Дмитро Камінський: «Менторство у ТНМУ – це нові знання, знайомства та власний розвиток»

Проєкт «Ментори» у Тернопільському національному медичному університеті імені І.Горбачевського – це можливість структурувати власний досвід і знання, зрозуміти свої сильні сторони і заповнити власні прогалини. Ми найкраще вчимося самі, коли навчаємо інших, і менторство – гарний спосіб зрозуміти, що нам добре відомо, а що краще повторити, додатково вивчити, розібратися. Передача знань іншим дає можливість усвідомити й інвентаризувати власну експертність, визначити для себе напрямок подальшого розвитку.

Справжній, щирий і відвертий – Дмитро Камінський, студент четвертого курсу медичного факультету ТНМУ, ментор, він знає і пройшов той шлях, на який стають першокурсники. Найголовніше завдання для нього – мотивувати студентів до постійного розвитку та самовдосконалення. Ментор, який підкаже, де найбільші перешкоди, як до них підготуватися і пройти цю дорогу найефективніше.

Дмитро з організаторкою проєкту «Ментори» Дариною Шандрук.

Життєве кредо: «Єдиний шлях, який веде до знання – це діяльність» (Бернард Шоу).

– Дмитре, що спонукало Вас стати ментором?

– Коли я побачив відбір до команди менторів, то одразу пригадав, яким недосвідченим першокурсником був колись: безліч питань, а відповіді доводилося шукати самостійно, методом спроб та помилок, адже на той час цього проєкту ще не було. Вже на третьому курсі, я зрозумів, що маю чим поділитися з молодими людьми, які тільки розпочинають своє навчання в нашому університеті. І ось, я – ментор уже протягом двох років.

– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Першокурсники приходять до нас ще зовсім юними, вони вже ніби залишили шкільні стіни, але ще ніяк не можуть звикнути до університетського ритму. Тому основне наше завдання – це швидка адаптація. Ми пояснюємо, що тут ти вчишся для себе, ділимося джерелами інформації та, звісно, нашими студентськими секретами. Великий об’єм інформації, який в один момент звалюється на їхні голови – це ще той виклик, а ми допомагаємо з цим впоратися.

– З якими проблемами до Вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Зазвичай, їхні проблеми доволі типові. У більшості випадків виникають запитання щодо матеріалів підготовки до занять та методики проведення. Хоча є велика кількість активних студентів, які одразу зацікавилися різними університетськими проєктами та хочуть доєднатися до блогу outlook, творчих колективів, студентського парламенту, волонтерства, тому потрібно бути компетентним і в цьому. Частенько звертаються і з особистими питаннями, зокрема студенти з інших міст, бо їм не завжди вдається одразу адаптуватися до нового місця. У більшості випадків я можу відповісти на всі питання, а також у нас є чат менторів, де ми з радістю допомагаємо один одному, коли щось потрібно.

– Які очікування у Вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Очікування були великими, я сподівався стати для своєї групи не просто наставником, а другом, дуже тішуся, що мені це вдавалося. Зараз ми чудово спілкуємося, я є в їхньому чаті, а мої студенти, які вже на 2 курсі, досі іноді пишуть мені – це надзвичайно приємно. Хвилювання завжди є, адже це новий колектив, вони не знайомі між собою, а на нас, менторів, покладена велика відповідальність: не лише допомогти з навчанням, а й зробити з них справжню команду, яка буде товаришувати до кінця шостого курсу і не лише.

– Скільки років Ви вже є ментором?

– Я є ментором протягом двох років і вдячний всім, хто причетний до цього проєкту за таку можливість.

Дмитро з менторською 215 групою медичного факультету.

– Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

– Для мене це, насамперед, досвід спілкування. Наша професія вимагає постійних комунікацій з пацієнтами та з колегами. А це чудова можливість покращити свої навички взаємодії. А ще – це нові знайомства, тим більше в одній галузі. Сподіваюся, що колись ми ще зустрінемося зі студентами моїх груп на медичних конференціях.

– У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– Нам вдалося провести одну зустріч офлайн до початку навчання, а зараз можливе, на жаль, лише онлайн спілкування. Ми започаткували собі традицію: раз на тиждень розмовляємо в програмі Microsoft Teams, вони діляться зі мною своїми проблемами, іноді я пояснюю їм деякий матеріал. Мої першокурсники знають, що можуть телефонувати в будь-який час і я з радістю відповім на всі запитання.

– Чи могли б щось порадити студентам, залученим у проєкті?

– Вірте у свої сили і ніколи не падайте духом, адже ті складні питання з анатомії, які зараз вам здаються такими важкими та незрозумілими, на старших курсах стануть доволі смішними, а складні ситуації – просто спогадом. А ми, ментори, допоможемо вам правильно скоригувати ваші дії, але водночас діяти ви повинні самостійно.

Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини Дмитра Камінського.