Проєкт ТНМУ «Ментори»: Владислава Остапчук (Шідловська) про дружні стосунки, побудовані на довірі

Тернопільський національний медичний університет імені І.Горбачевського ставить перед собою мету підготувати не лише фахівця з високим рівнем знань, умінь і навичок, але й високорозвинену особистість, здатну до прийняття складних рішень та творчої діяльності. Такі вимоги висуває сьогодення, тож студентам необхідно швидко адаптуватися у виші.

Перші кроки вчорашнього школяра на стежці вищої школи вимагають від нього не тільки старання та загальної підготовки, але й значних якісних змін. Той, хто не готовий до них, нерідко втрачає навіть бажання здобувати вищу освіту. Саме тому в ТНМУ на цьому нелегкому шляху допомагають першокурсникам – ментори. Сучасне менторство – це наставництво в поєднанні з консультуванням, коучингом, а інколи й елементами психологічної підтримки.

Про свій досвід менторки нам сьогодні розкаже Владислава Остапчук (Шідловська), студентка четвертого курсу медичного факультету ТНМУ. Наставниця, яка поставить насправді важливі (найчастіше) і складні питання, про які ще не думають першокурсники через відсутність досвіду, вона допоможе уникнути типових помилок, буде успішним прикладом та підтримкою.

Життєве кредо: Щасливий той, хто бути самим собою може.

Владиславо, що спонукало вас стати ментором?

– Я менторка вже другий рік й маю непереборне бажання допомогти першокурсникам дізнатись дещо більше про наш університет, а також можливості, які стають доступними для студентів. Цей проєкт – це дуже цікавий досвід, щоразу згадую себе в якості першокурсниці, розказую студентам як відповідати на заняттях, аналізувати, вести дискусії, висловлювати свої думки, відстоювати погляди. Цього року я продовжила роботу ментора не задумуючись, адже бачу, що моя праця студентам корисна та потрібна.

Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Я намагаюсь пояснити своїм підопічним, що, група, в першу чергу, має стати першокласною командою, а не вступати в суперечки за оцінки. Спонукаю їх «не тягнути ковдру на себе», а бути дружньою сім’єю, бо вчитись їм разом шість років. Якщо кожен буде працювати над собою, поважати інших, то вони зуміють залишатися в хороших стосунках і після закінчення університету.

Стараюсь навчити їх знаходити спільну мову з викладачами, цікавитися різними галузями медицини, адже попереду на першокурсників чекає важливий етап – вибір спеціалізації. Прагну бути старшокурсницею-другом, яка може їх просто підтримати в моменти невдачі чи отримання недостатньо хорошої оцінки.

З якими проблемами до Вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Радію, бо майже завжди вдається допомогти. Проблеми, зазвичай, доволі типові: студенти розпитують про викладачів, як краще підготуватись до того чи іншого предмету, з яких джерел вчити матеріали. І, звичайно, найчастіше звучать запитання про те, коли в них буде доступ до системи moodle, навчальну платформу teams та студентські квитки, – сміється Владислава (примітка авторки).

Буває, що студенти з інших міст ставлять питання щодо побуту, цікавляться нашим містом, його архітектурою, традиційними святами. Запитують куди варто поїхати в межах області та що побачити в першу чергу, на щастя, наша місцевість багата різними замками, музеями, історичними пам’ятками.

Які очікування у Вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Страхів та переживань не було, оскільки мені не важко знаходити спільну мову з новими людьми. Єдине до чого прагну – стати хорошою наставницею для першокурсників та крок за кроком вибудовувати відносини, засновані на довірі.

Для мене менторство – це двосторонній процес і допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі, мене проєкт підштовхує до розвитку власних лідерських якостей, збагачує професійне і соціальне коло. Адже кажуть: «Ти не зрозумієш сам, поки не поясниш комусь так, аби він зрозумів».

Скільки років Ви вже є ментором?

– Я у проєкті вже другий рік. І розумію, що з кожним навчальним роком приходять інші студенти, більш допитливі, більш вмотивовані, адже сьогодні саме на плечі медиків приходиться долати виклики, спричинені коронавірусною епідемією.

Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

– Я щаслива спілкуватись з молодшими курсами. Отримую задоволення від того, що можу їм чимось допомогти, поділитися власним досвідом.

У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– Під час карантину спілкуємось лише в умовах листування. Цього року в моїй менторській групі майже всі студенти родом з далеких від Тернополя областей, тому, на жаль, зустрітися вживу нам ще не вдалося.

Надіюся, найближчим часом ми усі зможемо повернутися до навчання вживу та познайомитися ближче.

Що порадите студентам, залученим у проєкті?

– Звичайно, перший рік студентства буде найважчим, оскільки навчання в університеті абсолютно відрізняється від шкільного. Проте, з власного досвіду раджу не переживати за оцінки, бути відкритими до нових знайомств, не боятися невідомого та насолоджуватися студентським життям.

Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини Владислави Остапчук (Шідловської).