На кафедрі фізіології основами біоетики та біобезпеки відбувся еколого-краєзнавчий захід «Відомий і незвіданий Волинський край»
Продовжуючи традицію еколого-краєзнавчих зустрічей на кафедрі фізіології з основами біоетики та біобезпеки, відбувся захід зі студентами кураторських груп «Відомий і незвіданий Волинський край». Завідувач кафедри, професор Степан Вадзюк наголосив, що складна історична доля цього регіону України, становлення краю і його роль в державотворчих процесах не залишаються в минулому завдяки таким зустрічам.
Першу доповідь підготували студенти ММ-233 Максим Солдатов та Вікторія Слодзік. Вона була присвячена одному з найдревніших міст України – Луцьку. Перша згадка про Луцьк датується 1085роком в Іпатіївському літописі. Місто опинилося в центрі міжусобної боротьби нащадків Ярослава Мудрого. Археологічні дослідження навіть дають підстави вважати виникнення граду близько 1000 року.
Походження назви Луцька пов’язане з географічним розташуванням міста на повороті (луці) річки Стир. Виникнення граду відбувалося на острові, утвореному Стиром та його рукавами, що зумовлено передусім оборонними міркуваннями. Сучасна територія Державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» колись була цим островом.
В часи Київської Русі Луцьк виступав як столиця удільного князівства, що входило до складу Волинської, а згодом Галицько-Волинської землі. У ХІІ столітті Лучеськ вже мав потужні дерев’яні укріплення, завдяки чому лучани витримали шеститижневу облогу весною 1150 року полками засновника Юрія Долгорукого. Татаро-монгольська навала також не минула Луцька.
Під час князювання Любарта в другій половині ХІV століття піднеслася роль Луцька як столиці Волинської землі. Любарт замінив дерев’яні укріплення цегляними, змінивши зовнішній вигляд фортифікаційних укріплень. Після Любарта Луцьк продовжував залишатися резиденцією литовсько-руських князів, таких як Вітовт та Свидригайло.
У ХV столітті Луцьк отримав магдебурзьке право, що дало міщанам виборні органи самоуправління. Луцький Верхній замок, побудований князем Дмитром Любартом, став важливим центром управління Волинню. Місто залишалося світською і духовною столицею краю, а сучасники називали його «Римом Волині». Після Люблінської унії 1569 року – Волинь.
Луцький замок Любарта — це одна з найстаріших та найвидатніших архітектурних споруд в Україні. Давні літописи свідчать, що на місці, де сьогодні розташована кам’яна твердиня, колись стояла дерев’яна фортеця. Однак 1340 рік вважається роком заснування Луцького Замку. Його будівництво велося з цегли, а на річці Стир була побудована дамба, що дозволило підняти рівень води навколо твердині.
Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла — це пам’ятка архітектури національного значення, розташована в історико-культурному заповіднику “Старий Луцьк” на вулиці Кафедральній у Луцьку. Цей костел і колегіум належали ордену єзуїтів та були збудовані для їхніх потреб.
Лютеранська кірха в Луцьку — це пам’ятка архітектури національного значення, розташована в історико-культурному заповіднику “Старий Луцьк”. Дана церква була споруджена у 1906 році як храм Луцької лютеранської громади. З моменту свого заснування вона виконувала роль одного з головних храмів німецьких колоністів на Волині.
Лютеранська кірха служила релігійним потребам переселенців. Вона була одним з головних храмів німецьких громад на Волині. Після Другої світової війни кірха зазнала занепаду. Після розпаду Радянського союзу кірху віддали громаді баптистів, які відреставрували її.
Сьогодні Лютеранська кірха є пам’яткою архітектури, силует якої займає вагоме композиційне та естетичне місце у загальному тлі Луцького заповідника.
Що стосується рекреаційних можливостей регіону, то на території м. Луцька протікають річки Стир та Сапалаєвка. З метою рекреації можливе їх використання для плавання на човні, байдарці, катамарані, рибальство.
Коефіцієнт заповідності у межах м. Луцьк сягає 2%, тут розташовано 9 природоохоронних територій і об’єктів, з них 1 об’єкт загальнодержавного й 8 – місцевого значення, загальною площею 85 га. До природнозаповідних територій загальнодержавного значення належить Луцький ботанічний сад площею 10 га. Ботанічний сад “Волинь” заснований у 1977 р як перший в області ботанічний сад, для облаштування якого було виділено земельну ділянку площею 10 га у заплаві річки Сапалаївки, правої притоки Стира. У 2004 р. ботанічний сад “Волинь” отримав нову територію.
У Луцьку є 2 парки відпочинку, які розташовані в заплаві річок Стир та Сапалаївки. Парк культури та відпочинку імені Лесі Українки закладено в 50-ті роки минулого століття на заболоченій частині заплави правого берега річки Стир, загальною площею понад 100 га. Парк 900-річчя міста Луцька знаходиться в межах 33-го мікрорайону міста, у долині р. Сапалаївки було закладено у 1985 році. Загалом ця рекреаційна зона благоустроєна істотно гірше, ніж парк культури й відпочинку імені Лесі Українки та є сильно забрудненою.
Із Луцька походили багато Героїв України. Серед них –
Вадим Войтович, Сергій Фокін, Гнатюк Олександр, Гуленков Станіслав,
Омельчук Максим, Оверчук Юрій, Пашківський Олександр…
Студентка Катерина Шкорак із ММ-231 розповіла про рідне село Заріччя, назване в честь річки Турії, яка протікає селом.
До часів Другої світової війни ця місцевість була названа, як містечко Несухоїжи, що об’єднувало у себе всі 5 навколишніх сіл. У 1574 році містечко належало Анні Збаразькій.
Поляки, євреї та українці які тут проживали стали жертвами кривавої драми війни, як і саме містечко – гітлерівці спопелили його після того, як вчинили жорстоку розправу над євреями.
Війна перекроїла не тільки долі місцевих мешканців, а й навколишніх населених пунктів. Несухоїжи так і не відродилися після страхітливої пожежі. Натомість розбудувалися навколишні села Тойкут, Заріччя, Лапні, Воля, Любче: сюди тягнулися селяни з навколишніх хуторів, яких насильно зганяла влада для колективізації.
Трагічній долі містечка Несухоїжи та його жителів присвятив свій роман Яків Абрамчук. Один з епізодів був про те, як під час Другої світової війни гітлерівці спалили місцевий православний храм, що був найбільшою святинею несухоїжців. Наскільки давньою була ця церква, нині встановити важко. Але достеменно відомо, що вона вже діяла до ХІХ століття. Це підтверджує знаний дослідник Волині Микола Теодорович. Святиня була зведена з дерева, поряд – дерев’яна дзвіниця. Ще у 1840 році тут освятили антимінс – хустину з часточками мощів святих. У 1873 році за кошти прихожан храм перебудували.
Близько 2000 євреїв, які тривалий час проживали у містечку – були розстрілені у 1942 році. У 1990 роках єврейська громада поставила на місці розстрілу капличку та пам’ятний знак. Територія отримала статус пам’ятки історії місцевого значення.
Серед загиблих Героїв, про яких згадано на зустрічі – Клекоцюк Сергій,
Абрамчук Роман Іванович, Поліщук Мирослав Олександрович.
Студентка Анна Панасюк із ММ-231 розповідала про рідне село Крупа, яке є одним із давніх приміських сіл Луцька. Населення налічує близько 1000 осіб. Згадка про село є у грамоті великого князя Любарта Гедиміновича від 8 грудня 1322 року.
Назву села пов’язують з тим, що в давні часи тут розташовувалася круподерня, де переробляли зерно на крупу. Цей населений пункт також згадується 1527 року в описах маєтностей князя Костянтина Острозького.
Є документальне підтвердження факту, що в 1561 році Крупа була містечком із замком. Цей замок не зберігся до наших днів, адже був дерев’яним. Тільки залишки середньовічних валу й рову та назва місцевості Замчище свідчать про його колишнє існування. Частину сучасної Крупи називають Границею. Це колишня чеська колонія, яка проіснувала з 1874 по 1947 роки.
На долю села випали тяжкі випробування під час Першої та Другої світових воєн. У роки Першої світової лінія фронту по річці Стир розділила Крупу та сусідні Підгайці. На околицях Крупи тримали оборону австрійці, в Підгайцях дислокувалися російські війська. Під час наступу російських військ у Крупі було знищено багато будинків, згоріла сільська церква.
У Другу світову одні жителі Крупи воювали в складі польського війська в 1939 році, інші – в рядах Червоної Армії, треті – в лавах УПА. 2 лютого 1944 року село було визволене від німецьких окупантів. З приходом радянської влади відразу ж розпочалися репресії. У вересні 1944-го дев’ять дівчат віком від 16 до 22 років були засуджені військовим трибуналом НКВС на досить тривалі терміни позбавлення волі. Їх звинувачували у зв’язках з ОУН.
Згадкою про односельчан, борців за волю та незалежність України є у Крупі монумент, яким увічнили всіх полеглих. На околиці села, на розгалуженні доріг, підноситься до небес висока, близько 10 метрів, мурована споруда. Місцеві називають її фігурою. Коли вона постала, ким була зведена, з якою метою – досі залишається загадкою. Одна з версій її походження пов’язана з відходом у XVI столітті князя Острозького з Луцького замку і позначення ним кордону своїх земель ось такими високими стовпами.
Уродженцями села Крупа вважаються графи Ледуховські – представники польського шляхетського роду українського походження. Антоній Бартоломей Ледуховський був відомим державним діячем Речі Посполитої. Один з його шістьох дітей, граф Ігнацій Ледуховський, прославився як генерал та відважний учасник наполеонівських війн і Листопадового повстання. Наймолодша дитина в родині, граф Тимотеуш Ледуховський, відомий своєю участю в історичному конгресі, який відбувся 20 жовтня 1820 року в місті Троппау в австрійській Сілезії.
Лік славетним вихідцям з села Крупа продовжився і в наш час. Далеко за межами України, в Канаді, проживає і працює Іван Качановський – політолог-міжнародник, професор Школи політичних досліджень Університету Оттави. Валерія Шиманського з волинського села Крупа в СРСР призвали виконувати так званий інтернаціональний обов’язок в Афганістані. На тій війні бойовим побратимом для нього став Віктор Ткачук з Білорусі. Аби не потрапити в полон до душманів, ці 18-річні хлопці підірвали себе в бронетранспортері.. А в сусідніх Підгайцях ось уже майже двадцять років проводять традиційний турнір з волейболу, присвячений пам’яті воїнів-інтернаціоналістів Валерія Шиманського та Віктора Ткачука.
У селі є гімназія , навчально-реабілітаційний центр та будинок культури.
Крупівський навчально-реабілітаційний центр заснований у 2007 році на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області.
При будинку культури діє Народний хоровий колектив „Червона калина” . Він був створений у вересні 2007 року. Організатором і художнім керівником цього колективу є Олександр Гордійович Галайда.
У 2011 році на території села проводились археологічні дослідження. Так, археологи експедиції із ДП «Волинські старожитності» під керівництвом Баюка В. Г. натрапили на унікальну знахідку — медальйон кінця XVI століття. Медальйон був виготовлений зі свинцю і позолочений. Це був своєрідний знак, що засвідчував право купця вести торгівлю, підтверджував сплату ним податків.
Любителям подорожей радять з’їздити до Дуги Струве в селі Крупа. Це пам’ятка науки і техніки міжнародного значення, яка є об’єктом захисту ЮНЕСКО. Дуга Струве об’єднала 10 країн, адже має протяжність 2820 км. Серед них – і Україна. Саме це унікальне дослідження дозволили вченому Василю Струве точно розрахувати розміри Землі. Пам’ятний знак «Геодезичний пункт Крупа» вбетонований у землю посеред поля, звідки відкривається гарний краєвид. Видно й Луцьк, і частинку Рівненської області водночас.
Валентин Солдатов, студент ММ-231, доповів матеріал, який підготувала одногрупниця Дарина Горох про рідне місто – Нововолинськ. Місто розташоване на південному заході Волинської області, яка розташована на північному заході України (на відстані близько 15 км від кордону з Польщею і приблизно за 92 км від кордону з Білоруссю).
Нововолинськ виник на землях сіл Дорогиничі, Низкиничі, Будятичі, Русовичі та Бискупичі Малі. Перша згадка про ці села, зокрема про Низкиничі, належить до першої половини XV століття: Литовський князь Свидригайло подарував їх своєму маршалкові О.Киселю. Із доповіді слухачі дізнались про багате шахтарське минуле й сьогодення цих земель.
Історія нововолинських шахт започаткована у 50-і роки XX століття, коли почали розробляти пласти кам’яного вугілля і розвивати Львівсько-Волинський вугільний басейн.
Згадували і героїв – вихідців з Новолинська, які поклали життя за Україну – Сергій Байдовський, Ніна Березюк-Волошина, Роман Бірюков, Іван Ганя, Василь Касьян, Богдан Корнелюк, Петро Мороз, Павло Попов, Володимир Пушкарук, Олег Пушкарук, Олександр Смирнов, Чабан Тарас, Сергі́й Бугайчу́к, Костянтин Мрочко.
Завершився захід хвилиною мовчання на знак пам’яті про усіх полеглих героїв.
Матеріал впорядкувала: доцент кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки Волотовська Наталія.