Студенти кураторської групи кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки відвідали літературно-мистецьку зустріч із авторкою з тимчасово окупованої Кремінної

«Коли замовкають сирени» – саме такою була назва творчої зустрічі-презентації Ганни Гайворонської, поетеси з тимчасово окупованої Кремінної, що на Луганщині. Днями у Центральній міській бібліотеці Ганна Андріївна презентувала присутнім нову збірку віршів «Я хочу додому».

Ганна Гайворонська – членкиня Національної спілки письменників України, нагороджена медаллю «Будівничий України», ювілейною медаллю спілки письменників України, має обласні відзнаки. Усього в доробку талановитої письменниці є 12 поетичних збірок та 2 прозові книги.  Значна частина життя авторки пов’язана з Луганщиною – закінчила Кремінське медичне училище та факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Свого часу у 1992 році одноосібно заснувала газету «Кам’яний брід». Маючи диплом журналіста, Ганна Гайворонська наважилась на протестувальницький крок – адже тоді вийшов закон про мови, який ускладнював функціонування української мови на східних територіях… Як результат, в Луганську українська мова була витіснена практично з усіх засобів масової інформації. І незважаючи на те, що фінансування доводилось щоразу «добиватись», літературно-мистецька газета, що виходила на восьми шпальтах, змогла тішити читачів сім років. 

Мистецький захід був сповнений найтремкіших одкровень – вони хоч і

подарували надію втомленим робочим тижнем присутнім, але й воскресили гострі емоції болю… Разом з тим зцілили відчуттям того, що поміж щоденних сирен, ми, виявляється, все ще можемо відчувати тугу ближнього, співпереживати долі України і вірити в завтрашній день.

МАМО! Я ПРАПОР

Мамо! Я прапор,

той, що тріпоче крилами

над могилами.

Це душа моя українська

жовто-блакитним

квітне.

Не треба плакати, мамо

чорнобривцями і нагідками.

Я живий. Я з вами.

Однієї крові з державними прапорами.

Вони вдосвіта сходять над Україною.

Не загинув я . Не загинув.

В кожному прапорі моя кров жовто-блакитна.

Я скрізь там,

де земля моя  рідна.

Я в надійних руках воїв.

Я над державою і над тобою.

Я щоранку прокидаюся і вдихаю вітер

на повні груди.

Я всюди, де є українські люди.

Я над будинками територій звільнених.

Будь і ти, моя мамо, сильною.

Тримайся за прапор так само,

як тримав його я, мамо.

З початком повномасштабного вторгнення поетеса змушена була покинути рідний дім, але в пам’яті залишись картини її рутинного і, разом з тим, такого мирного щасливого життя – рідне подвір’я, ліс, котик… Численні образи, які за багато літ стали частиною її особистості, було жорстоко викорчувано чорними зайдами. Так і народились вірші «Дерева помирають стоячи» та «Кіт», які розчулили усіх присутніх. Ганна Гайворонська своїми творами підтвердила думку видатного художника сучасності Івана Марчука: «Життя швидкоплинне, а вірші розповідають про нього краще, ніж проза»… 

ЛІС, ЯКИЙ ПОМЕР СТОЯЧИ

Мій ліс, в якому я виросла, мене не пережив.

Він стоячи помер.

Не чути спів зозулі,

ні життєрадісного щебету пташок,

ані галявин, ні звірятка, ні стежок.

Встромились голі щогли мені під ребра.

Кривавить болем.

Я ж вірила, що ти є вічний  і не помреш ніколи.

«Артою» вщент покошений, немов трава.

Твоя незламність лиш жива.

Мій легендарний ліс, що в небо вріс

і болем серце простромив.

Немає слів, щоб ними плакати.

Тут, серед сосен грались грОми.

В зелених небесах жили казки

і я читала їх з тобою залюбки,

і сонце золотило тремтливі голочки.

Ліс кремінсьий – озера і струмки,

косулі граціозний лет

і я дитина в нім і вже поет.

Мій ліс. Мій біль. Моє життя.

Зелених голочок шиття.

Немає голочок. Я плачу.

Дивлюсь крізь сльози. Що я бачу?

Цурпалки обгорілі.

Мої друзяки милі.

Війна обох нас потріпала

Та їй усе замало.

А сонце сходить небесами,

немов вітрило сиве

і осяває лісові могили.

На заході присутніх зачарували музичними дарунками відомий тернопільський музикант і композитор Ігор Вовчак та талановитий скрипаль Володимир Довбня, які виконали інструментальні твори світової класики, а також душевні, неймовірно ліричні пісні на слова Ганни Гайворонської

.

На фото: композитор, співак Ігор Вовчак, поетеса Ганна Гайворонська та скрипаль Володимир Довбня.

Також доцент кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки, член Національних спілок письменників та журналістів Наталія Волотовська подякувала студентам, які читали вірші Ганни Андріївни: «Доля подарувала зустріч із неймовірним письменницьким талантом, однак, коли власну поезію читали Ви – то сльози неможливо було стримати… Хай Боже провидіння дасть нам нові зустрічі, на звільнених територіях, коли у вас будуть світлі мотиви для творчості…». На прохання Ганни Гайворонської гостя виконала для присутніх пісню латинською мовою «Os iusti».

Привітати авторку прийшли також відомий фінансист і економіст, знаний меценат Михайло Гомівка, який став «хрещеним батьком» книжки, бо саме він профінансував це видання. А також відомий поет, художник, член НСПУ, заслужений діяч мистецтв України, науковець Олег Герман, який створив чудові ілюстрації до книжки «Хочу додому». А поетеса Галина Навроцька зачарувала всіх присутніх віршем-надією на світло зустрічі в рідній Кремінній Ганни Гайворонської.

На фото: авторську поезію читає науковець, член НСПУ Олег Герман

На фото: Ганна Гайворонська зі студентами групи ММ-217 та куратором, доцентом кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки Наталіє Волотовською

Матеріал підготувала: доцент кафедри фізіології з основами біоетики та біобезпеки Оксана Ратинська.