож до зубра» (1986), ряд оповідань, нарисів.
Бориса Харчука оминали літературні премії, звання та нагороди. У радянському суспільстві, як вогню, боялися слова правди і тих, хто сіяв її зерна. А він був з когорти саме таких.
Передчасна смерть не дала змоги завершити і випустити в світ низку творів, але його книги житимуть на землі, бо вони твердо увійшли в золотий фонд української літератури.
Своїми художніми творами і своєю безкомпромісною поведінкою Борис Харчук наближав проголошення незалежної української держави.
Щоб ознайомитися з творчістю письменника, пропонуємо переглянути рекомендаційний список літератури «Борис Харчук — співець отчого краю»