На кафедрі фізології з основами біоетики та біобезпеки ТНМУ відбувся краєзнавчий захід «Тернопіль – місто студентських років»
Відкрив культурно-виховну зустріч завідувач кафедри – професор Степан Несторович Вадзюк словами: «Студенти тернопільського вишу – це і тернопільці, і уродженці різних областей України. Відчувати себе комфортно під час навчання можливо не лише тоді, коли добре вчишся, а й коли розумієш свою приналежність до історичних місць чи подій». Знати, якими маршрутами ходять сучасники і які видатні постаті бачили те саме небо сотню років тому – насправді захопливо та повчально. Саме тому нинішня краєзнавча подія об’єднала студентів кураторських груп та доповідачів, що мали ознайомити присутніх із історією центральних вулиць Тернополя, процесом становлення нашої alma mater та кількома особливо знаковими краянами, що доклались до слави Тернополя й України.
Перший виступ – Мяхкоти Єлизавети, студентки ММ-205 – був присвячений «Історичному центру Тернополя – вулиці Валовій», а саме історії виникнення і сучасним подіям. Назва «Валова» походить від слова «вал». У далекому XVI столітті на місці теперішньої вулиці знаходився насип, що був частиною оборонної структури міста, проте у XVIII-XIX століттях тут виникла головна торгова артерія. Однією з архітектруних пам’яток вулиці Валової є будівля колишньої поштової станції.
Студентка ММ-217 Заверуха Анастасія познайомила присутніх із неоціненними здобутками першого бургомістра, адвоката, краєзнавця та благодійника Володимира Лучаківського. На честь видатного громадського діяча у місті названо одну із вулиць. До слова, в окремих джерелах інформації зустрічається його прізвище, написане як «Лучаківський», проте, як зазначив завідувач кафедри – це радше є результатом полонізації прізвища на відповідний манер, тож його не варто використовувати в українській мові.
Володимиру Лучаківський був всебічно обдарованою дитиною, також мав поетичний хист, писав поезії, прозові твори, гуморески, перекладав драматичні твори, належав до редакційного гуртка журналу «Правда». Для аматорського театру «Руська Бесіда» він переклав з німецької і польської мов близько 20 п’єс, що свого часу були головним репертуаром українського театру в Галичині.
Будучи людиною європейською, не раз відвідував Львів, Відень, Краків. У 1897 р. він укладав угоди з фірмами Відня і Будапешта про будівництво у Тернополі електростанції і запровадження в місті електричного освітлення. До того часу вулиці десятки років освітлювалися нафтовими(гасовими) лампами на стовпах.
Тож згодом на вулицях встановили близько трьохсот великих та малих електросвітильників. Після цього почалася телефонізація та розпочалось будівництво міського водогону та каналізації.
Вулиця Володимира Лучаківського – це одна з вулиць житлового масиву «Дружба».
Студентка ММ-217 Софія Котик підготувала захопливу доповідь про уродженку Тернопілля, співачку Світової слави, вірну прихильницю української ідеї – Соломію Крушельницьку. На її честь названу одну із вулиць міста.
Тернопіль – це місто, де юна співачка зробила свої перші професійні кроки в гімназичному хорі «Руська бесіда», де в одинадцятирічному віці відбувся її дебют.
Тому Ідею встановлення пам’ятника нашій легендарній землячці почали виношувати ще з 1989 року і зрештою на бульварі Шевченка в Тернополі він був встановлений 22 серпня 2010 р. Стрункий силует співачки в старовинному вбранні з капелюшком, в яких дами святкували початок нового ХХ ст.
Студент ММ-216 Артем Капшук розповів присутнім про Юліана Опільського (справжнє ім’я – Юліан Льовивич Рудницький) – одного із видатних українських письменників і перекладачів, відомий своєю важливою роллю в розвитку історичного роману в українській літературі.
Його творчість та внесок у культурне життя України є значущими, особливо з огляду на національну самосвідомість, історичну спадщину та патріотизм, які він пропагував через свої твори: «Іду на вас!» (1918), «Тарасія» (1924), ·«Від гніву татар» (1928). Крім романів, Опільський також займався перекладами, популяризуючи іноземну літературу в Україні.
Пам’ять про нього увіковічнено в назві вулиці у Тернополі.
Завідувач кафедри професор Степан Несторович Вадзюк також додав, що рідний брат Юліана Опільського Степан Рудницький написав підручник «Географія України» – в часи, коли говорити про це було небезпечно. Зрештою, емігрував до Харкова (де він ініціював створення інституту географії), а з часом, звинувачений в націоналізмі – розстріляний 3 листопада 1937 року…
Цікаву доповідь про родину Барвінських представив студент ММ-216 Дмитро Крупа.
Олександр Барвінський народився в селі Шляхтинці неподалік від Тернополя. Тут він провів дитинство і розпочав свою педагогічну діяльність. У Тернополі він активно працював над розвитком українського національного руху, організовував просвітницькі заходи і займався громадською діяльністю. Завдяки його зусиллям багато культурних ініціатив у регіоні набули значної підтримки.
Василь Барвінський (1888–1963) – видатний український композитор, піаніст і музичний діяч, син Олександра Барвінського. Василь Барвінський також мав зв’язок із Тернополем, оскільки його музичні ідеї та твори знаходили відгук серед місцевих музичних діячів, а його педагогічна діяльність вплинула на розвиток музичної освіти в регіоні.
Богдан Барвінський (1880–1958) – видатний український історик і археолог. Він займався дослідженням стародавньої української історії та культурної спадщини. Як учений, Барвінський зробив вагомий внесок у вивчення археології та історії, а його праці стали важливими джерелами для наступних поколінь українських істориків.
Родина Барвінських відіграла виняткову роль у формуванні національної свідомості та культурної ідентичності України. Одна із вулиць нашого міста названа в їхню честь.
Завершила зібрання студентка ММ-205 Вікторія Мосула, розповівши присутнім про історичні віхи становлення Тернопільського національного медичного університету, а також представивши біографічні факти та головні здобутки патрона медичного вишу Тернополя – Івана Яковича Горбачевського.
У 1957 році засновано Тернопільський медичний інститут.
Першим директором (ректором) інституту став Петро Огій. Під його керівництвом заклад успішно розвивався до 1972 р.
Навчання в інституті розпочалося 1 вересня 1957 року.
Було організовано три курси, де навчалося 624 студенти. У 1959 році відбувся перший науковий форум на базі інституту — виїзна конференція Українського товариства патофізіологів. Інститут запрацював як педагогічний, науковий, лікувальний, культурно-освітній осередок області. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 831-р від 17 листопада 2004 року академію реорганізовано в Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського.
17 квітня 2019 р. Тернопільському державному медичному університету імені І. Я. Горбачевського надано статус національного.
За підсумками рейтингової оцінки всіх видів діяльності наш університет посідає завжди перші місця серед медичних навчальних закладів України IV рівня акредитації.
Матеріал підготувала доцент кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки Наталія Волотовська.