Проєкт ТНМУ «Ментори»: Владислава Остапчук (Шідловська) про дружні стосунки, побудовані на довірі

Тернопільський національний медичний університет імені І.Горбачевського ставить перед собою мету підготувати не лише фахівця з високим рівнем знань, умінь і навичок, але й високорозвинену особистість, здатну до прийняття складних рішень та творчої діяльності. Такі вимоги висуває сьогодення, тож студентам необхідно швидко адаптуватися у виші.

Перші кроки вчорашнього школяра на стежці вищої школи вимагають від нього не тільки старання та загальної підготовки, але й значних якісних змін. Той, хто не готовий до них, нерідко втрачає навіть бажання здобувати вищу освіту. Саме тому в ТНМУ на цьому нелегкому шляху допомагають першокурсникам – ментори. Сучасне менторство – це наставництво в поєднанні з консультуванням, коучингом, а інколи й елементами психологічної підтримки.

Про свій досвід менторки нам сьогодні розкаже Владислава Остапчук (Шідловська), студентка четвертого курсу медичного факультету ТНМУ. Наставниця, яка поставить насправді важливі (найчастіше) і складні питання, про які ще не думають першокурсники через відсутність досвіду, вона допоможе уникнути типових помилок, буде успішним прикладом та підтримкою.

Життєве кредо: Щасливий той, хто бути самим собою може.

– Владиславо, що спонукало вас стати ментором?

– Я менторка вже другий рік й маю непереборне бажання допомогти першокурсникам дізнатись дещо більше про наш університет, а також можливості, які стають доступними для студентів. Цей проєкт – це дуже цікавий досвід, щоразу згадую себе в якості першокурсниці, розказую студентам як відповідати на заняттях, аналізувати, вести дискусії, висловлювати свої думки, відстоювати погляди. Цього року я продовжила роботу ментора не задумуючись, адже бачу, що моя праця студентам корисна та потрібна.

– Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

– Я намагаюсь пояснити своїм підопічним, що, група, в першу чергу, має стати першокласною командою, а не вступати в суперечки за оцінки. Спонукаю їх «не тягнути ковдру на себе», а бути дружньою сім’єю, бо вчитись їм разом шість років. Якщо кожен буде працювати над собою, поважати інших, то вони зуміють залишатися в хороших стосунках і після закінчення університету.

Стараюсь навчити їх знаходити спільну мову з викладачами, цікавитися різними галузями медицини, адже попереду на першокурсників чекає важливий етап – вибір спеціалізації. Прагну бути старшокурсницею-другом, яка може їх просто підтримати в моменти невдачі чи отримання недостатньо хорошої оцінки.

– З якими проблемами до Вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

– Радію, бо майже завжди вдається допомогти. Проблеми, зазвичай, доволі типові: студенти розпитують про викладачів, як краще підготуватись до того чи іншого предмету, з яких джерел вчити матеріали. І, звичайно, найчастіше звучать запитання про те, коли в них буде доступ до системи moodle, навчальну платформу teams та студентські квитки, – сміється Владислава (примітка авторки).

Буває, що студенти з інших міст ставлять питання щодо побуту, цікавляться нашим містом, його архітектурою, традиційними святами. Запитують куди варто поїхати в межах області та що побачити в першу чергу, на щастя, наша місцевість багата різними замками, музеями, історичними пам’ятками.

– Які очікування у Вас від проєкту? Чи були страхи й переживання?

– Страхів та переживань не було, оскільки мені не важко знаходити спільну мову з новими людьми. Єдине до чого прагну – стати хорошою наставницею для першокурсників та крок за кроком вибудовувати відносини, засновані на довірі.

Для мене менторство – це двосторонній процес і допомагаючи іншим, ми допомагаємо собі, мене проєкт підштовхує до розвитку власних лідерських якостей, збагачує професійне і соціальне коло. Адже кажуть: «Ти не зрозумієш сам, поки не поясниш комусь так, аби він зрозумів».

– Скільки років Ви вже є ментором?

– Я у проєкті вже другий рік. І розумію, що з кожним навчальним роком приходять інші студенти, більш допитливі, більш вмотивовані, адже сьогодні саме на плечі медиків приходиться долати виклики, спричинені коронавірусною епідемією.

– Аналізуючи досвід менторства, що черпаєте для себе від участі?

– Я щаслива спілкуватись з молодшими курсами. Отримую задоволення від того, що можу їм чимось допомогти, поділитися власним досвідом.

– У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

– Під час карантину спілкуємось лише в умовах листування. Цього року в моїй менторській групі майже всі студенти родом з далеких від Тернополя областей, тому, на жаль, зустрітися вживу нам ще не вдалося.

Надіюся, найближчим часом ми усі зможемо повернутися до навчання вживу та познайомитися ближче.

– Що порадите студентам, залученим у проєкті?

– Звичайно, перший рік студентства буде найважчим, оскільки навчання в університеті абсолютно відрізняється від шкільного. Проте, з власного досвіду раджу не переживати за оцінки, бути відкритими до нових знайомств, не боятися невідомого та насолоджуватися студентським життям.

Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини Владислави Остапчук (Шідловської).