Вшанування професора Миколи Петровича Скакуна  з нагоди 100-річчя з дня народження

28 березня 2024 року в аудиторії №3 адміністративного корпусу ТНМУ вечір спогадів та вдячності «Вшанування професора Миколи Петровича Скакуна  з нагоди 100-річчя з дня народження».

Розпочала вечір завідувач кафедри фармакології з клінічною фармакологією, професор Олександра Олещук, яка звернула увагу на особистість Миколи Петровича, який в далекому 1957 році з моменту заснування медичного вишу був першим завідувачем кафедри фармакології.

Професор Скакун М.П. – завідувач кафедри фармакології (1957-1991 р.р.) Тернопільської державної медичної академії імені І.Горбачевського, професор цієї кафедри (1991-2006р.р.), заслужений працівник вищої школи України, доктор медичних наук, професор.

Про час спілкувань з Миколою Петровичом поділився Іван Миколайович Кліщ – проректор з наукової роботи ТНМУ, доктор біологічних наук, професор кафедри функціональної і лабораторної діагностики.

Іван Миколайович тепло згадував про свої роки роботи на кафедрі фармакології під керівництвом Миколи Петровича, як відповідального та вимогливого керівника, який завжди допомагав студентам, аспірантам, молодим викладачам.

М.П. Скакун був засновником тернопільської школи фармакологів-гепатологів, ініціював пошук і вивчення гепато- і ембріотоксичності лікарських засобів і отрут, особливо спирту етилового. Результати цих досліджень знайшли своє відображення у монографіях «Етиловий алкоголь» (1985), «Алкогольний синдром плоду» (Київ, 1987), «Ураження печінки чотирихлористим вуглецем» (1989).

М.П. Скакун проводив велику роботу з удосконалення методів викладання фармакології. За його участю створено комплекс сучасної навчальної і навчально-методичної літератури, зокрема підручники «Фармакологія» (Київ, 1980), «Основи фармакології з рецептурою» (Тернопіль, 1999), «Фармакологія» (Тернопіль, 2003), і навчальні посібники – «Фармакологія. Практичні заняття» (Київ, 1982), «Фармакотерапія невідкладних станів» (Тернопіль, 1992, 1993), «Невідкладна допомога при гострих отруєннях» (Тернопіль, 1993),  «Фармакогенетика» (Тернопіль, 2002), «Невідкладні стани у терапевтичній практиці» (Тернопіль, 1998). Вони заслужено користуються популярністю у студентів, викладачів вузів і лікарів.

Студенти ММ-303 кураторської групи кафедри фармакології з клічнічною фармакологією Ілона Когут, Юліана Саюк і Максим Каленюк розповідали про життєвий шлях Миколи Петровича – його біографію, наукові досягнення, громадську та викладацьку діяльність.

До значних наукових здобутків М.П. Скакуна слід віднести розробку актуальних питань клінічної фармакології антиоксидантів, антигіпоксантів, ентеросорбентів, селеновмісних, вітамінних та інших гепатотропних препаратів, що лягли в основу монографії “Клінічна фармакологія гепатопротекторів”.

Дослідження, які проводились на кафедрі фармакології впродовж багатьох років, узагальнені у 9 докторських і 36 кандидатських дисертаціях, науковим керівником і консультантом яких був М.П. Скакун.

Цей вечір став особливим, завдяки спілкуванню з учнями Миколи Петровича, для яких він став наставником і відкрив світ науки. Навіть крізь роки Микола Петрович навколо себе об’єднує людей, які змінюють науку в Україні.

На заході обговорювали не лише його внесок у розвиток медичної науки, а і його роль, як відмінного наставника та мудрого керівника.

Спогади про свого вчителя розповіла професор Посохова Катерина Андріївна – директор Інституту фармакології, гігієни і медичної біохімії, д-р мед. наук. проф. кафедри фармакології з клінічною фармакологією ТНМУ.

Микола Петрович Скакун… Мабуть, немає в Україні науковця-фармаколога, який хоча би раз у своєму житті не натрапив при вивченні тієї чи іншої наукової проблеми на його статтю. Це свідчить про широке коло наукових інтересів Миколи Петровича та про плідність його наукової діяльності. За час його роботи українська наука збагатилась новими ідеями, поповнилась цікавими науковими розробками, що мають неабияке теоретичне і практичне значення.

Весь час відбувалось своєрідне наукове змагання, здорова конкуренція між Миколою Петровичем і зав. кафедри фармакології Київського медичного університету за кількістю учнів, виданих підручників і навчальних посібників, написаних статей. І треба сказати, що Микола Петрович не поступався за цими параметрами столичному професорові.

Своє життєве кредо «Творити людям добро» Микола Петрович реалізовував щодня, щедро ділився своїм досвідом, допомагав, підтримував, надихав. Його учні очолювали кафедри вищих медичних/фармацевтичного навчальних закладів України, медичні коледжі, працювали доцентами, асистентами, стали Заслуженими лікарями України, Заслуженими працівниками освіти України. Василь Князевич очолював Міністерство охорони здоров’я України, Богдан Ониськів – Департамент охорони здоров’я Тернопільської ОДА.

Микола Петрович був прикладом турботливого чоловіка, батька, згодом – дідуся. Посадив яблуневий садок на подвір’ї адміністративного корпусу, який довгі роки радував нас пишним цвітінням навесні і смачними плодами восени.

Я вдячна долі, що впродовж 30 років мала щастя працювати і спілкуватись з професором Миколою Петровичем Скакуном – непересічною людиною, ученим, вчителем…

Словами вдячності та поваги до Миколи Петровича Скакуна звернулася доцент Мосейчук Ірина Петрівна – канд. мед. наук. доц. кафедри фармакології з клінічною фармакологією ТНМУ.

Перше знайомство з М.П. Скакуном відбулось на третьому курсі, як з завідувачем кафедри фармакології талановитим лектором та викладачем.

Після закінчення вузу свою професійну діяльність я розпочала на кафедрі фармакології. Микола Петрович (шеф), як його всі називали, був надзвичайно вимогливим і принциповим. Кафедра завжди була на першому місці серед кафедр вузу. Проте, всі працівники кафедри знали, що він кожному допоможе, відстоїть, порадить. Згодом Микола Петрович був моїм науковим керівником. До дисертантів ставились особливі вимоги. Всі дослідження повинні бути виконані вчасно, результати не підлягати сумнівам. Деколи доводилось повторювати тривалі досліди, щоб впевнитись в достовірності.

А ще, попри професіоналізм і широку ерудицію, Микола Петрович був по-справжньому унікальною людиною, дуже світлою і позитивною. Це відзначали всі, хто мав нагоду краще його пізнати, ближче спілкуватися.

Теплими словами про свого наставника звернувся професор Шманько Володимир Васильович – завідувач курсу клінічної фармакології, д-р мед. наук. проф. кафедри фармакології з клінічною фармакологією.

Сьогодні ми зібралися у цьому залі, щоб відзначити 100 річчя з Дня народження видатного науковця та педагога Миколи Петровича Скакуна. Микола Петрович, був засновником школи фармакологів-гепатологів в Тернопільському медичному інституті, яка стала відомою у багатьох країнах світу, завдяки його науковим працям та учнів. Микола Петрович, вперше в Україні започаткував новий напрямок у фармакології – фармакогенетику. Написав дві наукові праці: Основи фармакогенетики, Клінічна фармакогетика. Одним з перших привернув увагу науковців до впровадження основ доказової медицини в Україні, що виклав у монографії. У нього була цікава фраза: спішити потрібно повільно. Тобто все важливо робити вчасно і якісно. Він був не лише відомим науковцем, але й прекрасним рибалкою, любив працювати на землі, вирощував лікарські рослини та декоративні квіти. Був людиною скромною та люб’язною, щирою, комунікабельною. Дякую долі, що мав можливість вчитись у такої неординарної особистості, вченого з великої літери.

Зі словами вдячності про свого вчителя звернувся Білик Любомир Степанович – директор Чортківського фахового медичного коледжу, канд. мед. наук, заслужений лікар України.

Згадуючи Миколу Петровича Скакуна, скажу, що він був моїм науковим керівником, і це була дуже плідна і творча співпраця, грунтовна наукова робота. На самому початку, десь у 1993 або 1994 році, коли я активно працював над своєю дисертацією, часто приїжджав до нього в Тернопіль, на кафедру, ми проводили потрібні для наукової праці дослідження. Звісно, в мене, як у кожного дослідника, було певне нетерпіння, бажання якомога скоріше побачити реальний результат роботи. Мимохіть намагався поквапити і свого наукового керівника. Але у відповідь лише чув від Миколи Петровича: «Ми – люди молоді, ми ще встигнемо». А йому на той час було вже за 70. Звісно, такі слова викликали в мене певний скепсис, недовіру – мовляв: «Та які молоді, та яке – встигнемо?» А потім у 1996 році я захищався в Києві, в Інституті фармакології і токсикології Академії медичних наук України. Захист пройшов успішно. І тільки потім я зрозумів, що це не мене вони хвалили, а знімали капелюха перед моїм науковим керівником Миколою Петровичем Скакуном. Звісно, це очевидно, що без його наукових настанов моя дисертація не була б настільки якісною, та й загалом, невідомо, як склалася б моя доля у медицині.

Пам’ять про дорогого серцю керівника оповіла професор Марчишин Світлана Михайлівна – д-р фарм. наук завідувач кафедри фармакогнозії з медичною ботанікою ТНМУ, заслужений діяч науки і техніки України.

Коли я почала працювати у Тернопільському медичному інституті, то долучилася до наукової школи відомого вченого-фармаколога, професора Миколи Петровича Скакуна, адже, ще навчаючись у Львівському медичному інституті, цікавилася фармакологією, займалася у студентському науковому гуртку.

Під його керівництвом 1983 року в І Московському медичному інституті імені І.М. Сєчєнова захистила кандидатську дисертацію на тему «Способи виділення фенольних сполук арніки гірської і арніки листяної, їх фармакодинаміка і ефективність при ураженнях печінки». У цей час я працювала на кафедрі фармакології на посаді асистента. Микола Петрович був не лише науковцем, але й умілим керівником кафедри. Він вмів об’єднати навколо себе талановиту молодь, бачив перспективних науковців. У цей час на кафедрі працювали: Катерина Андріївна Посохова, Ігор Юрійович Висоцький, Оксана Василівна Давидович та ін. Ми допомагали один одному, радилися, спільно приймали рішення. Саме він став для мене прикладом, як формувати наукову і професійну команду, працювати заради спільної мети. Завдяки своїй наполегливості, баченням, знанням і науковим відкриттям він став одним із провідних гепатологів колишнього Радянського союзу і одним з перших в Україні.

Завдяки Миколі Петровичу я познайомилась з багатьма науковцями у галузі фармації і фармакології, з якими підтримую стосунки і сьогодні.

Для мене Микола Петрович був непересічною особистістю, науковцем і фахівцем своєї справи. Вважаю, що він своєю невтомною працею і знаннями зробив неоціненний внесок у розвиток не лише української, але й світової науки.

Я горда тим, що є ученицею професора Скакуна Миколи Петровича, є частиною його наукової школи.

Не всі учні Миколи Петровича у цей не легкий для нашої держави час змогли приїхати на вшанування його пам’яті, тому деякі з них надіслали свої відеозвернення. Зі словами вдячності та поваги до свого «Шефа», так вони його називали, звернулися: професор Дроговоз Світлана Мефодієвна, доцент Матвєєва Олена Валерівна, доцент Давидович Оксана Василівна.

На вечорі також були присутні внуки Миколи Петровича, які поділилися особистими історіями та враженнями про свого дідуся як про науковця, вчителя та сім’янина.

Спогадами про дідуся ділиться внук Миколи Петровича Скакун Констянтин Леонідович.

На вшануванні 100-річчя з дня народження великого науковця, педагога, новатора Миколи Петровича Скакуна також були присутні викладачі кафедри фармакології з клінічною фармакологією та студенти медичного та фармацевтичного факультетів ТНМУ.

Вечір спогадів виявився не лише вшануванням видатної постаті в історії медицини, а й зібрав разом спільноту, яка продовжує його ідеї.

Він назавжди лишиться окрасою педагогічного колективу нашої Альма-матер.

Інформацію надав Віктор Пида.