Проєкт «Ментори» Тернопільського національного медичного університету імені І.Горбачевського допомагає студентам дізнатися про типові помилки, яких можна уникнути на своєму шляху, покращити самоорганізованість завдяки зустрічам з наставниками-старшокурсниками, що передбачає обмін новинами про успіхи чи невдачі, дає можливість поділитися цінним досвідом з тими, хто цього потребує.

Ми поспілкувалися з Марією Семерез, менторкою, студенткою третього курсу медичного факультету ТНМУ, про мрії, прагнення, важливість професії та співпрацю з іноземними студентами.

Життєве кредо: Позитивне мислення – ключ до щасливого життя. Ти господар своїх думок, а отже і життя.

– Маріє, що спонукало Вас стати ментором?

– Я менторка вже два роки. Спочатку була наставницею іноземної групи, дуже хотіла зберегти навички розмовної англійської мови в університеті, то ж, коли була можливість обрати групу – не вагалася ні хвилини. Цікаво спілкуватись із людьми з іншої країни та культури, можна почерпнути багато нового.

Цьогоріч я продовжила роботу ментора не задумуючись, бачу, що проєкт ефективний, моя праця студентам корисна і сама, звичайно, пам’ятаю, як незвично було адаптуватися до нових умов навчання та соціуму. У мене був прекрасний ментор, який супроводжував нас та розповідав різні корисні деталі навчання та життя університету в цілому. Це той вдалий приклад для наслідування.

– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Насамперед, я прошу менторську групу, аби вони стали друзями, можливо, звучить банально, але для ефективного навчання в медичному університеті необхідно докладати багато зусиль, терпіння і без підтримки та допомоги важко справитися з такими навантаженнями, а хто ж краще розуміє ситуацію з середини, як не одногрупники. Радію, бо навіть цього року, в умовах карантину, нам вдається підтримувати зв’язок один з одним, а студенти змогли зустрітися та познайомитися офлайн.

Інколи нагадую, заради чого вони вступили у навчальний заклад, говоримо про нашу спільну мету – стати класними спеціалістами у обраній справі, розказую історії, що мотивують і надихають мене. Я вірю в те, що ми – майбутнє країни й здатні зміни її на краще, адже 7 років тому, 21 листопада 2013 року, відбулася Революція Гідності, коли саме студенти наважилися на відстоювання своїх інтересів. Нам не можна цього забувати. Тому я хочу, щоб молоді люди робили те, що їм подобається і розвивалися у обраній справі, адже тільки так можна чогось досягти та зробити свій внесок у розвиток країни.

– З якими проблемами до Вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Найчастіше іноземні студенти запитували, куди краще подорожувати Україною, організувати цікаву екскурсію. Вони часто мають уявлення про країну, яку обирають для навчання, проте, звичайно, завжди хочуть почути думку однолітків, які народилися і живуть тут. До прикладу, часто цікавилися, а згодом і ділилися враженнями від Львова, Чернівців, Києва. Особливо сподобалися їм ошатні, вимощені бруківкою й з чарівними ліхтарями, з ароматом кави та вуличними музикантами, вулички міста Лева, архітектура Чернівців і Києва, які вражають своєю величчю, красою, високою культурою та викликають неповторні відчуття.

Дуже тішить те, що іноземці інтенсивно вивчають нашу мову, то ж часом просили пояснити якісь словосполучення з побуту. Українці цікавляться більше деталями навчання та як усе працює в університеті. Після школи не всі розуміють що таке «деканат» і «кафедра», тому потрібно пояснити.

– Які очікування у Вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Особливих очікувань не було, щоб потім не розчаровуватися, проте, хотілося познайомитися з новими людьми, поспілкуватися на цікаві медичні теми. Страху не відчувала, адже коли несеш якусь місію, а саме допомогти, то тебе переповнює радість, надія на краще.

– Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

– Отримую задоволення від спілкування з підопічними, також я вже 4 роки є волонтером, це дуже подібний досвід, плюс до карми: робиш добре оточенню – світ віддає добром.

– У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– Зараз це діалоги в соціальних мережах, кілька разів зустрічалися. Шкода, що вимушені жити у такому форматі, тепер багато чого пропускаємо, адже хто, як не ми, медики, розуміємо, що здоров’я – найголовніше.

– Що порадите студентам, залученим у проєкті?

– Знайомтеся, живіть, любіть, прагніть до кращого та нікуди не поспішайте, адже студентські роки такі короткі.

Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини Миколи Василечка та Марії Семерез.