Симбіоз роботи і творчості у ТНМУ

У Тернопільському національному медичному університеті імені І.Горбачевського працює і навчається багато талановитих та креативних людей. У своєму творчому підході молода художниця Оксана Бача, старший лаборант кафедри фармацевтичної хімії ТНМУ, робить ставку на емоційну складову, довіряючись інтуїції та власному художньому світосприйняттю. Народилася і зростала у Тернополі, навчалася у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №22, у 2008 році закінчила хіміко-біологічний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка, з 2010 року працює на кафедрі фармацевтичної хімії на посаді старшого лаборанта.

Життєве кредо: Найважливіше в житті – бути людиною доброю, чуйною, яка не марить лише матеріальним.

– Коли Ви почали малювати?

– Насправді історія досить буденна, малюю з дитинства, здібності передалися від батька, він був моїм першим вчителем та критиком. У ранньому віці тато дуже любив малювати, тож підтримував мене у такому дитячому захопленні. Брат батька – художник Адам Бача, заснував студію образотворчого мистецтва в Червонограді, допомагав порадами та настановами.

– Як вдається поєднувати роботу та захоплення?

– Насправді це не складно, адже для того, чого дійсно хочеш, до чого прагнеш, завжди знайдеться час, тут не потрібно шукати тисячі відмовок та виправдань, а лише можливість та вільну хвилину. Мені подобається моя робота і те, що я можу поєднувати її зі своїм хобі, яке мене надихає, дарує енергію та приносить задоволення. І всі це помічають, а особливо я сама.

– Чи є бажання зробити власну виставку?

– Гадаю, про це мріють усі художники, але одного бажання для цього замало. Зібрати потрібну кількість вартих уваги робіт, оформити їх, багато організаційних питань, це величезний шмат роботи, надіюся, колись мені це вдасться.

– Хто Ваш улюблений художник?

– Напевне американський художник Томас Кінкейд, який характеризував себе «Художником світла». Його важка життєва історія та надзвичайно яскраві, теплі роботи вразили мене.

– Чи підтримують Вас рідні у бажанні малювати?

– Коли настав час обирати професію, то думки про малювання виглядали несерйозними, це зараз, якщо ти вмієш малювати, то можеш реалізувати себе не лише як художник, але і в ілюстрації книг, чи перекваліфікуватися на дизайнера, а на той час спеціальність «образотворче мистецтво» – видавалася безперспективною. Батьки просили обрати щось практичніше, а малювання залишити для душі та опановувати у вільний час.

– Що найчастіше зображуєте у своїх картинах?

– Залежить від внутрішнього бажання, натхнення. Дуже люблю малювати природу, котів, останнім часом працюю над картинами релігійної тематики.

– Розкажіть про останню картину, над якою працювали та як створюєте творчу атмосферу для роботи?

– Я працювала над картиною чудового кота на прохання моєї колеги. Люблю малювати під легку, спокійну музику, навіть якщо до того у мене був поганий настрій, то самопочуття обов’язково покращується.

– Ви даруєте свої картини, яка подальша їхня історія?

– Найчастіше – дарую, люблю спостерігати за емоціями людей, коли вони вперше бачать картину, яку я для них намалювала. Їхнє здивування, радість, насолода надихають мене вчитися, вдосконалюватися, більше працювати.

– Як Ваші колеги ставляться до Вашого захоплення, хобі?

– Окрема приємність – підтримка колег. Хоча всі люди різні та їхнє світосприйняття також, і це нормально, хтось більше цікавиться і просить показати останні роботи, хтось каже, що я молодець, адже знайшла справу для душі. Ніколи негативних коментарів не чула, у нас взагалі хороший колектив, у якому комфортно працювати.

– Як Вас охарактеризували б друзі, колеги?

– Думаю, сказали б, що спокійна, творча, романтична. Дуже часто друзі та колеги кажуть, що я більше художниця, ніж біолог.

Поради художниці – якщо ви маєте бажання займатися творчістю, якщо вам це справді подобається, вчіться, малюйте, шукайте, старайтеся і нікого не слухайте. Іншої такої людини, як ви, не існує, і так, як намалюєте ви, не намалює ніхто інший.

Журналістка ТНМУ Соломія Гнатишин.

Світлини Миколи Василечка та з особистого архіву художниці.