Ментор ТНМУ Станіслав Сірко: «Шлях до мети – це часто набагато більше, ніж сама мета»

Будь-яке навчання, особливо вишівське, справа не з легких. Однією з найважливіших передумов успішної навчальної діяльності першокурсників є їхня своєчасна адаптація у Тернопільському національному медичному університеті імені І.Горбачевського. Перший курс може стати точкою опори для студента, а може призвести до різних деформацій у поведінці, спілкуванні та навчанні, адже саме на першому курсі формується ставлення молодої людини до майбутньої професії, її самореалізації.

У проєкті ТНМУ «Ментори» студенти старших курсів допомагають першокурсникам подолати труднощі, ознайомитися з університетським життям, його правилами та внутрішнім розпорядком. Таким чином, молоді люди мають можливість легко пройти адаптаційний період, у особі ментора знайти друга, порадника, людину, яка підтримає та допоможе.

Сьогодні ми поговоримо з активним та цілеспрямованим Станіславом Сірком, студентом третього курсу стоматологічного факультету ТНМУ, ментором, про те, як він вирішив доєднатися до проєкту, його страхи, що розповідає та чого навчає першокурсників. Станіслав хоче успішно реалізувати себе, прагне до перетворень в суспільстві, які б надали молодій людині перспективи розвитку.

Життєве кредо: Досить важко сформулювати те, як я живу, що ціную і до чого йду в короткому реченні. Ось слова, які багато говорять про мій світогляд:

⁃ талант – це лише маленька частина успіху, все інше залежить від того, як ти будеш його використовувати;

⁃ якщо ти щось хочеш зробити, то краще зробити і пожаліти, ніж потім жаліти, що так і не спробував;

⁃ шлях до мети – це часто набагато більше, ніж сама мета.

Станіславе, що спонукало вас стати ментором?

Я захотів стати ментором одразу ж після того, як дізнався про цей проєкт. Найбільше, з чим пов‘язую це бажання, то напевне з тим, що 80% власного досвіду я отримав від знайомих зі старших курсів. Мені подобались їх розповіді про те, що на мене чекає далі, корисні поради і круті лайфхаки, саме вони багато зробили для становлення мене, як ментора.

Також на першому курсі я жив у гуртожитку в кімнаті з трьома хлопцями, які вже навчалися на шостому курсі. Упередження у вигляді страху одразу ж змінилось під впливом дружньої атмосфери в кімнаті, що мене і надихнуло мабуть стати ментором.

— Чим ви ділитеся зі студентами? Що розказуєте та чого навчаєте першокурсників?

— Своїй менторській групі, іншим першокурсникам, також студентам молодших курсів розказую абсолютно все, що вважаю корисним, а також те, чим вони цікавляться. Починаючи з того, як правильно увійти в систему Moodle, закінчуючи тим, куди краще піти прогулятись чи знайти якийсь підробіток. Думаю, що як і всі ментори, підтримую свою групу, стараюсь дати певну мотивацію до активних дій, реалізації себе в різних сферах університетського життя.

З якими проблемами до вас звертаються студенти та чи завжди вдається їм допомогти?

— Як я вже і говорив, це може бути банальна інструкція «як зайти в мудл, бо я не встигаю написати тести?», найдрібніші питання в плані «які зошити краще купити?», чи «як правильно готуватись до занять». Багато питань є досить сталими для першокурсника, хоча кожного разу додається щось нове, на що раніше не звернули увагу, бувають і досить смішні питання, але це швидше через те, що для нас деякі речі вже стали звичними.

У якому форматі спілкуєтеся з підопічними під час карантину?

— Спочатку було дуже важко зібрати всю групу разом, бо ми старались це зробити якомога швидше. Все ж, я подзвонив кожному своєму підопічному, так ми познайомилися, пояснив хто я такий і для чого, трішки розказав про себе та навчання в університеті. Після того наше спілкування проходило в бесіді, де я вже записував нескінченні голосові та відеоповідомлення.

Вже на очну зустріч мені вдалося зібрати аж трьох, так би мовити підопічних, і хоча б так познайомитися з ними.

— Чи могли б щось порадити студентам, залученим у проєкті?

Кожному першокурснику бажаю вбирати в себе максимально багато інформації не тільки на заняттях, а й в загальному за час навчання у виші.

Максимально проявити свої вміння або ж відкрити нові, не боятися займатись тим, що подобається, знайомитися з новими людьми. Брати участь у наукових конференціях, волонтерських та творчих проєктах нашого університету.

Насправді я неймовірно вдячний університету за розвиток проєкту «Ментори». Напевно в кожному виші така ініціатива мусить бути складовою освітнього процесу. Ділитися знаннями та досвідом потрібно та дуже важливо, а також особистий зв’язок та переживання спільного найкраще допомагають реалізуватися в університеті.

Журналіст ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини Станіслава Сірка.