На кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки відбувся еколого-краєзнавчий захід «Веснянки з Житомирщини та Рівненщини»
Підтримання традицій українського народу, якими так багата наша країна, деякою мірою освітили великодній час миром. Писанкарство, освячення паски та гаївки додали хороших спогадів у скарбничку пам’яті. А на кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки відбулась завершальна у весняному семестрі зустріч із кураторськими групами «Веснянки із Житомирщини та Рівненщини». Як зазначив завідувач кафедри професор С.Н. Вадзюк – такі зустрічі, об’єднані гаслом «Україна єдина» дарують учасникам і відчуття гордості за свій рідний край, і сприяють національно-патріотичному вихованню молоді.
Першою представила доповідь «Моє село – Миколаївка» студентка ММ-232 Подворна Мілана.
Населений пункт Миколаївка утворений внаслідок земельної реформи 1936 р, яка проводилась урядом Польщі.
У 1948 році було створено колгосп імені Шевченка. 90-і роки перейменували на “Міжгірʼя”. Тепер на його основі утворено два сільгоспвиробничі кооперативи “Переможець” ( голова Григорій Якимови Струмінський) та “Промінь” ( голова Михайло Володимирович Касянчук). € також два фермерські господарства – Володимира Філаретовича Шадурського та Галини Володимирівни Горощук. Зараз у власності жителів сільради 20 легкових та вантажних автомобілів, 6 тракторів.
В селі працювали адмінбудівля (колгоспу, сільської ради), Будинок культури, школа, колгоспна їдальня, ремонтна майстерня тракторної бригади, тваринницькі приміщення, лазня, кондитерський та ковбасний цехи, звірогосподарство, а також: торгові точки, відділення зв’язку, фельшерсько-акушерський пункт, два житлові багатоквартирні будинки. До послуг жителів були: лінія електропередач, радіо, телефон, водопровід проведено до хат.
Також у селі є Миколаївська гімназія. І-ІІІ ступеня
У виступі згадувались видатні люди цього краю.
Яскравим представником є Улас Самчук. Вмидатний письменник народився 7 (20) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині – Здолбунівський район Рівненської області) в родині, як на той час, заможних селян – Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків.
Світогляд майбутнього письменника формували родина і навколишня природа. Згадуючи дитинство, він писав: «Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами».
У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував 1926-го у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).
У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І–III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х років, що прагне знайти місце України у світі та шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935, над третьою — з 1935 до 1937 року. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу.
Особливим фактом у життєписі цієї видатної людини є те, що він кандидатував на Нобелівську премію з літератури.
Доповідачка згадувала імена полеглих в українсько-російсьій війні воїнів – уродженці Миколаївки…
- Студент ММ-232 Повшук Богдан оповів про рідне село Молодаво. Це
Давнє поселення на Волині, що нині складається із суміжних сіл Молодаво Перше, Молодаво Друге та Молодаво Третє Дубенського району Рівненської області.
В околицях досліджено Давній курган і поселення черняхівської культури, знайдено артефакти давньоруського часу та Пізнього Середньовіччя. За народними переказами, назва походить: від місцевого землевласника, який мав прізвище Молодавський або Молодецький; Інша версія, що село заснували серед «молодого лісу», що виріс на місці спаленого татаро-монголами.
Від 2-ї половини 14 століття навколишні землі входили до складу Великого князівства Литовського. Молодаво уперше згадується в писемних джерелах 1561 років . Після Люблінської Унії 1569 року його включено до Луцького повіту Волинського Воєводства Польщі. Жителі брали участь у визвольній війні під проводом Б. Хмельницького, Гайдамацької Русі та Коліївщині. За Андрусівським Перемир’ям 1667 село Молодаво залишилося в складі Польщі.
Після 3-го поділу Польщі 1795 відійшло до Російської Імперії. Відтоді – стало селом Дубенського Повіту Волинської Губернії
У 2-й половині XIX ст. тут оселилася значна кількість чехів (після 2-ї світової війни переїхали до Чехословаччини), а також словаки та поляки. Чеські підприємці заснували кілька підприємств, зокрема цегельний І молокопереробний заводи. Тут відкрили міністерське Училище.
Від 1939 село знаходилось у складі УРСР. Із 1941 по 1944 рр село було під німецько-фашистською окупацією.
Видатні люди краю:
Студентка ММ-234 Ольга Шуляк представила доповідь «Рівненська перлина Волині»
Згадувались і видатні особистості Рівненщини – Олександр Мельник. Василь Червоний, Іван Пшеничний та Леся Українка. Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний теж є уродженцем Волині. Народився він у Новограді-Волинському (нині м. Звягель) у родині військовослужбовців
Не оминули гіркі військові втрати українсько-російської війни й Рівненщину. Згадувались імена Алексеєнка Дениса та Франчука Віктора, яких доповідачка знала особисто…
Студентка ММ-232 Тульчинська Анастасія ознайомила присутніх із цікавим матеріалом про рідне місто Житомир
Офіційна датою заснування міста визнано 884 рік. За місцевою легендою,
яку записав історик ХІХ століття священик Микола Трипольський, місто започатковано близько 884 року, і свою назву одержало від імені руського дружинника київських князів Аскольда та Діра – Житомира, що нібито відмовився служити Олегу, сховався у лісах і оселився на високій скелі при злитті рік Кам’янки і Тетерева. Згодом над глибоким урвищем над Кам’янкою збудували дерев’яний замок.
Відомий чеський вчений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доводив, що древнє городище – майбутній Житомир – виникло як центр племені житичів, що входило у племінний союз древлян. Назва міста – мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла від важливої в цьому краї культури – жита, що культивується тут із незапам’ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів». Можливо також, що Житомир – це скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.
Серед історичних пам’яток Житомира Кафедральний собор святої Софії. Будівлю дерев’яного костьолу розпочали будувати з ініціативи Єпископа Яна Самуїла Осса де Ожгі (1722 – 1756) на місці, де раніше стояв костьол Діви Марії, знищений татарами у XV столітті. В 1737 році дерев’яний костьол було розібрано, а на його місці поставлено новий, цегляний храм, якого було освячено в 1745 році. В 1768 році, під час пожежі міста, костьол частково згорів, але швидко був відновлений. У 1801 році старанням Єпископа Гаспара Цецішевського (1798 – 1831) Кафедральний костьол був повністю перебудований і консекрований ЗО серпня 1805 року.
На початку XX століття за проектом архітектора Домбровського до костьолу добудовано деякі приміщення. Відтоді зовнішній вигляд костьолу не змінився, але внутрішні оздоби, вівтарі, ікони та літургійний посуд під час закриття костьолу при радянській владі і в часи німецької окупації постраждали від пограбування або знищення. Незважаючи на це, завдяки зусиллям віруючих і сьогодні цей храм захоплює своєю красою і величчю, був побудований у 1746 році. За два з половиною століття свого існування костьол уникнув руйнацій, перебудов чи використання не за призначенням..
Будівля філармонії зведена 1858 року і первісно була приміщенням театру та зведена за проєктом відомого архітектора Івана Штромма.Стиль – необароко. За історичними джерелами, це найстаріший театр на території України. Як відзначали сучасники, сама зала дивувала чудовою акустикою – на останніх рядах було чути зі сцени шепіт чи розпалювання сірника
Також цікавими є будівля «Вежа». Навесні 1894 року житомирська міська рада прийняла проєкт водозабезпечення міста. Він передбачав: спорудження насосної станції на березі річки Тетерів, водопровідної мережі і, нарешті, водонапірної вежі біля міського театру.На той час у місті були переважно деревʼяні будинки і коли відбувалась пожежа, то вони палали як сірники. Отож, однією з функцій водонапірної вежі стала робота пожежної каланчі.
Скеля «Голова Чацького» – це одне з найпопулярніших місць серед туристів і містян та справжній символ Житомира. Цю скелю можна сміливо назвати справжнім дивом природи, бо її вершина схожа на людську голову. У 1967 році скеля отримала статус геологічної пам’ятки природи. Вона розташовується на березі річки Тетерів і є лише одним з елементів високих гранітних скель, які стоять з обох боків, утворюючи невеличкий каньйон. В Житомирі Існує дуже багато легенд пов’язаних із назвою скелі. Одна з них, про воїна козацького роду якого переслідували польські війська, не маючи шансів на порятунок, стрибнув разом з конем в річку та загинув.
Прізвище його було Чацький. Інша легенда говорить про те, що у бідняка на ім’я Чацький була донька, на яку поклав око багатий вельможа. Батько, рятуючи доньку, зійшовся у двобої з кривдником, проте був скинутий зі скелі. А та за ніч набула рис його обличчя.
Відомих житомирян теж є чимало. Наприклад, Тадеуш Чацький (1765-1813) був вченим, видатним діячем освіти. В ті часи він працював шкільним інспектором Волинської, Подільської та Київської губерній. Завдяки Чацькому в м. Житомир була відкрита Волинська гімназія, на базі якої пізніше створено Державний університет ім. І.Франка Того, хто бачив житомирську скелю, при погляді на портрет Чацького вражає схожість його характерного профілю (крутого високого лоба, орлиного носа) з обрисом кам’яної “голови”. Але примхи природи було б не досить, щоб стрімчак над Тетеревом став величним пам’ятником вченому і педагогу. У топонімію його ім’я могло увійти тільки завдяки тому, що, як писав у 1900 р. краєзнавець М. М. Трипільський, Тадея Чацького “знала вся Волинь”. Скеля «Голова Чацького» стала символом Житомира.
Микола Васильович Хомичевський (літературний псевдонім Борис Тен) народився 9 грудня 1897 року в старовинному селі Дермані на Волині. До Житомира родина Хомичевських переїхала з початком Першої світової війни. Більша половина його життя пов’язана з Житомиром. Багато років Борис Тен вчителював у середніх школах Житомира, викладав латинську мову та вів курс музичного виховання у Житомирському педагогічному інституті, музичному училищі, училищі культури. Талановитий педагог, Микола Васильович не уявляв свого життя без учительської роботи, але поруч завжди була література. Він переклав багато творів але переклади «Одісеї» та «Іліади» він вважав основною справою свого життя. помер 12 березня 1983р
Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба) — український поет, археолог і політичний діяч. Побачив світ Олег 21 липня 1907 року в родині житомирянки Віри Свадковської, на той час студентки Бестужівських курсів у Петербурзі, і подаючого великі надії поета – студента Харківського ветеринарного інституту Олександра Кандиби, який згодом увійде в літературу під ім’ям Олександр Олесь.
Сергій Корольов 30 грудня 1906 рік українській вчений у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктор Один із засновників практичної космонавтики. Перший головний конструктор
ракетно-космічних систем у СРСР, де перед цим був в’язнем трудових таборів ГУЛАГ.
Максим Рильський – поет-академік, громадський діяч, наш земляк. Близько шістдесяти років тривала діяльність М. Рильського в українській поезії, в якій він посів за значенням свого художнього внеску одне з перших місць після Івана Франка і Лесі Українки. Як учений і критик він багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду; перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства, теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбулись з обранням його академіком АН УРСР (1943 р.) та АН СРСР (1958 р.). Він активний учасник громадсько-політичного життя, був головою Спілки письменників України, обирався депутатом парламенту, очолював інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН СРСР, неодноразово нагороджувався високими урядовими нагородами.
Святослав Ріхтер – один з найвеличніших піаністів ХХ
століття. Він належить до тієї малочисельної категорії людей, про яких можна сказати, що вони – частина світової культури.Народився С.Т. Ріхтер в Житомирі в сім’ї, де були сильні музичні і театральні традиції. Дід, Данило Ріхтер, був органістом в лютеранській кірхі, батько – Теофіл Данилович був чудовим піаністом, займався приватною викладацькою діяльністю, давав концерти. Мати, Ганна Павлівна Москальова мала чудові акторські здібності і часто виступала в аматорських спектаклях, грала на роялі.
На завершення студентка розповіла про полеглих в українсько-російській війні героїв.
Андрій Доманський пропрацював актором майже 25 років. У Житомирському академічному українському музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги зіграв понад 40 ролей. Від початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав захисників країни як доброволець.
Житомирянин Олег Атаманський навчався в 17-й школі, автодорожньому коледжі та політехнічному університеті. До початку російської агресії Олег займався підприємницькою діяльністю. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну Олег разом із своїм рідним братом приєдналися до лав територіальної оборони, а пізніше вступили до ЗСУ. У полеглого воїна залишилися дружина, донька і мати.
Сергієм Першко. Випускник житомирської школи №34 Сергій закінчив ПТУ №17, а після служби в армії продовжив навчання в Житомирському індустріальному технікумі механічної обробки деревини. Сергій воював в АТО і з перших днів повномасштабної війни знову пішов захищати країну — був старшим стрільцем. Загинув воїн 19 жовтня у боях з російськими військами на Херсонщині. У Сергія Першка залишилися батьки, брат, сестра, дружина та двоє дітей.
Юрій Побережний служив у лавах ЗСУ з березня 2022 року. До війни чоловік професійно займався фарбуванням автівок, а на фронті був кухарем. Воїн загинув 2 червня під Чугуєвом на Харківщині, у нього залишилися брат та племінник.
7 лютого у Свято-Михайлівському соборі житомиряни віддали останню шану 23-річному полеглому військовому Роману Просандєєву. Роман народився у Луганську. У 2014 році, після початку бойових дій на сході України переїхав з родиною на Житомирщину. У Житомирі Роман Просандєєв закінчив професійно-технічний ліцей. А у 2019 році пішов служити до однієї із механізованих бригад ЗСУ. Брав участь в операції Об’єднаних сил. Загинув Роман Просандєєв 26 січня у боях за Україну на Миколаївщині.У Романа залишилася мама, 12-річний брат та дівчина, з якою він хотів одружитися.
Ярослав ЧЕРНИШ захищав Україну з 2016 року. Після короткої демобілізації працював у кафе. З початком повномасштабної війни знову став до лав ЗСУ. Поліг смертю хоробрих на Донеччині. Герою назавжди буде 26…
Андрій ГОРОБЕЦЬ став на захист України з початку повномасштабної війни. Свого часу проходив строкову військову службу, згодом працював у сфері приватного бізнесу. Загинув 11 березня ц. р. Герою назавжди залишиться 35…
Старший лейтенант Владислав ДОБОШ після закінчення Харківської Національної Академії Національної гвардії України став на захист України у складі одного із військових підрозділів ЗСУ в 2019 році. Ніс службу у зоні ООС. Життя 27-річного Героя обірвалося у Запорізькій області під час виконання бойового завдання…
Молодший сержант Віталій ТКАЧУК навчався на військовій кафедрі ЖВІ ім. С.П. Корольова, захоплювався спортом. У березні торік добровільно долучився до лав ЗСУ, аби нищити ворога. Поліг смертю хоробрих на Луганщині у грудні 2023 року під час виконання бойового завдання. І лише майже через два місяці повернувся до рідного Житомира, «на щиті». Захиснику назавжди залишиться всього 20 років…
Роман БОГОДВИД, 1986 р. н. 28 жовтня торік життя стрільця-санітара
3-го механізованого батальйону однієї з військових частин ЗСУ обірвалося внаслідок ворожого ПТРК по автомобілю поблизу Богданівки Бахмутського району Донецької області. Лише у лютому цьогоріч завдяки ДНК-експертизі вдалося відшукати тіло бійця…
52-річний Володимир КИТАСЮК, уродженець Вінницької області, 20 років служив у поліції. Коли вийшов на пенсію, обрав із сімʼєю Житомир для проживання. З початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію суверенної держави разом із старшою донькою одними із перших добровольцями пішли захищати Україну. Життя Героя обірвалося в бою на Луганщині…
Житомир попрощався з 49-річним Євгеном МАЗУРОМ, уродженцем Донецької області. Коли у 2014 році розпочалася війна, розв’язана кривавим агресором, чоловік переїхав із сім’єю до Краматорська. А з першого дня повномасштабного вторгнення ворога на територію України, відправивши свою родину до Житомира, став на захист України. Життя Героя обірвалося 13 жовтня ц. р.
Захід традиційно завершився хвилиною мовчання в пам’ять про загиблих в українсько-російській війні воїнів.
Матеріал впорядкувала доцент кафедри Волотовська Наталія