Студент-ментор у ТНМУ – це формула успіху

Розширювати власні кордони простіше, коли наставники поруч. Проєкт Тернопільського національного медичного університету імені І.Горбачевського «Ментори» дарує нові знайомства, надихає на нові звершення й наповнює відчуттям, що ти не один у цьому світі.

Професіоналізм, послідовність і щирість менторів ТНМУ в роботі зі студентами – заспокоює, вони потрапляють під віддану опіку старшокурсників. Наша сьогоднішня героїня – Христина Козак, наставниця проєкту, студентка шостого курсу медичного факультету, яка вміє найкращим чином розкривати потенціал першокурсників, надихає на плідне навчання, заохочує до активного життя у стінах університету та поза ним.

Життєве кредо: В житті немає нічого неможливого. Просто на досягнення неможливого треба більше часу.

Христино, що спонукало Вас стати ментором?

– Стати ментором мене спонукнув власний життєвий досвід. Ще в далекому 2015 році, коли я була наляканою першокурсницею, проєкту «Ментор» в нашому університеті не було, тому доводилося шукати підтримку та допомогу з боку знайомих старшокурсників. Іноді мені здавалося, що я їм просто набридаю своїми настирливими запитаннями… Пам’ятаю, як в 2018 році побачила оголошення про відбір у ментори і ще тоді твердо вирішила допомагати не лише українським, а й іноземним студентам освоїтися на новому місці.

Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Ділюсь власним досвідом та розповідаю усі, відомі мені, студентські лайфхаки для успішного навчання. Стараюся стати надійним «старшим» другом, в якого можна запитати про все, що тебе турбує і бути впевненим, що тобі допоможуть. Іноді, аби розвіяти сумні думки першокурсників та підняти їм настрій, розповідаю веселі історії з мого студентського життя.

З якими проблемами до Вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Оскільки я була ментором і в іноземних, і в українських групах, вирішувати різні проблеми. Проте я дуже радію, що допомагаю першокурсникам розібратися не лише з процесом навчання, а й з індивідуальними питаннями, наприклад: де в Тернополі можна замовити найсмачніший торт другу на день народження, чи куди піти відпочити з одногрупниками на вихідні. Поки що, на щастя, вирішити певні питання чи проблеми вдавалось завжди.

Які очікування у Вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Я відразу розуміла, хто такий ментор, тому все, на що я сподівалась, це допомогти першокурсникам з усіма їхніми проблемними питаннями. Звичайно, приємним бонусом були б нові знайомства. І дуже класним є те, що ці очікування втілились в реальність!

Страхи були у перший рік менторства, ще не знала, чи вдасться реалізовувати задумане, а от хвилювання – вже у другому. Тоді я була ментором іноземної групи і не знала, чи мого рівня володіння англійською мовою буде достатньо для комунікації з першокурсниками. Проте мої хвилювання виявились марними і я ще раз переконалась, що до своїх мрій чи цілей треба крокувати впевнено.

Скільки років Ви вже є ментором?

– Менторкою стала від започаткування проєкту, а це вже рівно половина всього мого студентського життя – 3 роки.

Христина зі своєю 617-тою групою медичного факультету.

Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

–З кожним роком я отримую все більше задоволення від спілкування з першокурсниками. Надзвичайно приємно, що з деякими студентами спілкуємось вже значно довше, ніж триває рік менторства. Я дуже вдячна долі за те, що мала змогу бути ментором іноземних студентів, оскільки дізналася багато нового про культуру їх країн, мала можливість розповісти про мальовничі куточки України та, звичайно, «підтягнула» рівень своєї розмовної англійської мови.

У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– На жаль, під час карантину спілкуватись доводиться в онлайн режимі, за допомогою відеодзвінків у програмі Microsoft Teams або листуванням в месенджері, Telegram. Сподіваюсь, що в найближчому майбутньому карантинні обмеження послабляться – і я зможу зустрітися та поспілкуватися віч-на-віч з своєю менторською ММ-113 групою.

Що порадите студентам, залученим у проєкті?

– Звичайно, перший рік студентства буде найважчим, оскільки навчання в університеті абсолютно відрізняється від шкільного. Проте, з власного досвіду раджу не переживати за оцінки та стипендіальний рейтинг, варто прагнути ставати кращою версією себе, тоді й ваш результат у навчанні буде кращим. Не завадить більше спілкуватися та здружуватися з одногрупниками, розвивати власні інтереси та вдосконалювати вже отримані навички. Потрібно цінувати кожен момент студентського життя і не забувати, що шість років промайнуть практично непомітно.

 Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини Христини Козак.