Марія Семерез про позитивну місію проєкту ТНМУ «Ментори»
Проєкт «Ментори» Тернопільського національного медичного університету імені І.Горбачевського допомагає студентам дізнатися про типові помилки, яких можна уникнути на своєму шляху, покращити самоорганізованість завдяки зустрічам з наставниками-старшокурсниками, що передбачає обмін новинами про успіхи чи невдачі, дає можливість поділитися цінним досвідом з тими, хто цього потребує.
Ми поспілкувалися з Марією Семерез, менторкою, студенткою третього курсу медичного факультету ТНМУ, про мрії, прагнення, важливість професії та співпрацю з іноземними студентами.
Життєве кредо: Позитивне мислення – ключ до щасливого життя. Ти господар своїх думок, а отже і життя.
– Маріє, що спонукало Вас стати ментором?
– Я менторка вже два роки. Спочатку була наставницею іноземної групи, дуже хотіла зберегти навички розмовної англійської мови в університеті, то ж, коли була можливість обрати групу – не вагалася ні хвилини. Цікаво спілкуватись із людьми з іншої країни та культури, можна почерпнути багато нового.
Цьогоріч я продовжила роботу ментора не задумуючись, бачу, що проєкт ефективний, моя праця студентам корисна і сама, звичайно, пам’ятаю, як незвично було адаптуватися до нових умов навчання та соціуму. У мене був прекрасний ментор, який супроводжував нас та розповідав різні корисні деталі навчання та життя університету в цілому. Це той вдалий приклад для наслідування.
– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?
– Насамперед, я прошу менторську групу, аби вони стали друзями, можливо, звучить банально, але для ефективного навчання в медичному університеті необхідно докладати багато зусиль, терпіння і без підтримки та допомоги важко справитися з такими навантаженнями, а хто ж краще розуміє ситуацію з середини, як не одногрупники. Радію, бо навіть цього року, в умовах карантину, нам вдається підтримувати зв’язок один з одним, а студенти змогли зустрітися та познайомитися офлайн.
Інколи нагадую, заради чого вони вступили у навчальний заклад, говоримо про нашу спільну мету – стати класними спеціалістами у обраній справі, розказую історії, що мотивують і надихають мене. Я вірю в те, що ми – майбутнє країни й здатні зміни її на краще, адже 7 років тому, 21 листопада 2013 року, відбулася Революція Гідності, коли саме студенти наважилися на відстоювання своїх інтересів. Нам не можна цього забувати. Тому я хочу, щоб молоді люди робили те, що їм подобається і розвивалися у обраній справі, адже тільки так можна чогось досягти та зробити свій внесок у розвиток країни.
– З якими проблемами до Вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?
– Найчастіше іноземні студенти запитували, куди краще подорожувати Україною, організувати цікаву екскурсію. Вони часто мають уявлення про країну, яку обирають для навчання, проте, звичайно, завжди хочуть почути думку однолітків, які народилися і живуть тут. До прикладу, часто цікавилися, а згодом і ділилися враженнями від Львова, Чернівців, Києва. Особливо сподобалися їм ошатні, вимощені бруківкою й з чарівними ліхтарями, з ароматом кави та вуличними музикантами, вулички міста Лева, архітектура Чернівців і Києва, які вражають своєю величчю, красою, високою культурою та викликають неповторні відчуття.
Дуже тішить те, що іноземці інтенсивно вивчають нашу мову, то ж часом просили пояснити якісь словосполучення з побуту. Українці цікавляться більше деталями навчання та як усе працює в університеті. Після школи не всі розуміють що таке «деканат» і «кафедра», тому потрібно пояснити.
– Які очікування у Вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?
– Особливих очікувань не було, щоб потім не розчаровуватися, проте, хотілося познайомитися з новими людьми, поспілкуватися на цікаві медичні теми. Страху не відчувала, адже коли несеш якусь місію, а саме допомогти, то тебе переповнює радість, надія на краще.
– Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?
– Отримую задоволення від спілкування з підопічними, також я вже 4 роки є волонтером, це дуже подібний досвід, плюс до карми: робиш добре оточенню – світ віддає добром.
– У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?
– Зараз це діалоги в соціальних мережах, кілька разів зустрічалися. Шкода, що вимушені жити у такому форматі, тепер багато чого пропускаємо, адже хто, як не ми, медики, розуміємо, що здоров’я – найголовніше.
– Що порадите студентам, залученим у проєкті?
– Знайомтеся, живіть, любіть, прагніть до кращого та нікуди не поспішайте, адже студентські роки такі короткі.
Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.
Світлини Миколи Василечка та Марії Семерез.
