Антоніна Кумка: «Розвиток галузі протезування-ортезування в Україні – це «живий» процес з постійним пошуком партнерів і можливостей»
Генеральний директор благодійного фонду «Протез Хаб» Антоніна Кумка 16 липня 2025 року відвідала Тернопільський національний медичний університет з метою тіснішого знайомства з командою освітньої програми «Протезування-ортезування», керівництвом вишу та його матеріально-технічною базою. Вона відмітила високий рівень мотивації студентів, які навчаються за магістерською програмою «Протезування-ортезування». Пані Антоніна зазначила, що її команда продовжує шукати нові можливості для поліпшення навчального процесу і навчальних програм, залучаючи більшу кількість іноземних фахівців.
– Це Ваші перші відвідини ТНМУ?
– Так, в ТНМУ я вперше перебуваю. Мені було цікаво побачити все на власні очі, ближче познайомитися і відкоригувати плани щодо розвитку галузі протезування-ортезування. Ми разом ініціювали зміни в законодавстві і разом докладаємо зусиль щодо розвитку такої професії, як протезисти-ортезисти. Тепер мені дуже цікаво, як це все працює, чим ми можемо бути корисними надалі, якої допомогти потребують виші, щоб вдосконалювати всі ці процеси.
– Давайте трохи детальніше зупинимося на змінах, про які Ви щойно згадали…
– До 2023 року в Україні офіційно не було такої професії, як «протезист-ортезист», але вона є в розвинених країнах і в міжнародній класифікації зазначена, як найвища категорія фахівця, який безпосередньо протезує і ортезує пацієнта, працює з пацієнтом в клінічних умовах. Розуміючи, що в нас тепер буде багато таких пацієнтів, перед нами постало питання створення такої професії і визначення на державному рівні вимог щодо такого фахівця. Для того, щоб щось побудувати чи досягти, потрібно встановити певну планку, до якої потрібно дійти. Разом з іноземними партнерами, які пройшли цей шлях у своїх країнах, ми створили робочу групу і розпочали роботу над тим, щоб сформувати бачення, вимоги, кваліфікаційні особливості фаху «протезиста-ортезиста». В 2024 році був затверджений професійний стандарт з цього фаху, який передбачає, що фахівець такого рівня повинен навчатися на магістерській програмі упродовж 2 років після завершення навчання на бакалавраті з певних професійних напрямків – біомедична інженерія, реабілітація і т.д. Після успішного завершення навчання в магістратурі він стає одним з фахівців з реабілітації. Це вже регульована професія в складі мультидисциплінарної команди. Також такий професіонал може працювати незалежно. Одразу після затвердження професійного стандарту почалися обговорення з приводу розроблення освітнього стандарту з підготовки цих фахівців. За допомогою експертів Міністерства освіти і науки нам вдалося розробити цей стандарт також разом з міжнародними партнерами. У вересні 2024 року був затверджений освітній стандарт – і з того часу розпочато навчальні програми в чотирьох університетах України, серед яких є Тернопільський національний медичний університет. Результати, які я побачила сьогодні, вражають. Я бачу дуже великий прогрес, який відбувся упродовж останнього року.
– Яких іноземних фахівців Ви залучаєте до викладання?
– Ми залучали американського фахівця до викладання доволі складного курсу з біомеханіки і патологічної ходи. Це був сертифікований експерт за програмою ABC з ортезування та протезування Остін Девідс (Austin G. Davids), який має досвід роботи в реабілітаційній лікарні у Вашингтоні (округ Колумбія) (https://www.tdmu.edu.ua/blog/2025/04/11/amerykanskyj-instruktor-rozpochav-kurs-biomehaniky-dlya-protezystiv-ortezystiv/). Приємно відзначити, що студенти на дуже високому рівні завершили цей курс, отримали цінні знання. Викладач був задоволений рівнем студентів. За його словами, магістранти достеменно розуміли, про що говорять. Всі успішно склали іспит наприкінці курсу. Це дуже тішить і надихає, бо такі відгуки викладачів говорять про те, що студенти мають високий рівень мотивації і прагнуть здобувати знання і досвід. Вони також долучаються до всіх майстер-класів, які ми організовуємо. Самі часто запитують, чи є якісь навчальні курси, щоб ще краще освоїти професію протезиста-ортезиста. Викладачі вашого університету співпрацюють з викладачами Шведського університету Jonkoping. Цей виш ініціював і імплементує міжнародний проект SU-CARE (https://www.tdmu.edu.ua/blog/2025/05/07/uchast-predstavnykiv-tnmu-v-mizhnarodnomu-proekti-su-care/). Співпраця розпочалася як навчання тренерів, але фактично вона є співпрацею між викладачами щодо розроблення клінічних кейсів, вдосконалення педагогічних аспектів викладання і аналіз дотичних дисциплін. Шведські колеги дуже ініціативні в цьому плані. Всім дуже сподобалася перша поїздка до Варшави, де була нагода тісніше познайомитися один з одним, з’ясувати потреби викладачів для розвитку спеціальності в Україні.
– Наскільки актуальною є ця спеціальність для України?
– В Україні і до повномасштабного вторгнення було дуже багато втрат кінцівок в людей внаслідок різних патологій, травм, нещасних випадків. Таких людей було приблизно півмільйона до 2022 року. Війна додала ще десятки тисяч тих, хто постраждав від неї. Є багато патологій, які потребують ортезування, зокрема воно є обов’язковим під час черепно-мозкових травм. Ця професія буде затребувана постійно. Таких фахівців не потрібно тисячі, але пару сотень точно треба для нашої України. І їх треба навчати. Ми лише на початку шляху становлення цієї галузі.
– Чи надихає Вас мотивація студентів стати справжніми фахівцями в протезуванні-ортезуванні докладати більше зусиль для становлення цієї галузі?
– Звичайно, дуже надихає. І це одна з цілей, чому я сьогодні тут. Я хотіла на власні очі бачити, як розвивається це в ТНМУ, яке бачення є в вашому університеті. Ми готові далі працювати, знаходити нові можливості для розвитку освітніх програм з протезування-ортезування, підтримувати викладачів у їх розвитку. Ми розуміємо, що у викладачів зараз велике навантаження, адже вони повинні всі навчальні програми розробити фактично з нуля, бо раніше їх не було в Україні. Наше завдання максимально сприяти викладачам з матеріалами з відповідних дисциплін, щоб вони могли імплементувати це в своїх університетах. На прикладі ТНМУ я побачила, що залучаються іноземні партнери, щоб зробити навчання на цій спеціальності максимально практичним. Сьогодні ми тут в центрі симуляційного навчання, де створені умови для цього – і це вражає.
– Як давно «Протез Хаб» розпочав роботу в цьому напрямку?
– «Протез Хаб» – це ініціатива, яка започаткована ще в 2014 році і головна мета діяльності – трансформація в позитивному напрямку всієї галузі протезування-ортезування. Ми не є протезним чи реабілітаційним центром. Наш напрямок – це розвиток співпраці з різними центрами , освітніми установами для того, щоб переконатися, що доступ до якісних послуг протезування і ортезування пацієнтів є в різних областях, будь-де, де людина живе. Ми також реалізовуємо різні освітні ініціативи з розвитку фахівців, вдосконалення їх професійних навичок. Ми робимо багато аналітики, постійно досліджуємо, що не так, які є скарги в пацієнтів, які є побажання в фахівців, що працює, а що варто змінювати. Одна з ініціатив, над якою ми розпочали роботу і зараз завершуємо, – це інформування пацієнтів через ЦНАПи. На «гарячу» лінію часто надходили повідомлення від людей про те, що вони звертаються в ЦНАПи, а там не надають якісну інформацію. За підтримки Бельгійського агентства розвитку ми маємо можливість вдосконалити роботу ЦНАПів по всій Україні, щоб вони надавали людям повну інформацію про отримання протезів.
– Як правило в основі таких ініціатив завжди лежить певна особиста історія. Що стало поштовхом до того, щоб Ви почали вдосконалювати цю галузь?
– Вперше в проблему протезування-ортезування в Україні я почала заглиблюватися у 2014 році, коли я познайомилася з пацієнтом, який був військовим, котрий втратив обидві кінцівки на рівні стегна. Я запитала тоді в нього: «А далі як?» Він відповів, що в Україні він не має де протезуватися, оскільки ця галузь нерозвинена, тому йому доведеться їхати за кордон. Тоді в мене майнуло запитання в голові: «А скільки ж це коштуватиме? А що робити всім іншим, оскільки кількість таких військових зростатиме? І як забезпечити їх протезування за кордоном? Як далі забезпечувати їх супровід тут?» Протез потрібно обслуговувати, а з часом і змінювати. Окрім того, українські фахівці повинні знати новітні закордонні технології, щоб вміти допомогти протезованим за кордоном українцям. Тоді я розпочала пошуки тих, хто допоможе нам розвивати цей напрямок в Україні. Я зв’язалася з американським протезистом, який на той час був президентом спілки протезистів-ортезистів США. Він погодився зібрати мультидисциплінарну групу фахівців. Ця група приїхала навчати українців і відкривати світ нових технологій. Перша місія відбулася в 2015 році. А після того процес почав набирати обертів.
– Скільки людей працює у команді фонду?
– Працює семеро людей. Ми залучаємо багато волонтерів. З нами співпрацює багато іноземців, їм подобається наша модель роботи, адже ми не бізнес, не реабілітаційний центр, а ми організація, яка є нейтральною, але гасить «пожежі» там, де це необхідно. Водночас організація є медіатором між різними інституціями, установами, організаціями. Вони часто звертаються за порадами, консультаціями. Вони цінують нашу думку, оскільки наші іноземні партнери знають, що ми працюємо задля розвитку галузі, а не задля певних особистих інтересів. Ми їм допомагаємо і підтримуємо – і вони нас. Взаємодопомога працює. Ми бачимо, як вони швидко відгукуються на наші запити, коли нам потрібно зібрати групу експертів, організувати навчання чи щось інше.
– Якою буде подальша співпраця фонду з ТНМУ?
– Під час зустрічі з ректором мова йшла про продовження реалізації дворічного проекту з шведським університетом Jonkoping. Також будемо розвивати додаткові зв’язки з іншими університетами, наприклад з одним з американських інститутів з протезування і ортезування саме щодо розроблення навчальних матеріалів. Це «живий» процес, який постійно триває і модифікується згідно з запитами від вишів.
Спілкувалася прессекретар Яніна Чайківська.
Світлини автора і Оксани Шевчук.