На кафедрі фізіології з біоетикою відбулась чергова еколого-краєзнавча зустріч, присвячена центральним теренам України

Відкрив зустріч завідувач кафедри фізіології з біоетикою, професор С.Н. Вадзюк, нагадавши присутнім, що розвинений і потужний Придніпровський регіон дав Україні не лише світову славу залізорудного басейну і космічної промисловості, а й зберіг пам’ять про своїх героїв – від запорозьких козаків до воїнів УПА та сучасних захисників України, яких рятують у легендарній лікарні ім. І. Мечникова.

Першою, про рідне місто Дніпро, доповідала студентка ММ-233 Аліна Рахімова.. Нині це місто, що відображає багатовекторну історію центральної України: від давніх поселень до сучасного індустріального, наукового й оборонного центру. Територія була заселена ще з палеоліту; важливими осередками були Монастирський острів, слобода Половиця, Нові Кодаки. Монастирський острів пов’язують із легендами про апостола Андрія та давніми укріпленнями козацької доби.

Монастирський острів                             Слобода Половиця

Місто офіційно засноване у XVIII столітті як Катеринослав — імперський проєкт, що мав стати “третьою столицею”. Його символом став Спасо-Преображенський собор. Вирішальний вплив на розвиток регіону здійснив Олександр Поль – підприємець, дослідник і меценат, який започаткував промислове освоєння криворізьких залізних руд і сприяв економічному піднесенню краю.

Потужний розвиток міста забезпечили інфраструктурні проєкти – залізниця (1884), що поєднала Кривбас і Донбас, та Амурський (Старий) міст — перший міст через Дніпро в межах міста, який пережив війни та кілька реконструкцій і функціонує донині.

Набережна                                                         Амурський (Старий) міст

Дніпро має багату архітектурну й культурну спадщину: вище названий Спасо-Преображенський собор, Монастирський острів із Миколаївською церквою, діорама «Битва за Дніпро», найдовша в Європі набережна, парк імені Лазаря Глоби, унікальний Мерефо-Херсонський міст. Важливим осередком медицини є лікарня ім. І. Мечникова (заснована 1798 р.), яка сьогодні є одним із провідних центрів допомоги пораненим.

Дніпровський край дав Україні визначних особистостей: військових діячів різних епох:

•          Микола Капустянський – уродженець Катеринославщини, один із засновників і керівників ОУН.

•          Олександр Соколянський (псевдо “Шура”) – командир відділу УПА, який успішно діяв на межі трьох областей.

•          Уляна Крюченко (псевдо «Оксана») – зв’язкова УПА, дружина останнього командира УПА Василя Кука, яка утримувала конспіративні квартири в самому Дніпрі.

Серед визначних постатей Дніпра – Дмитро Яворницький, видатний дослідник козацтва та багаторічний очільник історичного музею міста. Також із містом пов’язані Леонід Кучма (другий президент України), який тривалий час працював у ракетно-космічній галузі Дніпра, хоча народився в селі Чайкине (тепер Чернігівщина), видатний письменник Олесь Гончар, який тут навчався і формувався як митець (один з найвідоміших його творів «Собор»). Власне у Дніпрі народився Мойсей Шейнфінкель – відомий математик і логік, один із засновників комбінаторної логіки, праці якого вплинули на розвиток інформатики та теорії програмування.

Окремо варто згадати Дніпровську область – потужний індустріальний і культурний регіон, що об’єднує як великі міста (Кривий Ріг, Кам’янське, Нікополь), так і малі громади, які зберігають локальну історію, традиції та людський потенціал краю.

Студентка ММ-233 Вероніка Шелюто розповіла учасникам зустрічі про рідне місто Павлоград. Початок історії цього важливого центру Західного Донбасу сягає 1770-х років, коли запорізький старшина Матвій Хижняк заснував тут зимівник. Поселення, оточене річками Вовча, Кочерга та Гніздка, спочатку мало назву Матвіївська слобода. Воно входило до Самарської паланки Війська Запорозького, що надає сучасним мешканцям підстави вважати себе справжніми козацькими нащадками. Сьогодні Павлоград – це сучасне місто з понад 100 тисячами мешканців, розвиненою інфраструктурою, музеями та театром.

У 1784 році поселення отримало статус повітового міста і нову назву – Павлоград. Одна із версій її походження: місто назвали на честь апостола Павла. У будь-якому випадку, місто швидко почало розвиватися, а його планування доручили відомому архітектору Вільяму Гесте.

Наприкінці XIX століття Павлоград пережив економічний підйом і став відомим як центр торгівлі зерном і борошном. Особливу славу місту принесли купці Балабани – Ісидор, Мойсей та Веремій, чий млин вважався одним із найкращих в Україні.

Серед найцікавіших пам’яток архітектури – Спасо-Нерукотворного Образу кафедральний собор, збудований у 1898 році, який пережив і війни, і радянську перебудову під спортзал.

Вражають також графський театр, будівлі гімназій, Будинок Герлейбова, млин Венгеровського та міська управа – приклади модерну, класицизму та цегляного стилю.

Млин Венгеровського                                        Міська управа

Неподалік міста розташована одна з найзагадковіших пам’яток регіону — Мавринський майдан, або «Мавринський павук». Це унікальне утворення віком понад 5 тисяч років, походження якого досі викликає дискусії серед археологів – від культового комплексу до геологічного феномена.

У ХХ столітті Павлоград зазнав кардинальних змін. Тут створили потужний артилерійський полігон, а згодом місто стало центром вугільної промисловості Західного Донбасу. Розвиток шахт спричинив стрімке зростання населення та формування нових житлових масивів. Окреме місце в історії займає Павлоградський хімічний завод — підприємство, пов’язане з ракетно-космічною галуззю. Після розпаду СРСР тут зберігалися значні запаси твердого ракетного палива, яке частково було утилізоване за міжнародної підтримки. Завод і сьогодні залишається важливим елементом оборонної та наукової інфраструктури України.

Під час Другої світової війни місто пережило окупацію, підпільний рух і навіть короткочасне повстання у 1943 році.

Особливе місце в історії міста займають його люди. Переходячи до особистої історії про свого батька – Миколу Панченка, який віддав життя за Україну, Вероніка не змогла стримати емоцій і продовжити доповідь, тож передала слово одногрупниці Аліні Рахімовій…

«Одним із героїв сучасності є Микола Панченко – шахтар, сапер, молодший сержант, який пройшов війну з 2015 року, воював на Донеччині та Запорізькому напрямку, був нагороджений «Золотим хрестом» і загинув у 2024 році, захищаючи Україну. Його історія – це втілення сили, відданості та любові до рідної землі».

Остання доповідь зустрічі від студентки ММ-220 Ірини Глущенко була присвячена Знам’янці – місту Кіровоградської області, історія якого тісно пов’язана із залізницею та розвитком транспортної інфраструктури України. Воно виникло у 1869 році під час будівництва Одесько-Харківської залізниці як невелика станція серед степу. Завдяки вигідному розташуванню Знам’янка швидко перетворилася на важливий залізничний вузол, навколо якого почало формуватися міське життя.

Спочатку це було поселення залізничників – із будинками для працівників, майстернями, лікарнею та школою. Назву місто отримало від сусіднього села Знам’янка. Наприкінці XIX – на початку XX століття воно вже стало відомим як центр залізничної справи, де перетиналися ключові транспортні маршрути.

Важким випробуванням для міста стала Друга світова війна. У 1941 році Знам’янка була окупована, а залізничний вузол зазнав значних руйнувань. У 1944 році місто звільнили, після чого розпочалося відновлення. Символом цієї події став паровоз, встановлений біля вокзалу – як нагадування про перший потяг після визволення.

Поруч із містом розташоване унікальне природне місце – Чорне озеро, що знаходиться у Чорному лісі. Озеро відоме своєю незвичайною поведінкою: вода не замерзає взимку, температура майже не змінюється, а поверхнею рухаються “плаваючі острови”. Із ним пов’язано багато легенд – про бездонність, дивні звуки та навіть заховані скарби Нестора Махна.

Важливим медичним осередком є Знам’янська обласна бальнеологічна лікарня, відкрита у 1968 році на базі джерел мінеральної води з радоном і вуглекислим газом. Вона стала популярним лікувальним центром, куди приїжджали пацієнти з різних регіонів. Сьогодні заклад продовжує працювати, поєднуючи природні ресурси з сучасною медициною.

Знам’янка також пишається своїми людьми. Письменник Юрій Яновський працював на Одеській кіностудії, попри складні умови цензури й тиск радянської системи, йому вдалося зберегти глибину і художню самобутність. Тут народився і сучасний письменник Олександр Жовна («Вершники», «Майстер корабля», «Чотири шаблі» – відображають драматизм епохи, тему громадянської війни, внутрішній вибір людини та конфлікт між ідеалами і реальністю), а також співак KHAYAT.

У місті активно розвивається спорт – від легкої атлетики до джиу-джитсу, де значний внесок зробив тренер Михайло Челпанов.

Знам’янка, хоч і не є прифронтовим містом, відчуває війну щодня – через втрати, допомогу військовим та удари по інфраструктурі. Мешканці громади активно підтримують Збройні сили України, а багато знам’янчан стали на захист держави. Імена таких героїв, як Олександр Романенко (уродженець міста, залізничник, загинув на фронті у 2026 році) та Євгеній Олефіренко (працював у локомотивному депо, загинув під час служби у десантно-штурмових військах), назавжди залишаться в пам’яті міста як символ мужності та відданості України.

Матеріал підготувала доцент кафедри фізіології з біоетикою Наталія Волотовська