Олег Герман: «Як довго ми йдемо до Кобзаря…»
З нагоди 210-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка в читальній залі бібліотеки Тернопільського національного медичного університету 6 березня 2024 року відбулася зустріч з відомим поетом, громадським діячем, науковцем, професором кафедри українознавства і філософії Тернопільського національного технічного університету імені І.Пулюя Олегом Германом.
«Як довго ми йдемо до Кобзаря
Через недбалість, черствість, несвободу.
Через убогість, «…ізми», в’ялі оди,
Перепливаючи бездушності моря…
Як довго ми йдемо до Кобзаря».
Олег ГЕРМАН
9 березня виповнилося 210 років від дня народження Тараса Шевченка, генія українського народу, Пророка, Великого Кобзаря.
Його життя – це одвічна боротьба за волю українців, а його творчість – невичерпна скарбниця мудрості, правдивої совісті української нації, патріотизму та волелюбності.
З 47 років, які відміряла Кобзареві доля, 34 він провів у неволі: 24 роки – під ярмом кріпацтва й понад 10 – у засланні в казахських степах. А 13 так званих «вільних» років перебував під пильним наглядом жандармів. В Україні поет прожив лише 15 років, але у його думках, мріях, творчості Батьківщина, її доля були повсякчас. Він вірив, що настане час, коли Україна стане вільною. І не просто вірив – знав, що
… на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Пророчі слова Кобзаря збуваються сьогодні завдяки мужності українських воїнів і силі духу українського народу!
Олег Герман прочитав традиційну Шевченківську лекцію. Цього разу на тему «Єднаємо Україну Тарасовим словом». На початку зустрічі прозвучали пісні на вірші поета: «Реве та стогне Дніпр широкий» у виконанні Марії Брони (ММ-111) та «Зоря моя вечірняя» у виконанні Анастасії Слободян (ММ-304).
Пророча Тарасова поезія лунає крізь віки і дає силу перемагати. Вона завжди жива і завжди сучасна. У кожного з нас свій шлях до Кобзаря. Олег Михайлович говорив про те, як важливо знайти цей шлях, зустрітися з Тарасовим словом, омити ним душу, розчинитися в цьому. А ще він розповів про те, як Шевченко прийшов у його життя й показав маленький пожовтілий від часу «Кобзар». Цей томик унікальний, адже виданий у німецькому концтаборі в місті Регенсбурзі 1943 року.
«Це особлива книжка, – розповідає Олег Герман. – Ця книжечка має 8 віршів Шевченка. Але доля її дуже унікальна. Мій батько, коли був у німецькому полоні, працював у друкарні. Разом з ним там працював професор Київського університету Григоренко. Саме він випросив у німців дозвіл надрукувати до дня народження Шевченка маленький «Кобзар».
Регенсбург – невелике містечко на півдні Баварії, яке має тисячолітню історію й багату культуру. Можливо, саме тому в концтабірній друкарні дозволили видати твори українського поета. Професор Григоренко написав передмову до видання. Та коли німецький комендант прочитав її, то наказав вилучити. Передмова здалася йому надто патріотичною. Але вірші все ж надрукували. А там, де мала бути передмова, залишилися чисті аркуші.
У концтабірному «Кобзарі» ті самі вісім віршів, що й у його першому виданні, але деякі з помилками. Це тому, що полонені відтворювали їх з пам’яті. «Можливо, щось не змогли згадати, – припускає Олег Михайлович. –Потім, вже з часом, батько брав ручку і виправляв по книжці, як було написано».
Коли табір у Регенсбурзі звільнили, Михайла Германа вивезли за Урал у радянський концтабір. І він взяв туди із собою отой маленький «Кобзар», щоб читати Шевченкове слово. Але там не можна було читати українською мовою. Для радянської влади «Кобзар» – то була зброя. «Тато замотав той «Кобзар», чим міг, щоб не промок, – продовжує пан Олег, – і заховав під кедром, закопав під коріння. А вже після того, як відбув ще й там табір, знайшов той кедр і книжку та привіз її додому. З цієї книжки батько вчив мене читати, вчив рідної мови. Це святиня, яку він проніс крізь німецькі й сталінські табори, яка стала родинною реліквією і яка передається вже моїм дітям, онукам!».
Не можна читати Шевченка як літери, зазначив Олег Михайлович, Його потрібно читати серцем. Жити ним, розуміти його, пройматися ним. «Кобзар» – святиня нашого народу. Якщо хочемо, щоб нас пізнавали у світі як українців, то мусимо пізнати самих себе. А через що ми можемо себе пізнати? Через українське слово, через українську мову, через Шевченкові вірші.
Шевченко – великий український поет, український геній, український пророк, що був понад часом. Тому його твори залишаються сучасними й сьогодні:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу –
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: – Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. –
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
«Любіть Шевченка по-своєму, – побажав на завершення зустрічі присутнім Олег Герман, – приймайте його по-своєму. Бо він такий різний, такий особливий, такий неповторний…».
Дякуємо Олегу Михайловичу за цікаву розповідь та сподіваємося, що такі зустрічі залишаться доброю традицією нашої книгозбірні.
Відео зустрічі можна переглянути у мережі Facebook за посиланням https://fb.watch/qL54-uomDm/ та на YouTube-каналі бібліотеки (https://www.youtube.com/@user-lb9bt3xd6s).
Олена Проців, директор бібліотеки ТНМУ.
Світлини прес-секретаря ТНМУ Яніни Чайківської.